НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА

КАЛЬНЯНСЬКА ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

 

 

НОРМАТИВНО - ПРАВОВА

БАЗА

 


ПОЛОЖЕННЯ

 

про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах

 

{ У тексті Положення слова "заклад освіти" замінено  словам "навчальний заклад” у відповідних відмінках згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

1. Загальні положення

 

1.1. Це Положення розроблено відповідно до Законів України “Про охорону праці”, “Про освіту” і поширюється на вищі, професійно-технічні, загальноосвітні, дошкільні, позашкільні навчальні заклади та заклади післядипломної освіти, установи Міністерства освіти і науки України незалежно від форм власності і підпорядкування (далі — навчальні заклади).

 

1.2. Це Положення визначає єдину систему організації роботи з охорони праці, а також обов’язки керівників та посадових осіб щодо забезпечення здорових і безпечних умов навчально-виховного процесу (1), запобігання травматизму його учасників.

 

________________________________________________________

 

(1) Навчально-виховний процес – система організації

 

навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об’єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).

 

1.3. Положення узгоджене з ЦК профспілки працівників освіти і науки України, Держнаглядохоронпраці.

 

1.4. Навчальні заклади у своїй діяльності керуються чинним законодавством, нормативно-правовими актами з охорони праці, цим Положенням.

 

1.5. Організація роботи з охорони праці в навчальних закладах покладається на їх керівників.

 

1.6. Навчання та перевірка знань з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності учнів, студентів, курсантів, слухачів, аспірантів, працівників навчальних закладів (далі — учасники навчально-виховного процесу) проводяться відповідно до Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 N 15, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.02.2005 за N 231/10511 (далі — Типове положення), та Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці в закладах, установах, організаціях, підприємствах, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 18.04.2006 N 304, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.07.2006 за N 806/12680 (далі -  Положення  про  навчання). 

 

{  Пункт  розділу  1 в редакції Наказу Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

1.7. Iнструктажі з питань охорони праці з учасниками навчально-виховного процесу в навчальних закладах проводяться відповідно до Типового положення. Iнструктажі з питань безпеки життєдіяльності, які містять питання охорони здоров’я, пожежної, радіаційної безпеки, безпеки дорожнього руху, реагування на надзвичайні ситуації, безпеки побуту тощо, проводяться з учасниками навчально-виховного процесу відповідно до Положення  про  навчання. 

 

{ Пункт 1.7 розділу 1 в редакції Наказу Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

2. Організація роботи з охорони праці в Міністерстві освіти і науки України

 

2.1. Загальне керівництво і відповідальність за організацію роботи з охорони праці, безпеки життєдіяльності в Міністерстві освіти і науки України покладається на першого заступника Міністра. 

 

{  Пункт  2.1  розділу 2 із змінами, внесеними згідно з Наказом  Міністерства  освіти  і  науки  N  782 від 20.11.2006 }

 

2.2. Міністерство освіти і науки України:

 

2.2.1 забезпечує виконання покладених на нього завдань з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності відповідно до Законів України “Про освіту”, “Про охорону праці”, чинних нормативно-правових актів і несе відповідальність за загальний стан роботи з охорони праці в галузі, координує і контролює діяльність навчальних закладів щодо забезпечення здорових, безпечних умов навчання, виховання і праці;

 

{  Підпункт 2.2.1 розділу 2 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

2.2.2 проводить єдину науково-технічну політику з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності, впровадження нових технологій навчання, системи стандартів безпеки праці, направлених на забезпечення здорових і безпечних умов навчально-виховного процесу;

 

{ Підпункт 2.2.2 розділу 2 із змінами, внесеними згідно з Наказом  Міністерства  освіти  і  науки  N  782  від 20.11.2006 }

 

2.2.3 створює службу охорони праці Міністерства освіти і науки України відповідно до Типового положення про службу охорони праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 15.11.2004 N 255, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2004 за N 1526/10125 (далі — Типове положення про службу охорони праці). Одночасно може створювати службу безпеки життєдіяльності, яка поєднує роботу служб пожежної, радіаційної безпеки та виконує інші функціональні завдання з питань безпеки життєдіяльності. Ця служба безпосередньо підпорядковується  першому  заступнику  Міністра;

 

{ Підпункт 2.2.3 розділу 2 в редакції Наказу Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

2.2.4 забезпечує опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування нормативно-правових актів з охорони праці відповідно до цього Положення; видає накази, інструкцій з питань охорони праці, здійснює контроль за їх виконанням;

 

2.2.5 забезпечує функціонування системи управління охороною праці в навчальних закладах;

 

2.2.6 розробляє і після узгодження у встановленому порядку затверджує переліки навчального обладнання, технічних засобів навчання, меблів тощо;

 

2.2.7 передбачає внесення до навчальних програм та підручників питання охорони праці, безпеки життєдіяльності;

 

{  Підпункт 2.2.7 розділу 2 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

2.2.8 здійснює внутрівідомчий контроль за станом охорони праці в навчальних закладах;

 

2.2.9 здійснює контроль за наданням установлених пільг особам, що працюють у важких та шкідливих умовах праці, забезпеченням спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту учасників навчально-виховного процесу відповідно до чинного законодавства;

 

2.2.10 організовує підготовку та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці, безпеки життєдіяльності з урахуванням  особливостей  навчального  закладу;

 

{ Підпункт 2.2.10 розділу  2  із  змінами,  внесеними  згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

2.2.11 забезпечує навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності в навчальних закладах;

 

{ Підпункт 2.2.11 розділу 2 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

2.2.12 один раз на три роки організовує в установленому порядку навчання і перевірку знань з охорони праці, безпеки життєдіяльності керівників, спеціалістів, працівників галузі, які є членами відповідної постійно діючої комісії з перевірки знань у навчальних  закладах; 

 

{  Підпункт  2.2.12  розділу  2 із змінами, внесеними  згідно  з  Наказом  Міністерства освіти і  науки  N 782 від 20.11.2006 }

 

2.2.13 організовує і проводить колегії, наради, конференції, виставки, громадські огляди з охорони праці, безпеки життєдіяльності;

 

{ Підпункт 2.2.13 розділу 2 із змінами, внесеними згідно  з  Наказом  Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

2.2.14 здійснює постійний зв’язок з органами виконавчої влади та громадськими організаціями щодо запобігання травматизму серед учасників навчально-виховного процесу;

 

2.2.15 веде оперативний облік групових та із смертельним наслідком нещасних випадків з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами, у разі потреби бере участь у їх розслідуванні;

 

2.2.16 укладає Угоду з питань поліпшення умов і безпеки праці та навчання з ЦК профспілки працівників освіти і науки України;

 

2.2.17 бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони праці.

3. Організація роботи з охорони праці в Міністерстві освіти і науки Автономної Республіки Крим, управліннях освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та районних (міських) управліннях освітою місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування

 

{ У тексті розділу 3 слова "Міністерство освіти  Автономно Республіки Крим” замінено словами “Міністерство освіти і науки

 

Автономної Республіки Крим” у відповідних відмінках згідно  з  Наказом  Міністерства  освіти  і  науки  N 782  від 20.11.2006 }

 

 

 

3.1. Відповідальність за організацію роботи з охорони праці, безпеки життєдіяльності в Міністерстві освіти і науки Автономної Республіки Крим, управліннях (відділах) освіти і науки, органах управління  освітою  несуть їх керівники.

 

{ Пункт 3.1 розділу 3 із змінами,  внесеними  згідно  з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

3.2. Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим, управління освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та районні (міські) управління освіти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування:

 

3.2.1 здійснюють керівництво і контроль за організацією роботи з охорони праці, безпеки життєдіяльності в навчальних закладах,  безпосередньо  їм  підпорядкованих; 

 

{  Підпункт  3.2.1 розділу  3  із  змінами,  внесеними  згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

3.2.2 відповідно до Типового положення про службу охорони праці створюють службу охорони праці; одночасно можуть створювати службу безпеки життєдіяльності, яка поєднує роботу служб пожежної, радіаційної безпеки та виконує інші функціональні завдання з питань безпеки життєдіяльності;

 

{ Підпункт 3.2.2 розділу 3 в редакції Наказу Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

3.2.3 забезпечують функціонування системи управління охороною праці в навчальних закладах;

 

3.2.4 забезпечують виконання нормативно-правових актів з охорони праці в навчальних закладах та відповідних приписів органів державного нагляду за охороною праці тощо;

 

3.2.5 надають необхідну допомогу щодо створення безпечних умов проведення навчально-виховного процесу в навчальних закладах; систематично заслуховують їх керівників про стан роботи з охорони праці,  безпеки  життєдіяльності;

 

{  Підпункт  3.2.5 розділу 3 із змінами,  внесеними  згідно  з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

3.2.6 тимчасово призупиняють або забороняють навчально-виховний процес у навчальних закладах, а також роботи в небезпечних для життя і здоров’я умовах; притягають до відповідальності осіб, які порушують трудове законодавство, правила і норми з охорони праці, вимоги безпеки проведення навчально-виховного процесу, призначають повторну перевірку знань працівників з охорони праці;

 

3.2.7 один раз на три роки здійснюють:

 

навчання та перевірку знань з охорони праці керівників навчальних закладів, їх заступників, інспекторів відділів (управлінь) освіти, також спеціалістів, викладачів з охорони праці, безпеки життєдіяльності, інших педагогічних працівників відповідно до Типового положення, якщо це не суперечить спеціальним вимогам;

 

навчання та перевірку знань з безпеки життєдіяльності цих категорій працівників відповідно до Положення про навчання;

 

{ Підпункт 3.2.7 розділу 3 в редакції Наказу Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

3.2.8 забезпечують навчальні заклади законодавчими та нормативно-правовими актами з охорони праці, безпеки життєдіяльності;

 

{ Підпункт 3.2.8 розділу 3 із змінами, внесеними згідно  з  Наказом  Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

3.2.9 здійснюють контроль за наданням пільг особам, які працюють у шкідливих і небезпечних умовах, забезпечують їх спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту згідно з ДНАОП 0.00-4.26-96 “Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту”, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України від 29.10.96 N 170 і зареєстрованим у Мін’юсті України 18.11.96 за N 667/1692;

 

3.2.10 здійснюють контроль за дотриманням норм і правил з охорони праці в трудових об’єднаннях учнів, студентів, курсантів, своєчасним навчанням, інструктажем і перевіркою знань з питань охорони праці керівників цих об’єднань;

 

3.2.11 забезпечують проведення дозиметричного контролю в навчальних закладах шляхом укладення договорів з відповідними службами згідно з чинним законодавством;

 

3.2.12 не дозволяють залучення вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів до господарських робіт і виробничої практики без обстеження робочих місць відповідними органами державного нагляду; забезпечують контроль за проведенням робіт, які негативно впливають на учасників навчально-виховного процесу та стан довкілля;

 

3.2.13 контролюють роботу методичних служб щодо розроблення нормативних актів з охорони праці, вивчення, узагальнення і поширення передового досвіду;

 

3.2.14 здійснюють постійний зв’язок з органами виконавчої влади та громадськими організаціями щодо запобігання травматизму серед учасників навчально-виховного процесу;

 

3.2.15 здійснюють контроль за якістю виконання будівельно-монтажних робіт на новобудовах навчальних закладів; не допускають уведення в експлуатацію об’єктів освіти з порушеннями технологічного циклу;

 

3.2.16 організовують і проводять приймання навчальних закладів до нового навчального року відповідними комісіями;

 

3.2.17 визначають базові (опорні) навчальні заклади щодо створення здорових і безпечних умов праці та навчання;

 

3.2.18 здійснюють контроль за проведенням інструктажів з охорони праці, безпеки життєдіяльності учасників навчально-виховного   процесу; 

 

{  Підпункт  3.2.18  розділу  3  в редакції Наказу Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

3.2.19 здійснюють затвердження посадових інструкцій керівників навчальних закладів з обов’язковим блоком питань з охорони  праці, безпеки життєдіяльності;

 

{ Підпункт 3.2.19 розділу 3  із  змінами,  внесеними  згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782 ( z1297-06 ) від 20.11.2006 }

 

3.2.20 організовують проведення атестації робочих місць за умовами праці відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів;

 

3.2.21 щорічно розробляють організаційно-технічні заходи щодо поліпшення стану охорони праці в навчальних закладах;

 

3.2.22 систематично розглядають на колегіях, засіданнях ради з освіти звіти керівників навчальних закладів про стан охорони праці,  безпеки  життєдіяльності; 

 

{  Підпункт 3.2.22 розділу 3 із змінами,  внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти  і  науки N 782 від 20.11.2006 }

 

3.2.23 організовують розслідування та облік групових нещасних випадків та випадків із смертельним наслідком, пов’язаних з навчально-виховним процесом, проводять аналіз їх причин та вживають заходів щодо їх попередження.

4. Обов’язки посадових осіб та організація роботи з охорони праці в навчальних закладах

 

4.1. Керівник (ректор, директор, завідувач):

 

4.1.1 відповідає за створення безпечних умов начально-виховного процесу згідно з чинним законодавством, міжгалузевими і галузевими нормативними, інструктивними та іншими документами з охорони праці, безпеки життєдіяльності, цим Положенням; не дозволяє проведення навчально-виховного процесу за наявності шкідливих та небезпечних умов для здоров’я учасників навчально-виховного   процесу; 

 

{  Підпункт  4.1.1  розділу  4  із змінами,  внесеними  згідно  з Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

4.1.2 відповідно до Типового положення про службу охорони праці створює в навчальному закладі служби охорони праці, безпеки життєдіяльності, які безпосередньо підпорядковуються йому; призначає відповідальних за організацію роботи з охорони праці, безпеки життєдіяльності та визначає їх функціональні обов’язки, забезпечує функціонування системи управління  охороною праці в навчальному закладі;

 

{ Підпункт 4.1.2 розділу  4  в  редакції  Наказу  Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

4.1.3 призначає наказом осіб, відповідальних за стан охорони праці в структурних підрозділах, навчальних кабінетах, лабораторіях, майстернях, спортзалах, тирах (стрільбищах) тощо;

 

4.1.4 затверджує посадові інструкції керівників структурних підрозділів, працівників з обов’язковим блоком питань охорони праці,  безпеки  життєдіяльності; 

 

{  Підпункт  4.1.4 розділу 4 із змінами,  внесеними  згідно  з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

4.1.5 створює і визначає порядок роботи постійно діючої технічної комісії з уведення в експлуатацію нових, реконструйованих навчальних приміщень і обладнання, затверджує акти приймання;

 

4.1.6 уживає заходів щодо приведення інженерно-технічних комунікацій, устаткування, обладнання у відповідність до чинних стандартів, правил, норм з охорони праці;

 

4.1.7 щорічно укладає колективний договір (угоду), що містить розділ охорони праці, безпеки життєдіяльності та забезпечує його виконання;

 

{ Підпункт 4.1.7 розділу 4 із змінами, внесеними згідно з  Наказом  Міністерства  освіти  і  науки  N 782 від 20.11.2006 }

 

4.1.8 організовує роботу комісії з перевірки готовності навчального закладу до нового навчального року та до роботи в осінньо-зимовий період;

 

4.1.9 забезпечує виконання законодавчих, нормативних актів, наказів, рішень, розпоряджень, інструктивних матеріалів з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності Міністерства освіти і науки України, місцевих органів управління освітою, виконання заходів з охорони праці колективного договору (угоди), приписів органів державного нагляду за охороною праці, пропозицій профспілкового комітету; 

 

{ Підпункт 4.1.9 розділу 4 із змінами, внесеними згідно з  Наказом  Міністерства  освіти  і  науки  N 782  від 20.11.2006 }

 

4.1.10 на засіданнях ради навчального закладу, нарадах керівників структурних підрозділів, інших осіб, відповідальних за стан охорони праці, безпеку життєдіяльності організовує звітування з питань профілактики травматизму, виконання заходів розділу з охорони праці колективного договору (угоди), видає накази, розпорядження  з  цих  питань; 

 

{  Підпункт  4.1.10  розділу  4 із  змінами,  внесеними  згідно  з Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

4.1.11 організовує профілактичну роботу щодо попередження травматизму і зниження захворюваності серед учасників навчально-виховного процесу;

 

4.1.12 організовує роботу з розробки програми вступного інструктажу та забезпечує проведення всіх видів інструктажів:

 

з охорони праці — відповідно до Типового положення,

 

з безпеки життєдіяльності — відповідно до цього Положення;

 

4.1.13 організовує роботу щодо розроблення та періодичного перегляду:

 

інструкцій з охорони праці для працівників відповідно до ДНАОП 0.00-4.15-98 “Положення про розробку інструкцій з охорони праці”, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 29.01.98 N 9, зареєстрованого в Мін’юсті України 07.04.98 за N 226/2666,

 

інструкцій з безпеки (2) для вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, аспірантів відповідно до цього Положення; перегляд цих інструкцій здійснюється один раз на 5 років;

 

_____________________________________________

 

(2) Iнструкція   з  безпеки  -  порядок  виконання  вимог  безпеки

 

навчання і праці для учасників навчально-виховного процесу в навчальних закладах.

 

4.1.14 сприяє проведенню та бере участь у проведенні адміністративно-громадського контролю з питань охорони праці;

 

4.1.15 контролює забезпечення учасників навчально-виховного процесу спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту згідно з ДНАОП 0.00-4.26-96 “Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту”, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України від 29.10.96 N 170, зареєстрованим у Мін’юсті України 18.11.96 за N 667/1692 ;

 

4.1.16 здійснює контроль за підготовкою трудових студентських загонів, учнівських об’єднань щодо створення здорових і безпечних умов праці та відпочинку на місцях їх дислокації;

 

4.1.17 забезпечує проведення дозиметричного контролю відповідно до чинних нормативних актів з обов’язковою реєстрацією в спеціальному журналі;

 

4.1.18 забезпечує навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності учасників навчально-виховного процесу відповідно до  чинного  законодавства  і  цього  Положення;

 

{ Підпункт 4.1.18 розділу  4  в  редакції  Наказу  Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

4.1.19 забезпечує виконання організаційно-технічних заходів упровадження державної системи стандартів безпеки праці, проведення атестації робочих місць за умовами праці;

 

4.1.20 організовує проведення обов’язкових попередніх та періодичних медичних оглядів учасників навчально-виховного процесу навчального закладу відповідно до Положення про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31.03.94 N 45 і зареєстрованого в Мін’юсті 21.06.94 за N 136/345;

 

4.1.21 організовує з відповідними органами державного нагляду за охороною праці обстеження робочих місць перед виробничою практикою; забезпечує контроль за виконанням робіт, які негативно впливають на учасників навчально-виховного процесу та стан довкілля;

 

4.1.22 здійснює постійний зв’язок з державними органами та громадськими організаціями щодо запобігання травматизму серед учасників навчально-виховного процесу;

 

4.1.23 повідомляє за підлеглістю та Міністерству освіти і науки України протягом доби про кожний груповий нещасний випадок або випадок із смертельним наслідком, що трапився з вихованцем, учнем, студентом, курсантом, слухачем, аспірантом під час навчально-виховного процесу, на виробництві та у побуті;

 

4.1.24 організовує розслідування нещасних випадків з учасниками навчально-виховного процесу, затверджує акт про нещасний випадок під час навчально-виховного процесу відповідно до чинних документів, проводить аналіз причин та розробляє заходи щодо попередження травматизму.

 

4.2. Заступник керівника (проректор, заступник директора, завідувача) (3):

 

______________________________________________

 

(3) Організація  роботи  з  охорони   праці  в навчальному закладі

 

покладається на заступника керівника (крім заступника керівника з адміністративно-господарської роботи). У закладі, де немає вказаної посади, вищезазначені обов’язки виконує керівник закладу

 

4.2.1 організовує і контролює виконання керівниками структурних підрозділів (факультетів, кафедр, кабінетів, лабораторій тощо) заходів щодо створення здорових і безпечних умов навчально-виховного процесу;

 

4.2.2 забезпечує впровадження відповідних вимог державних і галузевих нормативних документів з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності у навчально-виховний процес; контролює проведення паспортизації навчальних кабінетів, майстерень, лабораторій, спортзалів  тощо;

 

{ Підпункт 4.2.2 розділу 4 із змінами, внесеними  згідно  з  Наказом  Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

4.2.3 здійснює контроль за безпекою навчального обладнання, приладів, хімреактивів, навчально-наочних посібників тощо, що використовуються під час навчально-виховного процесу відповідно до чинних типових переліків і норм;

 

4.2.4 здійснює керівництво постійно діючою технічною комісією з уведення в експлуатацію нових, реконструйованих навчальних приміщень і обладнання;

 

4.2.5 бере участь у підготовці студентських загонів, учнівських об’єднань щодо створення здорових і безпечних умов праці та відпочинку в місцях їх дислокації;

 

4.2.6 один раз на три роки організовує навчання і перевірку знань працівників навчального закладу з охорони праці, безпеки життєдіяльності, входить до складу комісії з перевірки знань;

 

{  Підпункт 4.2.6 розділу 4 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

4.2.7 контролює проведення інструктажів з охорони праці, безпеки життєдіяльності учасників навчально-виховного процесу в структурних  підрозділах; 

 

{  Підпункт  4.2.7 розділу 4 в редакції Наказу  Міністерства  освіти  і  науки  N  782  від 20.11.2006 }

 

4.2.8 забезпечує роботу щодо розробки і періодичного перегляду (один раз на 5 років) інструкцій з охорони праці для працівників навчальних закладів та інструкцій з безпеки для вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, аспірантів, а також розділів вимог охорони праці у методичних рекомендаціях до виконання практичних, лабораторних робіт у навчальних кабінетах, лабораторіях, майстернях тощо;

 

4.2.9 забезпечує розробку інструкцій з охорони праці для професій або видів робіт з підвищеною небезпекою, які переглядаються один раз на 3 роки відповідно до ДНАОП 0.00-4.15-98 “Положення про розробку інструкцій з охорони праці”, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 29.01.98 N 9, зареєстрованого в Мін’юсті України 07.04.98 за N 226/2666;

 

4.2.10 бере участь у розробленні розділу з охорони праці, безпеки  життєдіяльності колективного договору (угоди);

 

{ Підпункт 4.2.10   розділу   4   із  змінами,  внесеними  згідно  з  Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

4.2.11 затверджує погоджені службою охорони праці, безпеки життєдіяльності добові норми зберігання і витрачання сильнодіючих отруйних речовин, легкозаймистих рідин та інших пожежо- і вибухонебезпечних  матеріалів; 

 

{  Підпункт  4.2.11  розділу  4 із змінами,  внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти  і  науки N 782  від 20.11.2006 }

 

4.2.12 контролює дотримання працівниками посадових інструкцій у частині забезпечення охорони праці, безпеки життєдіяльності;

 

{ Підпункт 4.2.12 розділу 4 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

4.2.13 бере участь в організації та проведенні адміністративно-громадського контролю за станом охорони праці;

 

4.2.14 відповідає за правильне та своєчасне розслідування нещасних випадків з учасниками навчально-виховного процесу, аналізує обставини нещасних випадків.

 

4.3. Декан факультету:

 

4.3.1 забезпечує створення здорових і безпечних умов під час проведення навчально-виховного процесу;

 

4.3.2 забезпечує проведення навчальних занять, виробничої практики студентів, науково-дослідних та інших робіт на кафедрах, у студентських наукових гуртках і наукових товариствах відповідно до чинного законодавства, нормативно-правових актів з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності;

 

{ Підпункт 4.3.2 розділу 4 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

4.3.3 керує розробленням і періодичним переглядом інструкцій з охорони праці та інструкцій з безпеки, узгоджує їх із службою охорони праці та подає на затвердження керівнику навчального закладу;

 

4.3.4 організує на факультеті проведення інструктажів з питань безпеки життєдіяльності студентів, курсантів, слухачів, аспірантів;

 

4.3.5 забезпечує навчання та перевірку знань працівників факультету з питань охорони праці;

 

4.3.6 організовує допомогу в підготовці студентських загонів, перевіряє наявність здорових і безпечних умов праці і відпочинку в місцях їх дислокації;

 

4.3.7 організовує і проводить спільно з представниками профспілки факультету оперативний адміністративно-громадський контроль за станом охорони праці;

 

4.3.8 контролює внесення питань охорони праці, безпеки життєдіяльності в підручники, навчальні і методичні посібники з предметів,  що  викладаються  на  кафедрах  факультету;

 

{ Підпункт 4.3.8   розділу   4   із   змінами,  внесеними  згідно  з  Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

4.3.9 забезпечує спільно з профспілкою факультету систематичний розгляд на раді факультету стану умов праці та навчання у підрозділах, організовує вивчення, узагальнення і поширення передового досвіду з охорони праці, безпеки життєдіяльності; бере участь у проведенні міжкафедральних нарад, конференцій з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності;

 

{  Підпункт 4.3.9 розділу 4 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

4.3.10 бере участь у розробленні окремого розділу з охорони праці, безпеки життєдіяльності колективного договору (угоди);

 

{ Підпункт 4.3.10 розділу 4 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

4.3.11 бере участь у розслідуванні нещасних випадків, що трапились з учасниками навчально-виховного процесу.

 

4.4. Завідувач кафедри:

 

4.4.1 несе відповідальність за створення здорових, безпечних умов проведення навчально-виховного процесу на кафедрі;

 

4.4.2 вносить питання охорони праці, безпеки життєдіяльності в навчальні програми, методичні рекомендації до лабораторних робіт,  курсових  і дипломних проектів;

 

{ Підпункт 4.4.2 розділу 4 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

4.4.3 організовує розроблення і періодичний перегляд інструкцій з охорони праці та інструкцій з безпеки, узгоджує їх із службою охорони праці навчального закладу та подає на затвердження керівнику;

 

4.4.4 проводить з кожним працівником кафедри інструктажі з охорони праці, оформляє у журналі відповідно до Типового положення.

 

4.4.5 організовує проведення із студентами інструктажів з охорони праці та інструктажів з безпеки життєдіяльності;

 

4.4.6 забезпечує навчання і перевірку знань з охорони праці студентів, курсантів, які працюють в умовах підвищеної небезпеки;

 

4.4.7 складає і направляє заявки на спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту згідно з ДНАОП 0.00-4.26-96 “Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту”, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України від 29.10.96 N 170, зареєстрованим в Мін’юсті України 18.11.96 за N 667/1692;

 

4.4.8 забезпечує своєчасну явку на періодичний медичний огляд студентів, працівників відповідно до Положення про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31.03.94 N 45 і зареєстрованого в Мін’юсті 21.06.94 за N 136/345;

 

4.4.9 здійснює спільно з представником профспілки контроль за станом  охорони  праці,  безпеки життєдіяльності;

 

{ Підпункт 4.4.9 розділу  4  із  змінами,  внесеними  згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

4.4.10 бере участь у розробленні окремого розділу з охорони праці, безпеки життєдіяльності колективного договору (угоди);

 

{ Підпункт 4.4.10 розділу 4 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

4.4.11 повідомляє керівника та службу охорони праці, безпеки життєдіяльності навчального закладу про кожний нещасний випадок, що трапився під час навчально-виховного процесу; бере участь у його розслідуванні та здійсненні заходів щодо усунення причин, що призвели  до  нещасного  випадку. 

 

{  Підпункт 4.4.11 розділу 4 із змінами,  внесеними  згідно  з Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

4.5. Завідувач кабінетом, лабораторією, майстернею, навчально-виробничою майстернею, майстер виробничого навчання:

 

4.5.1 несе безпосередню відповідальність за безпечний стан робочих місць, обладнання, приладів, інструментів, інвентарю тощо;

 

4.5.2 не допускає до проведення навчальних занять або робіт учасників навчально-виховного процесу без передбаченого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту;

 

4.5.3 вимагає у встановленому порядку забезпечення спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту учасників навчально-виховного процесу згідно з ДНАОП 0.00-4.26-96 “Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту”, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України від 29.10.96 N 170, зареєстрованим у Мін’юсті України 18.11.96 за N 667/1692;

 

4.5.4 відповідно до цього Положення розробляє і переглядає (один раз на 5 років) інструкції з безпеки під час проведення занять у кабінетах, лабораторіях, навчально-виробничих майстернях, навчальних господарствах, спортивних залах тощо;

 

4.5.5 дозволяє використання обладнання, встановленого в лабораторіях, кабінетах, навчальних господарствах, цехах, дільницях, полігонах, передбачене чинними типовими переліками, затвердженими Міністерством освіти і науки України;

 

4.5.6 контролює дотримання здорових і безпечних умов проведення виробничої практики вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів на підприємствах, в установах і організаціях, не дозволяє виконання робіт, що не передбачені умовами договору;

 

4.5.7 проводить інструктажі з охорони праці під час навчального і навчально-виробничого процесу;

 

4.5.8 проводить або контролює проведення викладачем, учителем, вихователем інструктажів з безпеки життєдіяльності вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів з обов’язковою реєстрацією в журналі обліку навчальних занять (вступний) та в журналі встановленого зразка (первинний, позаплановий, цільовий), форми журналів наведені в додатках 1,2;

 

4.5.9 бере участь у розробленні окремого розділу з охорони праці, безпеки життєдіяльності колективного договору (угоди);

 

{  Підпункт 4.5.9 розділу 4 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

4.5.10 терміново повідомляє керівника та службу охорони праці, безпеки життєдіяльності навчального закладу про кожний нещасний випадок, що трапився з учасником навчально-виховного процесу, організує при потребі надання потерпілому першої долікарської допомоги, бере участь у розслідуванні та здійсненні заходів щодо усунення причин, що призвели до нещасного випадку.

 

{ Підпункт 4.5.10 розділу 4 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

4.6. Викладач, учитель, класовод, куратор групи, вихователь, класний керівник:

 

4.6.1 несе відповідальність за збереження життя і здоров’я вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів під час навчально-виховного процесу;

 

4.6.2 забезпечує проведення навчально-виховного процесу, що регламентується чинними законодавчими та нормативно-правовими актами  з охорони праці, безпеки життєдіяльності;

 

{ Підпункт 4.6.2 розділу  4  із  змінами,  внесеними  згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

4.6.3 організовує вивчення вихованцями, учнями, студентами правил і норм з охорони праці, безпеки життєдіяльності;

 

{ Підпункт 4.6.3   розділу   4   із   змінами,  внесеними  згідно  з  Наказом Міністерства освіти і науки N 782 ( z1297-06 ) від 20.11.2006 }

 

4.6.4 проводить інструктажі з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами:

 

4.6.4.1 з охорони праці під час проведення виробничої практики і трудового навчання відповідно до Типового положення ;

 

4.6.4.2 з безпеки життєдіяльності під час проведення навчальних занять, позакласних, позашкільних заходів:

 

вступний на початку навчального року — з реєстрацією в журналі обліку навчальних занять на сторінці класного керівника, куратора групи,

 

первинний, позаплановий, цільовий інструктажі — з реєстрацією в спеціальному журналі (додатки 1, 2),

 

інструктажі перед початком заняття (нової теми, лабораторної, практичної роботи тощо) — з реєстрацією в журналі обліку навчальних занять і виробничого навчання на сторінці предмета в рядку про зміст уроку, лекції, практичної роботи тощо;

 

4.6.5 здійснює контроль за виконанням вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами правил (інструкцій) з безпеки;

 

4.6.6 проводить профілактичну роботу щодо запобігання травматизму серед вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, аспірантів під час навчально-виховного процесу;

 

4.6.7 проводить профілактичну роботу серед вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, аспірантів щодо вимог особистої безпеки у побуті (дії у надзвичайних ситуаціях, дорожній рух, участь у масових заходах, перебування в громадських місцях, об’єктах мережі торговлі тощо);

 

4.6.8 терміново повідомляє керівника та службу охорони праці, безпеки життєдіяльності навчального закладу про кожний нещасний випадок, що трапився з вихованцем, учнем, студентом, курсантом, слухачем, аспірантом, організовує надання першої долікарської допомоги  потерпілому,  викликає  медпрацівника; 

 

{ Підпункт 4.6.8 розділу  4  із  змінами,  внесеними  згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782 ( z1297-06 ) від 20.11.2006 }

 

4.6.9 бере участь у розслідуванні та здійсненні заходів щодо усунення причин, що призвели до нещасного випадку.

5. Організація роботи з охорони праці під час проведення науково-дослідної діяльності в навчальних закладах

 

5.1. Заступник керівника (проректор) з наукової роботи:

 

5.1.1 організовує роботу і здійснює контроль за виконанням заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов під час проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських і експедиційних робіт, а також у студентських наукових товариствах, конструкторських бюро відповідно до чинних законодавчих, нормативних документів з охорони праці, безпеки життєдіяльності, цього  Положення;

 

{ Підпункт 5.1.1 розділу 5 із змінами, внесеними згідно  з  Наказом  Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

5.1.2 організовує навчання і перевірку знань з охорони праці, безпеки життєдіяльності наукових працівників структурних

 

підрозділів;

 

{  Підпункт  5.1.2  розділу  5 із змінами, внесеними згідно  з  Наказом  Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

5.1.3 організовує роботу щодо розроблення і періодичного перегляду інструкцій з охорони праці під час виконання наукових робіт; затверджує в установленому порядку інструкції з охорони праці, що діють у науково-дослідних і дослідно-конструкторських (у тому числі студентських) підрозділах, контролює їх виконання;

 

5.1.4 організовує забезпечення експедицій, партій, загонів спорядженням, обладнанням, засобами індивідуального захисту, інструкціями з охорони праці, а також затверджує акти готовності виїзду експедицій, партій, загонів на науково-дослідні та експедиційні роботи;

 

5.1.5 бере участь у розробленні окремого розділу з охорони праці, безпеки життєдіяльності колективного договору (угоди);

 

{  Підпункт 5.1.5 розділу 5 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

5.1.6 організовує спільно з профспілками навчального закладу проведення громадського контролю за станом охорони праці;

 

5.1.7 повідомляє керівника навчального закладу про нещасні випадки, що сталися зі студентами, курсантами, слухачами, аспірантами під час проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських і експедиційних робіт, організовує надання першої долікарської допомоги потерпілим, відповідає за своєчасне розслідування.

 

5.2. Начальник науково-дослідного сектору (заступник начальника науково-дослідної частини):

 

5.2.1 здійснює безпосереднє керівництво і несе відповідальність за організацію та дотримання безпечних і нешкідливих умов проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських і експедиційних робіт відповідно до чинних законодавчих, нормативно-правових актів з охорони праці, безпеки життєдіяльності, цього Положення;

 

{ Підпункт 5.2.1 розділу 5  із  змінами,  внесеними  згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

5.2.2 організовує проведення науково-дослідних робіт тільки за наявності приміщень, приладів, обладнання та іншого устаткування, що відповідають вимогам державних стандартів безпеки праці, правилам і нормам з охорони праці та прийняті до експлуатації;

 

5.2.3 розглядає і подає на затвердження проректору з наукової роботи договори на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи після погодження їх службою охорони праці, безпеки життєдіяльності; 

 

{ Підпункт 5.2.3 розділу 5 із змінами, внесеними згідно  з  Наказом  Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

5.2.4 бере участь у розробленні окремого розділу з охорони праці, безпеки життєдіяльності колективного договору (угоди);

 

{  Підпункт 5.2.4 розділу 5 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

5.2.5 організовує спільно з профспілками навчального закладу проведення громадського контролю за станом охорони праці;

 

5.2.6 повідомляє керівника навчального закладу про нещасні випадки, що сталися зі студентами, курсантами, слухачами під час проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських і експедиційних робіт, організовує надання першої долікарської допомоги потерпілим, відповідає за своєчасне розслідування.

 

5.3. Керівник науково-дослідної роботи (теми):

 

5.3.1 здійснює безпосерднє керівництво і несе відповідальність за організацію і забезпечення безпечних і нешкідливих умов проведення науково-дослідної і дослідно-конструкторської роботи відповідно до чинних законодавчих, нормативно-правових актів з охорони праці, безпеки життєдіяльності,  цього  Положення; 

 

{ Підпункт 5.3.1 розділу 5 із змінами,  внесеними  згідно  з Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

5.3.2 організовує проведення науково-дослідної роботи тільки за наявності приміщень, приладів, установок та іншого обладнання, що відповідає вимогам державних стандартів безпеки праці, правил і норм з охорони праці;

 

5.3.3 відповідає за безпечну експлуатацію приладів, установок та іншого обладнання, а також захисних, сигнальних і протипожежних пристроїв, контрольно-вимірювальних приладів, посудин, що працюють під тиском, безпечне використання, забезпечення і транспортування вибухових, отруйних, радіоактивних, легкозаймистих та інших шкідливих для життя і здоров’я речовин;

 

5.3.4 проводить первинний на робочому місці, повторний, позаплановий інструктажі з охорони праці із студентами, курсантами, слухачами, працівниками відповідно до Типового положення, допускає до самостійної роботи;

 

5.3.5 розробляє інструкції, методичні вказівки щодо безпечного використання нових матеріалів, обладнання, відповідних процесів;

 

5.3.6 бере участь у проведенні оперативного адміністративно-громадського контролю за станом охорони праці;

 

5.3.7 бере участь у розробленні розділу з охорони праці, безпеки  життєдіяльності колективного договору (угоди);

 

{ Підпункт 5.3.7   розділу   5   із   змінами,  внесеними  згідно  з  Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

5.3.8 терміново повідомляє завідувача кафедри про кожний нещасний випадок, що трапився під час проведення науково-дослідних робіт, організовує надання першої долікарської допомоги потерпілому.

6. Організація роботи з охорони праці та безпеки життєдіяльності під час позакласної, позашкільної діяльності

 

6.1. Заступник керівника навчального закладу з виховної роботи:

 

6.1.1 уживає необхідних заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов, виконання санітарно-гігієнічних норм і вимог з охорони праці, безпеки життєдіяльності під час проведення позакласних  і позашкільних заходів;

 

{ Підпункт 6.1.1 розділу 6 із змінами,  внесеними  згідно  з Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

6.1.2 контролює і надає методичну допомогу керівникам клубів, гуртків, спортивних секцій, походів, екскурсій, трудових об’єднань, громадських робіт тощо з питань створення безпечних і нешкідливих умов праці і відпочинку вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, запобігання травматизму;

 

6.1.3 проводить навчання та інструктажі з охорони праці, безпеки життєдіяльності класоводів, класних керівників, учителів та інших осіб, які залучені до організації позакласної, позашкільної  роботи; 

 

{  Підпункт  6.1.3  розділу  6  із змінами, внесеними  згідно  з  Наказом  Міністерства  освіти  і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

6.1.4 організовує профілактичну роботу серед вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів з охорони праці, безпеки життєдіяльності  під  час  навчально-виховного процесу;

 

{ Підпункт 6.1.4   розділу   6   із   змінами,  внесеними  згідно  з  Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

6.1.5 повідомляє керівника та службу охорони праці, безпеки життєдіяльності навчального закладу про нещасні випадки, що сталися з учасниками навчально-виховного процесу під час проведення позакласних, позашкільних заходів, організовує надання першої долікарської допомоги потерпілим, бере участь у розслідуванні. 

 

{  Підпункт  6.1.5 розділу 6 із змінами, внесеними згідно  з  Наказом  Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

6.2. Керівник клубу, гуртка, секції, тренер:

 

6.2.1 забезпечує безпечний стан робочих місць, обладнання, приладів, інструментів, спортивного спорядження (інвентарю) тощо.

 

6.2.2 проводить інструктажі з охорони праці з працівниками та інструктажі з безпеки життєдіяльності з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами;

 

6.2.3 не дозволяє працювати вихованцям, учням, студентам, курсантам, слухачам без відповідного спецодягу, взуття та інших засобів індивідуального захисту згідно з ДНАОП 0.00-4.26-96 “Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту”, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України від 29.10.96 N 170, зареєстрованим у Мін’юсті України 18.11.96 за N 667/1692;

 

6.2.4 терміново повідомляє керівника та службу охорони праці, безпеки життєдіяльності навчального закладу про кожний нещасний випадок, що стався з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами під час проведення позакласної, позашкільної діяльності, бере участь у їх розслідуванні, організовує надання першої долікарської  допомоги  потерпілому;

 

{ Підпункт 6.2.4 розділу 6 із змінами,  внесеними  згідно  з Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

6.2.5 веде профілактичну роботу з охорони праці, безпеки життєдіяльності серед вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів. 

 

{ Підпункт 6.2.5 розділу 6 із змінами, внесеними згідно з  Наказом  Міністерства  освіти  і  науки  N 782  від 20.11.2006 }

7. Організація роботи з охорони праці під час адміністративно-господарської діяльності в навчальних закладах

 

7.1. Заступник керівника з адміністративно-господарської роботи, завідувач господарством, начальник господарського відділу:

 

7.1.1 забезпечує експлуатацію і догляд будівель, споруд і територій відповідно до чинних законодавчих, нормативно-правових актів з охорони праці, керує будівництвом та ремонтами відповідно до будівельних норм і правил;

 

7.1.2 забезпечує дотримання вимог правил охорони праці під час експлуатації виробничого, енергетичного, вентиляційного обладнання, машин, механізмів, парових і водогрійних котлів, посудин, що працюють під тиском;

 

7.1.3 відповідно до чинних нормативно-правових актів забезпечує дотримання норм переміщення вантажів, санітарно-гігієнічного стану побутових і допоміжних приміщень, територій;

 

7.1.4 забезпечує навчальні приміщення, лабораторії, кабінети, господарські і культурно-побутові підрозділи навчального закладу обладнанням та інвентарем відповідно до вимог правил і норм з охорони праці;

 

7.1.5 забезпечує вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту згідно з ДНАОП 0.00-4.26-96 “Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту”, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України від 29.10.96 N 170, зареєстрованим у Мін’юсті України 18.11.96 за N 667/1692; організовує періодичні випробування діелектричних засобів захисту, а також облік, зберігання, видачу, прання, сушку, дезінфекцію та ремонт спецодягу;

 

7.1.6 відповідно до чинних нормативно-правових актів організовує проведення щорічних замірів опору ізоляції електроустановок та електропроводки, заземлювальних пристроїв, періодичні випробування і огляди вантажопідйомних машин і механізмів, парових і водогрійних котлів, посудин, що працюють під тиском, аналізи повітря на вміст пилу, газів і парів шкідливих речовин, вимірювання освітленості, шуму і вібрації, радіаційний контроль у приміщеннях навчального закладу;

 

7.1.7 організовує з відповідними органами навчання персоналу, що обслуговує котли і водонагрівачі, балони, компресори і посудини із зрідженими газами, електричні установки та інші агрегати і механізми підвищеної небезпеки;

 

7.1.8 організовує зберігання на складах палива, вибухових і отруйних матеріалів, легкозаймистих і горючих рідин, сильнодіючих отрут, балонів зі зрідженими газами тощо, обладнання, сировини, матеріалів відповідно до правил і норм з охорони праці;

 

7.1.9 відповідно до ДНАОП 0.00-4.15-98 “Положення про розробку інструкцій з охорони праці”, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 29.01.98 N 9, зареєстрованого в Мін’юсті України 07.04.98 за N 226/2666, розробляє і періодично переглядає інструкції з охорони праці під час виконання конкретних господарських робіт, узгоджує їх із службою охорони праці;

 

7.1.10 проводить інструктажі з охорони праці, безпеки життєдіяльності, забезпечує навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності в адміністративно-господарських підрозділах; 

 

{  Підпункт  7.1.10  розділу 7 із змінами, внесеними згідно  з  Наказом  Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

7.1.11 бере участь у проведенні адміністративно-громадського контролю за станом охорони праці;

 

7.1.12 бере участь у розробленні окремого розділу з охорони праці, безпеки життєдіяльності колективного договору (угоди);

 

{ Підпункт 7.1.12 розділу 7 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

7.1.13 організовує роботу щодо створення безпечних умов праці на автотранспортному підприємстві, автобазі, гаражі навчального закладу тощо відповідно до чинних правил охорони праці, що діють на автомобільному транспорті;

 

7.1.14 терміново повідомляє керівника і службу охорони праці, безпеки життєдіяльності навчального закладу про нещасні випадки, що сталися з працівниками адміністративно-господарських підрозділів, організовує надання першої долікарської допомоги потерпілим. 

 

{  Підпункт  7.1.14  розділу  7 із змінами, внесеними згідно  з  Наказом  Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

7.2. Головний інженер, енергетик, механік навчального закладу:

 

7.2.1 здійснює безпосереднє керівництво і несе відповідальність за організацію і виконання робіт у підпорядкованих інженерно-технічних службах відповідно до чинних законодавчих, нормативно-правових актів з охорони праці, безпеки життєдіяльності,  цього  Положення. 

 

{ Підпункт 7.2.1 розділу 7 із змінами,  внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти  і  науки N 782  від 20.11.2006 }

 

7.2.2 забезпечує експлуатацію і утримання будівель, споруд, виробничих приміщень, обладнання, машин, механізмів, електроустановок, електросилових, електроосвітлювальних, опалювальних, газових і каналізаційних мереж, систем вентиляції відповідно до правил і норм з охорони праці;

 

7.2.3 виявляє причини аварій з машинами, механізмами, електроустановками, обладнанням, веде облік та аналіз аварій, розробляє і здійснює заходи щодо запобігання їм;

 

7.2.4 організовує відповідно до чинних нормативно-правових актів з охорони праці:

 

проведення планово-запобіжних ремонтів,

 

профілактичні випробування обладнання, машин, механізмів, посудин і апаратів, що працюють під тиском,

 

заміри опору ізоляції електроустановок, електропроводки, заземлювальних пристроїв;

 

7.2.5 розробляє і впроваджує заходи щодо механізації, автоматизації ручної праці, важких та трудомістких процесів;

 

7.2.6 забезпечує нешкідливі та безпечні умови праці під час монтажних, демонтажних і ремонтних робіт на підконтрольних об’єктах, обладнання робочих місць необхідним допоміжним спорядженням і огорожами, знаками безпеки, оформлення працівникам наряду-допуску на виконання робіт з підвищеною небезпекою;

 

7.2.7 бере участь у постійно діючій технічній комісії навчального закладу з уведення в експлуатацію нових, реконструйованих об’єктів виробничого призначення;

 

7.2.8 проводить реєстрацію об’єктів навчального закладу, що підконтрольні органам державного нагляду, і оформляє відповідні документи;

 

7.2.9 розробляє інструкції з охорони праці під час експлуатації машин, механізмів, приладів, виконання конкретних робіт;

 

7.2.10 проводить інструктажі з охорони праці з кожним працівником: первинний — на робочому місці, повторний, позаплановий, з реєстрацією в журналі відповідно до Типового положення ;

 

7.2.11 бере участь у розробленні окремого розділу з охорони праці, безпеки життєдіяльності колективного договору (угоди);

 

{ Підпункт 7.2.11 розділу 7 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

7.2.12 бере участь спільно з профспілковим комітетом у адміністративно-громадському контролі стану охорони праці;

 

7.2.13 терміново повідомляє керівника та службу охорони праці навчального закладу про нещасний випадок, що стався з працівником адміністративно-господарського підрозділу.

 

7.3. Керівник виробничої дільниці (цеху), виконавець робіт у навчальному закладі:

 

7.3.1 здійснює необхідні заходи з охорони праці, систематичне спостереження за станом і експлуатацією робочих місць;

 

7.3.2 здійснює нагляд за правильним і безпечним використанням обладнання, машин, механізмів, енергетичних установок і транспортних засобів, що працюють під його наглядом;

 

7.3.3 розробляє інструкції з охорони праці під час експлуатації машин, механізмів, приладів, виконання конкретних робіт;

 

7.3.4 здійснює контроль за своєчасною видачею відповідного спецодягу, спецвзуття і засобів індивідуального захисту працівникам;

 

7.3.5 проводить інструктажі з охорони праці та забезпечує своєчасне навчання працівників безпечним навичкам праці відповідно до Типового положення ;

 

7.3.6 оформляє допуск працівникам на виконання робіт у підрозділах (дільницях) цеху, доповідних на припинення робіт мостових кранів та інших механізмів;

 

7.3.7 організовує використання наочних засобів пропаганди охорони праці — інструкцій, пам’яток, плакатів та ін.;

 

7.3.8 повідомляє керівника та службу охорони праці, безпеки життєдіяльності навчального закладу про кожний нещасний випадок, що трапився з учасником навчально-виховного процесу, організовує надання першої долікарської допомоги потерпілому, бере участь у розслідуванні  нещасних  випадків. 

 

{  Підпункт 7.3.8 розділу 7 із змінами,  внесеними  згідно  з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

7.4. Майстер виробничої дільниці (цеху):

 

7.4.1 організовує безпечне проведення робіт;

 

7.4.2 проводить систематичне спостереження за станом виробничого, вентиляційного обладнання, риштувань, захисних пристроїв, кріплень котлованів, траншей тощо;

 

7.4.3 регулярно проводить перевірку чистоти і порядку на робочих місцях, проходах та під’їзних коліях, забезпечення достатньої освітленості робочих місць, а також правильне утримання та експлуатацію підкранових колій;

 

7.4.4 проводить з працівниками інструктажі з охорони праці в процесі виконання робіт на робочому місці відповідно до Типового положення ;

 

7.4.5 здійснює контроль за правильним використанням спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, дотриманням норм перенесення вантажів, забезпеченням робочих місць запобіжними написами і плакатами;

 

7.4.6 терміново повідомляє про нещасний випадок керівника та службу охорони праці навчального закладу, організовує надання першої долікарської допомоги потерпілому, бере участь у розслідуванні нещасних випадків.

 

7.5. Головний бухгалтер (бухгалтер):

 

7.5.1 здійснює контроль за правильною витратою коштів, які виділяються на виконання заходів окремого розділу з охорони праці, безпеки життєдіяльності колективного договору (угоди), забезпечує виконання заходів, що передбачені чинним законодавством з охорони праці,  безпеки  життєдіяльності; 

 

{  Підпункт  7.5.1 розділу 7 із змінами,  внесеними  згідно  з Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

7.5.2 веде облік коштів, що витрачаються на виконання заходів з охорони праці, готує довідку керівнику навчального закладу про фактичну витрату коштів на виконання цих робіт;

 

7.5.3 організовує передплату періодичних видань з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності.

 

{ Підпункт 7.5.3 розділу 7 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782  від 20.11.2006 }

 

7.6. Начальник відділу кадрів (інспектор відділу кадрів):

 

7.6.1 оформляє на роботу осіб, які пройшли вступний інструктаж та інструктажі на робочому місці з охорони праці, безпеки життєдіяльності, а також переведення на іншу роботу за висновками  лікувально-профілактичної  установи; 

 

{ Підпункт 7.6.1 розділу  7  із  змінами,  внесеними  згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

7.6.2 оформляє на роботу осіб після попереднього медичного огляду в лікувально-профілактичній установі, а також направляє на періодичний медичний огляд осіб, які працюють у шкідливих і небезпечних умовах, зберігає висновки лікувально-профілактичної установи про їх стан здоров’я;

 

7.6.3 оформляє направлення працівників на навчання і перевірку знань з охорони праці, безпеки життєдіяльності;

 

{  Підпункт 7.6.3 розділу 7 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

 

7.6.4 оформляє на роботу жінок і осіб віком до вісімнадцяти років з урахуванням чинних законодавчих та нормативно-правових актів про застосування праці неповнолітніх і жінок;

 

7.6.5 контролює наявність посадових інструкцій, у яких обов’язково відображено питання охорони праці, безпеки життєдіяльності. 

 

{ Підпункт 7.6.5 розділу 7 із змінами, внесеними згідно  з  Наказом  Міністерства освіти і науки N 782 від 20.11.2006 }

8. Порядок проведення та реєстрації інструктажів з безпеки життєдіяльності

 

8.1. Iнструктажі з безпеки життєдіяльності проводяться з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами. Iнструктажі містять питання охорони здоров’я, пожежної, радіаційної безпеки, безпеки дорожнього руху, реагування на надзвичайні ситуації, безпеки побуту тощо.

 

Учні і вихованці, які інструктуються, розписуються в журналі, починаючи з 9-го класу.

 

8.2. Перед початком навчальних занять один раз на рік, а також при зарахуванні або оформленні до навчального закладу вихованця, учня, студента, курсанта, слухача, аспіранта проводиться вступний інструктаж з безпеки життєдіяльності службами охорони праці. За умови чисельності учасників навчально-виховного процесу в закладах понад 200 вищезазначеними службами проводиться навчання з вихователями, класоводами, класними керівниками, майстрами, кураторами груп тощо, які в свою чергу інструктують вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів перед початком навчального року. Програма вступного інструктажу розробляється в навчальному закладі на основі орієнтовного переліку питань вступного інструктажу з безпеки життєдіяльності (додаток 3). Програма та порядок проведення вступного інструктажу з безпеки життєдіяльності затверджуються наказом керівника навчального закладу.

 

8.3. Запис про вступний інструктаж робиться на окремій сторінці журналу обліку навчальних занять.

 

8.4. Первинний інструктаж з безпеки життєдіяльності проводиться на початку заняття у кожному кабінеті, лабораторії, майстерні, спортзалі тощо, наприкінці навчального року перед початком канікул, а також за межами навчального закладу, де навчально-виховний процес пов’язаний з використанням небезпечних або шкідливих для здоров’я факторів. Первинний інструктаж проводять викладачі, вчителі, класоводи, куратори груп, вихователі, класні керівники, майстри виробничого навчання, тренери, керівники гуртків тощо. Цей інструктаж проводиться з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами, а також з батьками, які беруть участь у позанавчальних заходах. Первинний інструктаж також проводиться перед виконанням кожного завдання, пов’язаного з використанням різних матеріалів, інструментів, приладів, на початку уроку, заняття, лабораторної, практичної роботи тощо.

 

8.5. Запис про проведення первинного інструктажу робиться в окремому журналі реєстрації інструктажів з безпеки життєдіяльності, який зберігається в кожному кабінеті, лабораторії, майстерні, цеху, спортзалі та іншому робочому місці. Рекомендована форма журналу наведена в додатку 2.

 

Первинний інструктаж, який проводиться перед початком кожного практичного заняття (практичної, лабораторної роботи тощо) реєструється в журналі обліку навчальних занять, виробничого навчання на сторінці предмета в розділі про запис змісту уроку, заняття.

 

8.6. Позаплановий інструктаж з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами проводиться у разі порушення ними вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що може призвести чи призвело до травм, аварій, пожеж тощо, при зміні умов виконання навчальних завдань (лабораторних робіт, виробничої практики, професійної підготовки тощо), у разі нещасних випадків за межами навчального закладу.

 

Реєстрація позапланового інструктажу проводиться в журналі реєстрації інструктажів (додаток 2), що зберігається в кожному кабінеті, лабораторії, майстерні, цеху, спортзалі тощо.

 

8.7. Цільовий інструктаж проводиться з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами навчального закладу у разі організації позанавчальних заходів (олімпіади, турніри з предметів, екскурсії, туристичні походи, спортивні змагання тощо), під час проведення громадських, позанавчальних робіт (прибирання територій, приміщень, науково-дослідна робота на навчально-дослідній ділянці тощо). Реєстрація проведення цільового інструктажу здійснюється у журналі реєстрації інструктажів (додаток 2).

 

Директор НМЦ ПТО МОН України Є.М.Судаков

Додаток 1

 

                                      до підпункту 4.5.8 Положення про організацію роботи з охорони праці учасників

 

                                      навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах

 

 

 

Реєстрація

 

вступного інструктажу з безпеки життєдіяльності для вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів у журналі обліку навчальних занять

 

------------------------------------------------------------------

 

¦ N ¦Прізвище,      ¦Дата       ¦Прізвище  ¦    Підпис           ¦

 

¦з/п¦ім'я та по     ¦проведення ¦ім'я та по¦---------------------¦

 

¦   ¦батькові особи,¦інструктажу¦батькові  ¦особи,    ¦особи (4),¦

 

¦   ¦яку            ¦           ¦особи, яка¦яка       ¦яку       ¦

 

¦   ¦інструктують   ¦           ¦проводила ¦проводила ¦інструкту-¦

 

¦   ¦               ¦           ¦інструктаж¦інструктаж¦вали      ¦

 

¦---+---------------+-----------+----------+----------+----------¦

 

¦ 1 ¦     2         ¦    3      ¦    4     ¦   5      ¦   6      ¦

 

------------------------------------------------------------------

 

 

 

_________________________________________________________

 

(4) Учні і вихованці розписується у журналі інструктажу, починаючи з 9-го класу.

 

Додаток 2

 

                                      до підпункту 4.5.8 Положення про організацію роботи з

 

                                      охорони праці учасників навчально-виховного процесу

 

                                      в установах і навчальних закладах

 

                                      ____________________________________________________

 

                                               (назва навчального закладу)

 

 

 

                                      Розпочато: _________ 200_ р.

 

                                      Закінчено: _________ 200_ р.

 

 

 

Журнал

 

реєстрації первинного, позапланового, цільового інструктажів вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів з безпеки життєдіяльності

 

_________________________________________________________________________________

 

                                                                                                (кабінет, лабораторія, цех, майстерня, спортзал тощо)

 

 

 

----------------------------------------------------------------------------------

 

¦ N ¦Прізвище,   ¦Дата       ¦Клас,¦Назва       ¦Прізвище, ¦Підпис    ¦Підпис    ¦

 

¦з/п¦ім'я та по  ¦проведення ¦група¦інструктажу,¦ім'я та по¦особи, яка¦особи (5),¦

 

¦   ¦батькові    ¦інструктажу¦     ¦назва       ¦батькові, ¦проводила ¦яку       ¦

 

¦   ¦особи, яку  ¦           ¦     ¦інструкції  ¦посада    ¦інструктаж¦інструкту-¦

 

¦   ¦інструктують¦           ¦     ¦            ¦особи, яка¦          ¦вали      ¦

 

¦   ¦            ¦           ¦     ¦            ¦проводила ¦          ¦          ¦

 

¦   ¦            ¦           ¦     ¦            ¦інструктаж¦          ¦          ¦

 

¦---+------------+-----------+-----+------------+----------+----------+----------¦

 

¦ 1 ¦    2       ¦      3    ¦  4  ¦   5        ¦    6     ¦     7    ¦   8      ¦

 

----------------------------------------------------------------------------------

 

 

 

_________________________________________________________

 

 (5) Учні і вихованці розписується у журналі інструктажу, починаючи з 9-го класу.

Додаток 3

 

                                    до пункту 8.2 Положення про організацію роботи з охорони праці учасників

 

                                    навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах

 

 

 

ОРIЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛIК

 

питань вступного інструктажу з безпеки життєдіяльності для вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, аспірантів

 

1. Загальні відомості про навчальний заклад, його структуру (кабінети, лабораторії, майстерні, спортзали тощо). Види та джерела небезпеки в навчальних приміщеннях, на спортивних майданчиках, на навчально-дослідних ділянках тощо.

 

2. Загальні правила поведінки під час навчально-виховного процесу. Обставини та причини найбільш характерних нещасних випадків, що сталися в навчальних закладах.

 

3. Вимоги пожежної безпеки в навчальному закладі. Знайомство з Правилами пожежної безпеки для закладів, установ, організацій і підприємств системи освіти України.

 

4. Радіаційна безпека, дії у разі надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру.

 

5. Безпека дорожнього руху. Поведінка на вулиці, знайомство з правилами дорожнього руху.

 

6. Побутовий травматизм, попередження та дії у разі нещасних випадків у побуті.

 

7. Перша (долікарська) медична допомога у разі нещасних випадків, надзвичайних подій тощо.

 

Директор НМЦ ПТО МОН України Є.М.Судаков

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

 

 

ПОЛОЖЕННЯ

про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах

 

 

 

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства освіти і науки

України 31.08.2001 р. № 616

 

 

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

 

                            Н А К А З

 

 N 616 від 31.08.2001                 Зареєстровано в Міністерстві

      м.Київ                           юстиції України

                                       28 грудня 2001 р.

                                       за N 1093/6284

 

 

 

  Про затвердження Положення про порядок розслідування нещасних

     випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в

                        навчальних закладах

 

 

 

   ( Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти

      і науки N 773 від 05.07.2004 )

 

 

 

     На виконання  Законів України "Про освіту" ,  "Про

 охорону праці" та  розпорядження  Міністерства  освіти

 України від 24.06.99 N 62 Н А К А З У Ю:

 

 

     1. Затвердити Положення про  порядок  розслідування  нещасних

 випадків,   що  сталися  під  час  навчально-виховного  процесу  в

 навчальних закладах (далі - Положення), що додається.

 

 

     2. Надрукувати  це  Положення   в   Інформаційному   збірнику

 Міністерства освіти і науки України.

 

 

     3. Міністерству    освіти    Автономної    Республіки   Крим,

 управлінням освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської

 міських   державних  адміністрацій,  ректорам  (директорам)  вищих

 навчальних закладів забезпечити вивчення  Положення  в  навчальних

 закладах і установах освіти.

 

 

     4. Уважати   таким,   що  втратило  чинність,  Положення  про

 організацію  охорони  праці  та  порядок  розслідування   нещасних

 випадків  у  навчально-виховних закладах (розділ II),  затверджене

 наказом  Міністерства   освіти    України   від   30.11.93   N 429

 ,   зареєстроване   в   Міністерстві  юстиції  України

 03.12.93 за N 178.

 

 

     5. Контроль  за  виконанням  наказу  покласти  на  заступника

 міністра Богомолова А.Г.

 

 

 Міністр                                               В.Г.Кремень

 

 

 

 

 

                                               ЗАТВЕРДЖЕНО

                                       Наказ Міністерства освіти і

                                       науки України

                        

 

                                      Зареєстровано в Міністерстві

                                       юстиції України

                                       28 грудня 2001 р.

                                 

 

                            Положення

  про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час

         навчально-виховного процесу в навчальних закладах

 

 

                      1. Галузь застосування

 

 

     Це Положення розроблено відповідно до  Законів  України  "Про

 освіту"  ,  "Про  охорону праці" , Порядок

 розслідування  та  ведення  обліку  нещасних випадків, професійних

 захворювань  і  аварій  на  виробництві,  затверджений  постановою

 Кабінету  Міністрів  України  від  25  серпня  2004  року  N  1112

 ,  та  поширюється  на вищі, професійно-технічні,

 загальноосвітні, дошкільні, позашкільні навчальні заклади, заклади

 післядип

 

     Положення встановлює єдиний порядок розслідування  та  обліку

 нещасних випадків,  що сталися з вихованцями,  учнями, студентами,

 курсантами,  слухачами,  аспірантами під  час  навчально-виховного

 процесу в навчальних закладах на території України.

 

     Положення узгоджене з  ЦК  профспілки  працівників  освіти  і

 науки,  Департаментом  з  нагляду  за  охороною праці Міністерства

 праці  та  соціальної  політики  України,  Міністерством   охорони

 здоров'я України, Державним комітетом статистики України.

 

     Нещасні випадки, що сталися з особами, які працюють на умовах

 трудового  договору (контракту) або залучені до праці у навчальних

 закладах,  підлягають  розслідуванню  і   обліку   відповідно   до

 Порядок   розслідування   та  ведення  обліку  нещасних  випадків,

 професійних  захворювань  і  аварій  на  виробництві, затверджений

 постановою  Кабінету  Міністрів  України  від  25 серпня 2004 року

 N  1112  . ( Абзац розділу 1 із змін

 

                      2. Загальні положення

 

 

     2.1. Розслідуванню підлягають нещасні випадки,  які трапилися

 з   вихованцями,   учнями,   студентами,   курсантами,  слухачами,

 аспірантами  і  призвели  до  погіршення  стану  здоров'я  (втрати

 працездатності)  не  менше  ніж  на  один  день  згідно з медичним

 висновком, а саме:

 

     раптові погіршення  здоров'я,  травми,  у  тому  числі травми

 через  нанесення  тілесних  пошкоджень,  нанесених  іншою  особою,

 отруєння,  теплові удари,  опіки, обмороження, утоплення, ураження

 електричним струмом,  блискавкою,  ушкодження,  отримані внаслідок

 аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани

 та інші надзвичайні події),  контакту з  тваринами  тощо  (далі  -

 нещасні випадки).

 

 

     2.2. Розслідуванню підлягають нещасні випадки, що сталися:

 

     під час проведення навчальних занять,  у тому  числі  лекцій,

 уроків,  занять  з  допризовної  підготовки,  лабораторних занять,

 спортивних,  гурткових,  позааудиторних, позакласних, позашкільних

 заходів,  інших  занять  та  в  перервах  між  ними  відповідно до

 навчальних, виробничих і наукових планів;

 

     під час проведення позакласних,  позашкільних, позааудиторних

 та інших заходів у вихідні,  святкові та канікулярні дні,  якщо ці

 заходи  здійснюються  під  безпосереднім  керівництвом  працівника

 даного  навчального  закладу  (викладача,   вчителя,   вихователя,

 класного керівника,  майстра виробничого навчання тощо) або особи,

 яка призначена  наказом  керівника  навчального  закладу  за  його

 згодою;

 

     під час  занять  з   трудового   і   професійного   навчання,

 проведення         професійних,         науково-дослідних        і

 дослідно-конструкторських робіт,    виробничої    та    навчальної

 практики,  які  проводяться  відповідно  до  навчальних  планів  у

 навчальних закладах або на дільницях (територіях), що їм належать;

 

     під час  перебування  (відпочинку)  у  студентських  загонах,

 таборах праці і відпочинку (оздоровчих),  шкільних лісництвах,  на

 навчально-дослідних ділянках тощо;

 

     під час проведення спортивних змагань,  тренувань, оздоровчих

 заходів,  екскурсій, походів, експедицій, організованих навчальних

 закладом у встановленому порядку;

 

     під час перевезень вихованців,  учнів,  студентів, курсантів,

 слухачів,  аспірантів до місця проведення заходів і назад, а також

 у  разі  організованого  прямування  їх  на  запланований захід на

 транспорті або пішки.

 

 

     2.3. Погіршення  стану   здоров'я   (втрата   працездатності)

 унаслідок    нещасного    випадку    встановлює    та    засвідчує

 лікувально-профілактичний заклад.

 

 

     2.4. За результатами розслідування нещасного випадку під  час

 навчально-виховного процесу складається акт за формою Н-Н (додаток

 1).

 

 

     2.5. Відповідальність  за правильне і своєчасне розслідування

 і  облік  нещасних  випадків,  складання  акта  за   формою   Н-Н,

 розроблення  і  виконання  заходів  щодо усунення причин нещасного

 випадку несе керівник навчального закладу.

 

 

     2.6. У випадках відмови адміністрації навчального закладу від

 складання  акта за формою Н-Н,  а також у разі незгоди потерпілого

 (його батьків або особи,  яка представляє інтереси потерпілого) зі

 змістом  акта  за  формою  Н-Н конфлікт розглядає орган управління

 освітою вищого рівня у термін не  більше  десяти  днів  з  моменту

 подання письмової заяви.

 

 

     2.7. Лікувально-профілактичний    заклад,   куди   доставлено

 вихованця  (учня,   студента,   курсанта,   слухача,   аспіранта),

 постраждалого  внаслідок  нещасного  випадку,  що  стався  під час

 навчально-виховного  процесу,  зобов'язаний  на  запит   керівника

 навчального   закладу   видати   медичний  висновок  про  характер

 ушкоджень.

 

 

     2.8. Після   закінчення    строку    лікування    потерпілого

 (потерпілих)  керівник  навчального  закладу  направляє  до органу

 управління освітою,  іншого органу  виконавчої  влади,  засновника

 (власника),  якому  належить  навчальний заклад,  повідомлення про

 наслідки нещасного випадку (додаток 2).

 

 

     2.9. Нещасні  випадки,  що  сталися  з  вихованцями,  учнями,

 студентами,  курсантами,  слухачами,  аспірантами  в  побуті  та у

 випадках, не зазначених у п.2.2, розслідуються і беруться на облік

 згідно  з  Порядком  розслідування  та  обліку  нещасних  випадків

 невиробничого   характеру,   затвердженим   постановою    Кабінету

 Міністрів України від 22 березня 2001 р. N 270 .

 

 

     2.10. Особи,  що  допустили  порушення  або невиконання вимог

 цього  Положення,  притягаються  до  відповідальності  згідно   із

 законодавством.

 

 

               3. Повідомлення про нещасні випадки,

                     їх розслідування та облік

 

 

     3.1. Про кожний нещасний випадок,  який стався з  вихованцем,

 учнем,  студентом, курсантом, слухачем, аспірантом, потерпілий або

 свідок нещасного випадку негайно сповіщає безпосередньо  керівника

 навчального закладу, який зобов'язаний:

 

     терміново організувати  першу  долікарську  медичну  допомогу

 потерпілому,    у   разі   необхідності   -   його   доставку   до

 лікувально-профілактичного закладу,

 

     до прибуття  комісії  з  розслідування зберегти обстановку на

 місці в тому стані,  в якому вона була на момент події (якщо це не

 загрожує життю і здоров'ю тих,  хто оточує, і не призведе до більш

 тяжких наслідків).

 

     Про нещасний  випадок,  що  трапився під час далеких походів,

 екскурсій  або  інших  заходів  поза  територією  району  (міста),

 керівник  заходу,  що проводиться,  негайно повідомляє також орган

 управління освітою за місцем події.

 

 

     3.2. Керівник навчального закладу зобов'язаний негайно  вжити

 заходів  щодо  усунення  причин,  що  викликали  нещасний випадок,

 повідомити  батькам  потерпілого  (особі,  яка  представляє   його

 інтереси)  і  зробити  запит висновку з лікувально-профілактичного

 закладу про характер і тяжкість ушкодження потерпілого.

 

 

 Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах

 

     3.3. Керівник навчального закладу, одержавши повідомлення про

 нещасний  випадок,  наказом  призначає  комісію  з розслідування у

 такому складі:

 

     голова - заступник керівника навчального закладу;

 

     члени:

 

     представник служби  охорони  праці  навчального  закладу  або

 особа, на яку наказом керівника покладено ці обов'язки;

 

     представники відповідного     профспілкового    органу    або

 уповноважені трудового колективу,  якщо  потерпілий  не  є  членом

 профспілки.

 

 

     3.4. Комісія з розслідування нещасного випадку зобов'язана:

 

 Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах

 

     протягом трьох діб провести розслідування нещасного  випадку,

 з'ясувати  обставини  і  причини,  розробити  заходи щодо усунення

 причин нещасного випадку, визначити відповідальних за це осіб;

 

     виявити і  опитати  свідків та осіб,  які допустили порушення

 нормативних актів, отримати пояснення у потерпілого;

 

     скласти акт  про нещасний випадок за формою Н-Н (додаток 1) у

 п'яти  примірниках   і   направити   на   затвердження   керівнику

 навчального закладу.

 

     До акта додаються  пояснення  свідків,  потерпілого  та  інші

 документи, що   характеризують  стан  місця,  де  стався  нещасний

 випадок,  наявність шкідливих  і  небезпечних  факторів,  медичний

 висновок  про  стан  здоров'я  потерпілого  в результаті нещасного

 випадку тощо.

 

 

     3.5. Керівник  навчального  закладу  протягом  3-х  діб після

 закінчення розслідування затверджує акти  форми  Н-Н,  з  яких  по

 одному примірнику направляє:

 

     потерпілому або особі, яка представляє його інтереси;

 

Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах

 

     до підрозділу, де стався нещасний випадок;

 

     начальнику служби охорони праці або особі,  на яку  покладено

 ці обов'язки (відповідальному);

 

     до архіву навчального закладу;

 

     до органу  управління  освітою за місцем навчання потерпілого

 (копія - міністерству,  засновнику /власнику/, до сфери управління

 якого належить навчальний заклад).

 

 

     3.6. Акт  форми  Н-Н  підлягає  зберіганню  в  архіві  органу

 управління освітою,  навчального закладу протягом 55  років.  Інші

 примірники  акта  та  його  копії  зберігаються до здійснення всіх

 запланованих у ньому заходів, але не менше ніж п'ять років.

 

 

     3.7. Нещасний випадок,  про який  потерпілий  за  відсутності

 свідків  не  повідомив  керівника навчального закладу або наслідки

 від якого виявилися не зразу,  розслідується протягом місяця з дня

 одержання письмової заяви потерпілого (його батьків або особи, яка

 представляє його інтереси).  У цьому разі  питання  про  складання

 акта  за  формою  Н-Н  вирішується  комісією з розслідування після

 всебічної перевірки заяви  про  нещасний  випадок,

 

 

 Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах

     3.8. Нещасний випадок, що стався на підприємстві, в установі,

 організації   з   учнями,   студентами,   курсантами,   слухачами,

 аспірантами  навчальних  закладів   під   час   проходження   ними

 виробничої   практики  або  виконання  робіт  на  підприємстві,  в

 установі,  організації  під  керівництвом  його  посадових   осіб,

 розслідується спільно з представником навчального закладу згідно з

 Порядком   ро

 

     3.9. Нещасний випадок, що стався на підприємстві, в установі,

 організації   з   учнями,   студентами,   курсантами,   слухачами,

 аспірантами   навчальних  закладів,  які  проходять  практику  або

 виконують роботу  під  керівництвом  вчителя,  викладача,  майстра

 виробничого навчання на дільниці, виділеній підприємством для цієї

 мети,   розслідується   органом    управління    освітою,    якому

 підпорядкований це

 

     3.10. Нещасний   випадок,  який  стався  під  час  проведення

 далеких походів,  екскурсій,  експедицій,  розслідується  комісією

 органу  управління  освітою,  на  території  якого стався нещасний

 випадок. У разі неможливості прибути на місце пригоди представника

 навчального закладу,  з вихованцем,  учнем,  студентом, курсантом,

 слухачем  якого  стався  нещасний  випадок,  до   складу   комісії

 включається  представник  одні

 

     3.11. Усі нещасні випадки,  оформлені актами за  формою  Н-Н,

 реєструються  органом  управління  освітою,  навчальним закладом у

 журналі реєстрації нещасних випадків,  що сталися  з  вихованцями,

 учнями,  студентами,  курсантами,  слухачами, аспірантами (додаток

 3).

 

 

     3.12. За  результатами  розслідування  не складаються акти за

 формою Н-Н і не беруться на облік нещасні випадки,  що  сталися  з

 вихованцями,    учнями,    студентами,    курсантами,   слухачами,

 аспірантами:

 

     унаслідок вживання    алкоголю,    наркотичних    або   інших

 психотропних речовин, а також унаслідок їх дії (асфікція, інсульт,

 зупинка  серця  тощо) за наявності медичного висновку,  якщо це не

 викликано застосуванням цих речовин у  навчально-виховному процесі

 або порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування,

 або якщо  потерпілий,  який  перебував  у  стані  алкогольного  чи

 наркотичного сп'яніння, був відсторонений від р

 

     під час скоєння крадіжок або  інших  злочинів,  якщо  ці  дії

 зафіксовані і на них є офіційний висновок суду або прокуратури;

 

     у разі природної смерті або самогубства.

 

 

          4. Спеціальне розслідування нещасних випадків

 

 

     4.1. Спеціальному розслідуванню підлягають нещасні випадки:

 

     - групові (одночасно з двома і більше потерпілими);

 

     - із смертельним наслідком.

 

 

 

 Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах

     4.2. Про  груповий  нещасний  випадок,  нещасний  випадок  із

 смертельним  наслідком  керівник  навчального закладу зобов'язаний

 негайно повідомити:

 

     батьків потерпілого або особу, яка представляє його інтереси;

 

     лікувально-профілактичний заклад   за   місцем,   де   стався

 нещасний   випадок   (у   разі   виявлення   отруєнь   -   місцеву

 санітарно-епідеміологічну службу);

 

     орган   управління   освітою,     інший   центральний   орган

 виконавчої влади,   засновника  (власника),  якому підпорядкований

 навчальний заклад;

 

     прокуратуру, орган  внутрішніх  справ  за  місцем,  де стався

 нещасний випадок.

 

 

     4.3. Про  кожний груповий нещасний випадок,  а також нещасний

 випадок із  смертельним  наслідком  орган  управління  освітою  за

 місцезнаходженням  навчального  закладу  протягом  доби повідомляє

 Міністерство  освіти  і  науки  України  та   надсилає   матеріали

 спеціального  розслідування  в  3-денний  термін  після закінчення

 розслідування.

 

 Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах

      Повідомлення передається   телеграфом,  телефоном  або  іншим

 засобом зв'язку (додаток 4).

 

     Такі самі повідомлення надсилаються,  якщо смерть потерпілого

 настала під час тимчасового звільнення від  занять  у  навчальному

 закладі  в  установленому  порядку.  У  таких  випадках спеціальне

 розслідування  здійснюється  з  використанням  матеріалів   раніше

 проведеного розслідування.

 

 

     4.4. Про  груповий  нещасний  випадок,  нещасний  випадок  із

 смертельним  наслідком,  що  стався  під  час   далеких   походів,

 екскурсій  або  інших  заходів  поза  територією  району  (міста),

 керівник  заходу,  що  проводиться,   негайно   повідомляє   орган

 управління освітою, прокуратуру за місцем події, керівника закладу

 освіти, де навчається потерпілий.

 

 

     4.5. Спеціальне  розслідування  нещасного  випадку,  під  час

 якого  загинуло  від  1  до  4  осіб  або  травмовано  до 10 осіб,

 проводиться   комісією   із   спеціального   розслідування,    яка

 призначається  наказом  керівника  органу  управління  освітою  за

 місцезнаходженням  навчального  закладу,  за  участю  представника

 Міністерства освіти і науки України.

 

 

     4.6. Спеціальне  розслідування  нещасного  випадку,  під  час

 якого загинуло 5 і більше осіб або травмовано 10  і  більше  осіб,

 проводиться  комісією  із спеціального розслідування,  призначеною

 наказом Міністерства освіти і науки України.

 

     Нещасні випадки   з   особливо  тяжкими  наслідками  (у  разі

 загибелі 5 і  більше  осіб  або  травмування  10  і  більше  осіб)

 розглядаються  на  засіданні  колегії  Міністерства освіти і науки

 України.

 

 

 Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах

 

     4.7. До  складу   комісії   із   спеціального   розслідування

 групового  нещасного  випадку  і  випадку із смертельним наслідком

 входять:

 

     голова -  керівник  (заступник)  органу управління освітою (у

 разі загибелі 5 і більше осіб або травмування 10  і  більше  осіб)

 або  керівник (заступник) навчального закладу (у разі загибелі від

 1 до 4 осіб або травмування до 10 осіб);

 

     члени -  керівник (заступник) навчального закладу,  начальник

 (працівник)  служби  охорони  праці,   представник   педагогічного

 колективу,   представник  Міністерства  освіти  і  науки  України,

 представник профспілки, членами якої є потерпілі.

 

     Залежно від конкретних умов (кількості загиблих,  характеру і

 можливих наслідків аварії тощо)  до  складу  комісії  можуть  бути

 включені  представники  органів  державного  нагляду  за  охороною

 праці,  пожежного нагляду,  органів охорони здоров'я,  спеціалісти

 відповідного  штабу цивільної оборони та реагування на надзвичайні

 ситуації та інших органів.

 

     Члени комісії   із  спеціального  розслідування  мають  право

 одержувати письмові та усні пояснення від працівників  навчального

 закладу та свідків події або проводити їх опитування.

 

     Члени комісії   із   спеціального    розслідування    повинні

 зустрітися  з  потерпілими  або  членами  їх  сімей,  розглянути і

 вирішити на місці соціальні питання або внести пропозиції  про  їх

 вирішення відповідним органам, а також дати роз'яснення потерпілим

 (сім'ям) щодо їх прав відповідно до законодавства.

 

 

 Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах

 

     4.8. Комісія із спеціального розслідування протягом  10  днів

 розслідує    нещасний   випадок   і   складає   акт   спеціального

 розслідування (додаток 5),  оформляє інші  необхідні  документи  і

 матеріали.  За потреби встановлений термін розслідування може бути

 продовжений  органом,  який  утворив   комісію   із   спеціального

 розслідування.

 

     Копії актів  спеціального  розслідування  і  форми  Н-Н   (на

 кожного потерпілого окремо) та наказ керівника навчального закладу

 за результатами розслідування нещасного випадку  направляються  до

 органу управління освітою за підпорядкованістю,  який зобов'язаний

 один примірник направити до Міністерства освіти  і науки  України,

 іншого органу центральної виконавчої влади, засновника (власника),

 якому підпорядкований навчальний заклад.

 

 

     4.9. До матеріалів спеціального розслідування відносяться:

 

     копія наказу    про   створення   комісії   із   спеціального

 розслідування;

 

     акт спеціального розслідування;

 

     копія акта за формою Н-Н на кожного потерпілого окремо;

 

 Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах

      плани, схеми і фотознімки місця події;

 

     протоколи опитувань,  пояснення свідків нещасного випадку  та

 інших  причетних осіб,  а також посадових осіб,  відповідальних за

 дотримання вимог норм і правил з охорони праці;

 

     витяг з   журналу  про  проходження  потерпілим  навчання  та

 інструктажів з охорони праці, безпеки життєдіяльності;

 

     медичний висновок  про  характер  і  тяжкість  ушкоджень,  що

 заподіяні потерпілому, або причини його смерті;

 

     висновок експертної  комісії  (якщо  така  була створена) про

 причини  нещасного  випадку,  результати  лабораторних  та   інших

 досліджень, експериментів, аналізів тощо.

 

 

     4.10. На   вимогу   комісії   із  спеціального  розслідування

 адміністрація зобов'язана:

 

     запросити для   участі   в  розслідуванні  нещасного  випадку

 спеціалістів-експертів,  з  яких   може   створюватись   експертна

 комісія;

 

     зробити фотознімки  пошкодженого  об'єкта,  місця   нещасного

 випадку та подати інші необхідні документи;

 

     провести технічні   розрахунки,   лабораторні    дослідження,

 випробування та інші роботи;

 

     надати транспортні засоби та засоби  зв'язку,  необхідні  для

 роботи комісії з розслідування;

 

     забезпечити друкування,  розмноження у  необхідній  кількості

 матеріалів спеціального розслідування.

 

     Експертна комісія  створюється   за   розпорядженням   голови

 комісії  із  спеціального  розслідування.  Питання,  які вимагають

 експертного висновку,  і матеріали з висновками експертної комісії

 оформляються письмово.

 

 

 Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах      4.11. Навчальний   заклад,   де   стався   нещасний  випадок,

 компенсує витрати, пов'язані з діяльністю комісії та залученням до

 її   роботи  спеціалістів.  Відшкодування  витрат  на  відрядження

 працівників,  які є членами комісії або  залучені  до  її  роботи,

 навчальний заклад здійснює відповідно до законодавства.

 

 

     4.12. Голова комісії,  яка проводила спеціальне розслідування

 нещасного випадку,  у п'ятиденний  термін  після  його  закінчення

 направляє  матеріали до прокуратури за місцем,  де стався груповий

 нещасний випадок або випадок із смертельним наслідком.

 

 

     4.13. Керівник   навчального   закладу,   органу   управління

 освітою,  якому підпорядкований навчальний заклад,  зобов'язаний у

 п'ятиденний термін розглянути матеріали спеціального розслідування

 нещасного   випадку  і  видати  наказ  про  вжиття  запропонованих

 комісією із спеціального розслідування  заходів  щодо  запобігання

 подібним випадкам,  а також притягти до відповідальності осіб, які

 допустили порушення законодавчих та нормати

 

     Про виконання зазначених заходів керівник навчального закладу

 письмово повідомляє орган управління освітою за підпорядкованістю.

 

 

     4.14. Міністерство  освіти  і  науки  України після одержання

 матеріалів спеціального розслідування повинно розглянути обставини

 і  причини  смертельного  або  групового  нещасного  випадку  і за

 результатами розгляду розробити заходи щодо  запобігання  подібним

 випадкам.

 

 

     4.15. Відомості  про  всі нещасні випадки за підсумками року,

 оформлені актами за формою Н-Н, узагальнюються у звіті (додаток 6)

 і  з  пояснювальною  запискою  (стислим аналізом причин і та видів

 подій,  що призвели до нещасних випадків) надсилаються  навчальним

 закладом  до місцевого органу управління освітою (первинний звіт),

 іншому органу центральної виконавчої влади, засновнику (власнику),

 якому  належить  навчальний  заклад;  органи управління освітою на

 

 

 Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах

     4.16. Керівник  навчального  закладу несе відповідальність за

 достовірність  зазначених  у  звіті   відомостей   відповідно   до

 законодавства.

 

 

     4.17. Якщо  у звітному періоді настала смерть потерпілого від

 нещасного випадку,  що стався минулого року, то у звіті за минулий

 період  цей  випадок  мав  бути зарахований до загальної кількості

 потерпілих,  а у  звітному  періоді  -  тільки  до  потерпілих  із

 смертельним наслідком.

 

 

     4.18. Навчальний заклад, Міністерство освіти і науки України,

 інші  центральні  органи  виконавчої  влади,   органи   управління

 освітою,  засновник  (власник),  якому  підпорядкований навчальний

 заклад,  проводять аналіз причин нещасних випадків,  що трапились,

 розробляють заходи  щодо   запобігання, заслуховують на засіданнях

 колегій,    нарадах    стан    травматизму     серед     учасників

 навчально-виховного

 

     4.19. Контроль  за  правильним  і своєчасним розслідуванням і

 обліком нещасних випадків,  що трапились  з  вихованцями,  учнями,

 студентами,    курсантами,    слухачами,   аспірантами   під   час

 навчально-виховного процесу, а також за  виконанням  заходів  щодо

 усунення причин нещасних випадків здійснюють Міністерство освіти і

 науки  України,   інші   центральні   органи   виконавчої   влади,

 Міністерство освіти Ав

 

     Міністерство освіти  і  науки  України  здійснює  оперативний

 облік  загальної  кількості  потерпілих,  у  тому  числі  під  час

 групових нещасних випадків та  нещасних  випадків  із  смертельним

 наслідком.

 

 

 Начальник департаменту

  економіки та соціального розвитку

  Міністерства освіти і науки України                   П.М.Куліков

 

 

Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах

 

                                            Додаток 1

                                до п.2.4 Положення про порядок

                                розслідування нещасних випадків, що

                                сталися під час

 

                                               Форма Н-Н

 

 

                                              ЗАТВЕРДЖУЮ

 

 

                                       _______________________

 

                                       _______________________

                                     (посада, ініціали, прізвище

                                     керівника закладу освіти)

 

                                       _______________________

                                              (підпис)

 

 

 Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах

 

                                       "_____"__________200__р.

 

 

 

               Акт N_______________________________

 

 

     про нещасний  випадок,  що  стався   з   вихованцем,   учнем,

 студентом,  курсантом,  слухачем,  аспірантом  навчального закладу

 (складається у п'яти примірниках)

 

 

     1. Прізвище, ім'я та по батькові потерпілого ________________

 

 

     2. Стать: чоловіча, жіноча (потрібне підкреслити)

 

 

     3. Рік народження ___________________________________________

 

 

 Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах

 

     4. Навчальний заклад, клас, група, де навчається, виховується

 потерпілий _______________________________________________________

 

           _______________________________________________________

 

 

     5. Підпорядкованість (належність) навчального закладу _______

 

      ____________________________________________________________

 

      ____________________________________________________________

     (міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, орган

   управління освітою, засновник /власник/, якому підпорядкований

                         навчальний заклад)

 

 

     6. Поштовий індекс та адреса навчального закладу ____________

 

 

 Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах

        __________________________________________________________

 

 

     7. Місце, де стався нещасний випадок

 

 

     8. Прізвище,  ім'я  та  по  батькові   вихователя,   вчителя,

 викладача,  керівника  навчального закладу,  у класі (групі) якого

 стався нещасний випадок __________________________________________

 

 

     9. Дата проведення інструктажу,  навчання  з  охорони  праці,

 безпеки життєдіяльності:

 

     інструктаж вступний ___________________________________

 

 

     інструктаж первинний __________________________________

 

 

 Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах     10. Дата і час нещасного випадку ____________________________

                                       (година, число, місяць, рік)

 

 

     11. Обставини, за яких стався нещасний випадок ______________

 

     _____________________________________________________________

 

     _____________________________________________________________

 

     _____________________________________________________________

 

 

     12. Подія, що призвела до нещасного випадку _________________

 

 

 Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах

     _____________________________________________________________

 

 

     13. Причини нещасного випадку _______________________________

 

     _____________________________________________________________

 

 

     14. Наслідки нещасного випадку ______________________________

                                    (смертельний чи не смертельний)

 

 

     15. Перебування   потерпілого   в   стані   алкогольного   чи

 наркотичного сп'яніння ___________________________________________

 

 

     16. Заходи щодо усунення наслідків нещасного випадку:

 

 Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах -----------------------------------------------------------------

 

 N N   |     Зміст    |    Термін    |   Виконавець |   Відмітка

 

 з/п   |    заходу    |   виконання  |    (посада,  |      про

 

       |              |              |   прізвище,  |   виконання

 

       |              |              |   ініціали)  |

 

-----------------------------------------------------------------

 

 

( Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах)      17. Особи,  які допустили  порушення  законодавчих  та  інших

 нормативних актів з охорони праці ________________________________

 (прізвище, ім'я, по батькові, професія,

 

     _____________________________________________________________

    посада, навчальний заклад; статті, параграфи, пункти  порушених

 ними

 

     _____________________________________________________________

 

      законодавчих  та інших  нормативних  актів)

 

 

     18. Свідки нещасного ипадку__________________________________

                      (прізвище, ім'я, по батькові, рік народження)

 

 

     19. Висновки лікувально-профілактичного закладу

 

 Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах --------------------------------------------------------------

 

 Діагноз за     |       Звільнений        |   Число  днів

 

 довідкою       |      від  навчання      |     невідвіду-

 

 лікувально-    |     (відвідування) у    | вання  навчального

 

 профілактичного|   навчальному  закладі  |      закладу

 

 закладу        |                         |

 

 Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчальновиховного процесу в навчальних закладах ----------------+-------------------------+-------------------

 

--------------------------------------------------------------

 

 Акт  складено __________________________________________________

                          (число, місяць, рік)

  Голова  комісії ________________________________________________

                   (посада)       (Підпис, ініціали, прізвище)

  Члени  комісії __________________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КАЛЬНЯНСЬКА ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

 

 

 

ДОКУМЕНТИ

з охорони праці та безпеки

життєдіяльності

 

 

  1. Законодавчі та нормативні акти з охорони праці та безпеки життєдіяльності.
  2. Положення про службу охорони праці і техніки безпеки
  3. Колективний договір з розділом „Охорона праці”.
  4. Витяги з наказів з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності.
  5. Акт готовності школи до нового навчального року.
  6. Акт заміру опору ізоляції електромереж споживачів.
  7. Акти-дозволи на проведення занять у навчальних приміщеннях школи.

 

 

 

 

                                                                         „ЗАТВЕРДЖЕНО”

                                             Директор               

 

       

 

 

 

ПОЛОЖЕННЯ

 

про службу охорони праці і техніки безпеки у

КАЛЬНЯНСЬКІЙ  ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

 

 

 

 

 

 

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

„ПРО ОСВІТУ”

 

(ВИТЯГ)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Закон України про освіту (витяг)

 

06.08.2007 10:32

 

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 34, ст.451)

 (Вводиться в дію Постановою ВР N 1144-XII (1144-12) від 04.06.91, ВВР, 1991, N 34, ст.452)

 (Із змінами, внесеними згідно з Декретами

 N 12-92 від 26.12.92, ВВР, 1993, N 10, ст. 76

 N 23-92 від 31.12.92, ВВР, 1993, N 11, ст. 93

 Законами

 N 3180-XII (3180-12) від 05.05.93, ВВР, 1993, N 26, ст. 277

 N 69/94-вр від 30.06.94, ВВР, 1994, N 29, ст.258

 N 183/94-вр від 23.09.94, ВВР, 1994, N 41, ст.376

 N 200/94-вр від 13.10.94, ВВР, 1994, N 45, ст.404

 N 498/95-вр від 22.12.95, ВВР, 1996, N 3, ст. 11

 N 96/96-вр від 22.03.96, ВВР, 1996, N 16, ст. 71)

 (В редакції Закону N 100/96-вр від 23.03.96, ВВР, 1996, N 21, ст. 84)

 (Із змінами, внесеними згідно із Законами

 N 608/96-вр від 17.12.96, ВВР, 1997, N 8, ст. 62

 N 178-XIV (178-14) від 14.10.98, ВВР, 1998, N 48, ст.294)

 (Додатково див. Закон N 2120-III ( 2120-14 ) від 07.12.2000, ВВР, 2001, N 2-3, ст.10)

 (Із змінами, внесеними згідно із Законами

 N 2628-III (2628-14) від 11.07.2001, ВВР, 2001, N 49, ст.259

 N 2887-III (2887-14) від 13.12.2001, ВВР, 2002, N 11, ст. 80

 N 2905-III (2905-14) від 20.12.2001, ВВР, 2002, N 12-13, ст.92

 

  Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального,

 економічного розвитку суспільства і держави.

 Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої

 цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей,

 виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до

 свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального,

 творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу,

 забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

   Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії,

 національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

   Розділ I. Загальні положення

   Стаття 1. Законодавство України про освіту

 Законодавство України про освіту базується на Конституції України (888-

 09) і складається з цього Закону, інших акті законодавства України

   Стаття 2. Завдання законодавства України про освіту

 Завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних

 відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової,

 загальнокультурної підготовки громадян України.

 8

   Стаття 3. Право громадян України на освіту

   1. Громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх

 державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності,

 соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних

 переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану

 здоров’я, місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується:

 розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на державній та інших

 формах власності,

 наукових установ, закладів післядипломної освіти;

 відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору

 профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів

 громадянина;

 різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а

 також педагогічним патронажем.

   2. Держава здійснює соціальний захист вихованців, учнів, студентів,

 курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів

 та інших осіб незалежно від форм їх навчання і типів закладів освіти, де вони

 навчаються, сприяє здобуттю освіти в домашніх умовах.

   3. Для одержання документа про освіту громадяни мають право на

 державну атестацію.

   4. Іноземні громадяни, особи без громадянства здобувають освіту в

 закладах освіти України відповідно до чинного законодавства та міжнародних

 договорів.

   Стаття 4. Державна політика в галузі освіти

   1. Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного,

 духовного і культурного розвитку суспільства.

   2. Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою

 України відповідно до Конституції України і здійснюється органами державної

 виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

   Стаття 5. Державний контроль за діяльністю закладів освіти

 Державний контроль за діяльністю закладів освіти незалежно від форм

 власності здійснюється з метою забезпечення реалізації єдиної державної

 політики у галузі освіти. Державний контроль проводиться центральними і

 місцевими органами управління освітою та Державною інспекцією закладів

 освіти при Міністерстві освіти України.

   Положення про центральні державні органи управління освітою, про

 Державну інспекцію закладів освіти при Міністерстві освіти України

 затверджуються Кабінетом Міністрів України.

   Стаття 6. Основні принципи освіти

   Основними принципами освіти в Україні є: доступність для кожного

 громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

 рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту,

 9

 всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських

 духовних цінностей; органічний зв’язок із світовою та національною історією,

 культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій,

 громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти;

 інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв’язок з освітою інших країн;

 гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і наступність системи

 освіти; безперервність і різноманітність освіти; поєднання державного

 управління і громадського самоврядування в освіті.

   Стаття 7. Мова освіти

   Мова освіти визначається Конституцією України, Законом Української

 РСР "Про мови в Українській РСР" ( 8312-11 ).

   Стаття 8. Навчально-виховний процес і громадсько-політична

 діяльність у закладах освіти

   1. Навчально-виховний процес у закладах освіти є вільним від втручання

 політичних партій, громадських, релігійних організацій.

   2. Залучення учнів, студентів до участі в політичних акціях і релігійних

 заходах під час навчально-виховного процесу не допускається.

   3. Належність особи до будь-якої політичної партії, громадської,

 релігійної організації, що діють відповідно до Конституції України (888-09), не

 є перешкодою для її участі в навчально-виховному процесі.

   4. Учні, студенти, працівники освіти можуть створювати у закладах освіти

 первинні осередки об’єднань громадян, членами яких вони є.

   Стаття 9. Заклади освіти і церква (релігійні організації)

 Заклади освіти в Україні незалежно від форм власності відокремлені від

 церкви (релігійних організацій), мають світський характер, крім закладів

 освіти, заснованих релігійними організаціями.

   Стаття 10. Управління освітою

   1. В Україні для управління освітою створюються система державних

 органів управління і органи громадського самоврядування.

   2. Органи управління освітою і громадського самоврядування діють у

 межах повноважень, визначених законодавством.

   Стаття 11. Органи управління освітою

   До державних органів управління освітою в Україні належать:

 Міністерство освіти України; міністерства і відомства України, яким

 підпорядковані заклади освіти; Вища атестаційна комісія України;

 Міністерство освіти Автономної Республіки Крим; місцеві органи державної

 виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм

 органи управління освітою.

 10

   Стаття 12. Повноваження Міністерства освіти України та міністерств і

 відомств України, яким підпорядковані заклади освіти

   1. Міністерство освіти України є центральним органом державної

 виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти.

 Міністерство освіти України: бере участь у визначенні державної політики в

 галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, розробляє програми розвитку

 освіти, державні стандарти освіти; встановлює державні стандарти знань з

 кожного предмета; визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного,

 фінансового забезпечення закладів освіти; здійснює навчально-методичне

 керівництво, контроль за дотриманням державних стандартів освіти, державне

 інспектування; забезпечує зв’язок із закладами освіти, державними органами

 інших країн з питань, які входять до його компетенції; проводить акредитацію

 вищих та професійно-технічних закладів освіти незалежно від форм власності та

 підпорядкування, видає їм ліцензії, сертифікати; формує і розміщує державне

 замовлення на підготовку спеціалістів з вищою освітою; розробляє умови

 прийому до закладів освіти; забезпечує випуск підручників, посібників,

 методичної літератури; розробляє проекти положень про заклади освіти, що

 затверджуються Кабінетом Міністрів України; організовує атестацію

 педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм

 кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань; разом з іншими

 міністерствами і відомствами, яким підпорядковані заклади освіти, Міністерством

 освіти Автономної Республіки Крим реалізує державну політику в галузі освіти,

 здійснює контроль за її практичним втіленням, дотриманням актів законодавства

 про освіту в усіх закладах освіти незалежно від форм власності та

 підпорядкування; здійснює керівництво державними закладами освіти.

   Акти Міністерства освіти України, прийняті у межах його повноважень, є

 обов’язковими для міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти,

 Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної

 виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм

 органів управління освітою, закладів освіти незалежно від форм власності.

 Міністерство освіти України забезпечує організацію роботи з фізичного

 виховання, фізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи в навчальних закладах

 усіх типів і рівнів акредитації, здійснює науково-методичне забезпечення цієї

 роботи в ході навчального процесу і в позанавчальний час. (Частину першу

 статті 12 доповнено абзацом згідно із Законом N 178-XIV (178-14) від 14.10.98)

   2. Міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти, разом з

 Міністерством освіти України беруть участь у здійсненні державної політики в

 галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у проведенні державного

 інспектування та акредитації закладів освіти, здійснюють контрольні функції

 по дотриманню вимог щодо якості освіти, забезпечують зв’язок із закладами

 освіти та державними органами інших країн з питань, що належать до їх

 компетенції, організовують впровадження у практику досягнень науки і

 передового досвіду.

   Акти міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти, прийняті

 у межах їх компетенції, є обов’язковими для місцевих органів державної

 11

 виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм

 органів управління освітою, закладів освіти відповідного профілю незалежно

 від форм власності.

   3. Міністерство освіти Автономної Республіки Крим здійснює

 повноваження керівництва освітою, крім повноважень, віднесених до

 компетенції Міністерства освіти України, міністерств і відомств, яким

 підпорядковані заклади освіти.

   4. Інші повноваження Міністерства освіти України, міністерств і відомств

 України, яким підпорядковані заклади освіти, визначаються положеннями про них.

 Стаття 13. Повноваження Вищої атестаційної комісії України

   Вища атестаційна комісія України організовує і проводить атестацію

 наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою по присудженню

 наукових ступенів, присвоєнню вченого звання старшого наукового

 співробітника.

   Положення про Вищу атестаційну комісію України затверджується

 Кабінетом Міністрів України.

   Стаття 14. Повноваження місцевих органів державної виконавчої

 влади та органів місцевого самоврядування в галузі освіти

   1. Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого

 самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх

 компетенції: встановлюють, не нижче визначених Міністерством освіти

 України мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування закладів

 освіти, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та

 забезпечують фінансування витрат на їх утримання; забезпечують розвиток

 мережі закладів освіти та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх

 матеріальної бази, господарське обслуговування; здійснюють соціальний

 захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють

 умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів

 матеріально-технічного та фінансового забезпечення; організовують облік дітей

 дошкільного та шкільного віку, контролюють виконання вимог щодо навчання

 дітей у закладах освіти; вирішують у встановленому порядку питання,

 пов’язані з опікою і піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без

 піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої

 допомоги; створюють належні умови за місцем проживання для виховання

 дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів; забезпечують у

 сільській місцевості регулярне безкоштовне підвезення до місця навчання і

 додому дітей дошкільного віку, учнів та педагогічних працівників;

 організовують професійне консультування молоді та продуктивну працю учнів;

 визначають потреби, обсяги і розробляють пропозиції щодо державного

 замовлення на підготовку робітничих кадрів для регіону.

   2. Місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого

 самоврядування створюються відповідні органи управління світою, діяльність

 яких спрямовується на: управління закладами освіти, що є комунальною

 12

 власністю; організацію навчально-методичного забезпечення закладів освіти,

 вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх

 перепідготовку та атестацію у порядку, встановленому Міністерством освіти

 України; координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім’ї,

 громадськості з питань навчання і виховання дітей; визначення потреб,

 розроблення пропозицій щодо державного контракту і формування

 регіонального замовлення на педагогічні кадри, укладання договорів на їх

 підготовку; контроль за дотриманням вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти,

 атестацію закладів освіти, що є комунальною власністю.

 Місцеві органи управління освітою у здійсненні своїх повноважень

 підпорядковані місцевим органам державної виконавчої влади, органам

 місцевого самоврядування та відповідним державним органам управління

 освітою у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

   Стаття 15. Державні стандарти освіти

   1. Державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу і

 рівня освітньої та фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки

 освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм

 одержання освіти.

   Державні стандарти освіти розробляються окремо з кожного освітнього та

 освітньо-кваліфікаційного рівня і затверджуються Кабінетом Міністрів

 України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз

 на 10 років.

   2. Відповідність освітніх послуг державним стандартам і вимогам

 визначається засновником закладу освіти, Міністерством освіти України,

 Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, міністерствами і

 відомствами, яким підпорядковані заклади освіти, місцевими органами

 управління освітою шляхом ліцензування, інспектування, атестації та

 акредитації закладів освіти у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів

 України.

   3. За результатами ліцензування Міністерство освіти України,

 Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, місцеві органи управління

 освітою у межах своїх повноважень надають закладам освіти незалежно від

 форм власності ліцензії на право здійснення освітньої діяльності відповідно до

 державних вимог із встановленням за певними освітніми або освітньо-

 кваліфікаційними рівнями обсягів підготовки, які відповідають кадровому,

 науково-методичному та матеріально-технічному забезпеченню, вносять їх до

 державного реєстру закладів освіти.

 Невиконання або грубе порушення закладом освіти умов і правил

 ліцензійної діяльності, подання та розповсюдження недостовірної інформації

 щодо її здійснення є підставою для призупинення дії або анулювання ліцензії.

   4. За результатами акредитації вищих закладів освіти, закладів

 післядипломної освіти Міністерство освіти України разом з міністерствами і

 відомствами, яким підпорядковані заклади освіти: визначає відповідність

 освітніх послуг державним стандартам певного освітньо-кваліфікаційного рівня

 13

 за напрямами (спеціальностями), надає право видачі документа про освіту

 державного зразка; встановлює рівень акредитації закладу освіти; надає певну

 автономію закладу освіти відповідно до отриманого статусу; інформує

 громадськість про якість освітньої та наукової діяльності вищих закладів

 освіти; вирішує в установленому порядку питання про реорганізацію вищого

 закладу освіти з наданням відповідного статусу або його ліквідацію.

   5. За результатами атестації дошкільних, середніх, позашкільних та

 професійно-технічних закладів освіти Міністерство освіти України,

 Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, місцеві органи управління

 освітою у межах своїх повноважень: визначають відповідність освітніх послуг,

 які надаються закладами освіти, державним стандартам певного освітнього та

 освітньо-кваліфікаційного рівня; приймають рішення про створення

 спеціалізованих закладів освіти: шкіл, колегіумів, ліцеїв, гімназій тощо;

 вносять пропозиції Міністерству освіти України про надання відповідного

 статусу професійно-технічним закладам освіти; приймають рішення про

 створення, реорганізацію або ліквідацію закладів освіти.

   6. За особливі досягнення в роботі закладу освіти Президентом України

 може бути надано статус національного закладу освіти.

   Стаття 16. Органи громадського самоврядування в освіті

   1. Органами громадського самоврядування в освіті є: загальні збори

 (конференція) колективу закладу освіти; районна, міська, обласна конференції

 педагогічних працівників, з’їзд працівників освіти Автономної Республіки

 Крим; Всеукраїнський з’їзд працівників освіти.

   2. Органи громадського самоврядування в освіті можуть об’єднувати

 учасників навчально-виховного процесу, спеціалістів певного професійного

 спрямування.

   3. Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо

 формування державної політики в галузі освіти, вирішують у межах своїх

 повноважень питання навчально-виховної, науково-дослідної, методичної,

 економічної і фінансово-господарської діяльності закладів освіти.

 Повноваження органів громадського самоврядування в освіті визначає в

 межах чинного законодавства Міністерство освіти України за участю представ-

 ників профспілок, всеукраїнських педагогічних (освітянських) об’єднань.

   Стаття 17. Самоврядування закладів освіти

   Самоврядування закладів освіти передбачає їх право на: самостійне

 планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, науково-дослідної,

 методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності; участь у

 формуванні планів прийому учнів, студентів, слухачів з урахуванням державного

 контракту (замовлення) та угод підприємств, установ, організацій, громадян;

 визначення змісту компонента освіти, що надається закладом освіти понад

 визначений державою обсяг; прийняття на роботу педагогічних, науково-

 педагогічних, інженерно-педагогічних та інших працівників, а також фахівців з

 інших держав, у тому числі за контрактами; самостійне використання усіх видів

 14

 асигнувань, затвердження структури і штатного розпису в межах встановленого

 фонду заробітної плати; здійснення громадського контролю за організацією

 харчування, охорони здоров’я, охорони праці в закладах освіти.

 Стаття 18. Умови створення закладів освіти

   1. Заклади освіти створюються органами державної виконавчої влади і

 органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами,

 організаціями незалежно від форм власності, громадянами відповідно до

 соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за

 наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази,

 педагогічних кадрів.

   2. Заклади освіти, засновані на загальнодержавній або комунальній

 власності, мають статус державного закладу освіти.

 3. Заклади освіти незалежно від їх статусу і належності забезпечують

 якість освіти в обсязі вимог державних стандартів освіти.

   4. Потреба у вищих закладах освіти незалежно від форм власності та їх

 мережа визначаються Кабінетом Міністрів України. Потреба в професійно-

 технічних закладах освіти визначається Кабінетом Міністрів України, а їх

 мережа - Міністерством освіти України.

   Потреба в закладах освіти, заснованих на комунальній власності,

 визначається місцевими органами державної виконавчої влади та органами

 місцевого самоврядування.

   Порядок створення, реорганізації та ліквідації закладів освіти

 встановлюється Кабінетом Міністрів України.

   5. Діяльність закладу освіти розпочинається за наявності ліцензії на

 здійснення діяльності, пов’язаної з наданням послуг для одержання освіти і

 підготовкою фахівців різних рівнів кваліфікації. Ліцензія видається у порядку,

 що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

   6. Заклади освіти діють на підставі власних статутів, затверджених:

 Міністерством освіти України стосовно закладів освіти, що засновані на

 загальнодержавній власності і перебувають у його системі; міністерствами,

 відомствами України, яким підпорядковані заклади освіти, засновані на

 загальнодержавній власності, за погодженням з Міністерством освіти України;

 Міністерством освіти України стосовно вищих закладів освіти, заснованих на

 інших формах власності; місцевими органами державної виконавчої влади та

 органами місцевого самоврядування стосовно державних закладів освіти, що є

 комунальною власністю, і закладів освіти (крім вищих закладів освіти),

 заснованих на інших формах власності.

   7. Заклад освіти повинен мати власну назву, в якій обов’язково вказується

 його тип (дитячий садок, школа, гімназія, ліцей, колегіум, коледж, інститут,

 консерваторія, академія, університет чи інше) та організаційно-правова форма.

   Стаття 19. Наукове і методичне забезпечення освіти

 Наукове і методичне забезпечення освіти здійснюють Міністерство освіти

 України, Національна Академія наук України, Академія педагогічних наук

 15

   України, міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти,

 Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, вищі заклади освіти,

 академічні, галузеві науково-дослідні інститути, заклади післядипломної

 освіти, інші науково-методичні і методичні установи у взаємодії з відповідними

 підприємствами, творчими спілками, асоціаціями, товариствами, громадськими

 науковими організаціями.

   Стаття 20. Керівник закладу освіти

   1. Заклад освіти очолює його керівник (завідуючий, директор, ректор,

 президент тощо).

   2. Керівники закладів освіти, що є загальнодержавною власністю і підпо-

 рядковані Міністерству освіти України, обираються за конкурсом і призначаю-

 ться на посаду Міністерством освіти України шляхом укладання з ними контра-

 кту відповідно до порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

   3. Керівники закладів освіти, що є загальнодержавною власністю і

 підпорядковані іншим міністерствам і відомствам України, обираються за

 конкурсом і призначаються на посаду (за попереднім погодженням з

 Міністерством освіти України) відповідними міністерствами і відомствами

 України шляхом укладання з ними контракту.

   4. Керівники закладів освіти, що є комунальною власністю, призначаються

 Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, відповідними обласними,

 міськими, районними органами управління освітою за попереднім погодженням

 з місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого

 самоврядування.

   5. Керівники закладів освіти, заснованих на інших формах власності,

 призначаються їх засновниками або уповноваженими ними органами за

 попереднім погодженням з відповідними органами управління освітою

 місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого

 самоврядування.

   6. Керівники вищих закладів освіти щорічно звітують перед загальними

 зборами (конференцією) колективу закладу освіти.

   Стаття 21. Психологічна служба в системі освіти

   У системі освіти діє державна психологічна служба. Психологічне

 забезпечення навчально-виховного процесу в закладах освіти здійснюють

 практичні психологи. За своїм статусом практичні психологи належать до

 педагогічних працівників.

   Стаття 22. Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти

   Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти сприяє взаємодії

 закладів освіти, сім’ї і суспільства у вихованні дітей, їх адаптації до умов

 соціального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам, особам,

 які їх замінюють.

   Педагогічний патронаж здійснюється соціальними педагогами. За своїм

 статусом соціальні педагоги належать до педагогічних працівників.

 16

   Стаття 23. Участь діячів науки, культури та представників інших сфер

 діяльності у навчально-виховній роботі

   Діячі науки, культури та представники інших сфер діяльності за рішенням

 закладу освіти можуть брати участь у навчально-виховній роботі, керівництві

 учнівськими, студентськими об’єднаннями за інтересами, сприяти

 інтелектуальному, культурному розвитку учнівської, студентської молоді,

 подавати консультаційну допомогу педагогам.

   Стаття 24. Організація медичного обслуговування у системі освіти

   Організація безкоштовного медичного обслуговування в системі освіти

 забезпечується місцевими органами державної виконавчої влади та органами

 місцевого самоврядування, здійснюється закладами Міністерства охорони

 здоров’я України, відомчими закладами охорони здоров’я відповідно до

 чинного законодавства.

   Стаття 25. Організація харчування в закладах освіти

 Організація та відповідальність за харчування у державних закладах освіти

 покладаються на місцеві органи державної виконавчої влади та органи

 місцевого самоврядування, міністерства і відомства України, яким

 підпорядковані заклади освіти, керівників закладів освіти і здійснюються за

 рахунок бюджетних асигнувань.

   Харчування у закладах освіти інших форм власності організовують

 засновник і керівник закладу.

 Контроль та державний нагляд за якістю харчування покладається на

 органи охорони здоров’я.

   Стаття 26. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання,

 праці та виховання

   Забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання

 у закладах освіти покладається на їх власника або уповноважений ним орган,

 керівника закладу освіти.

   Стаття 27. Документи про освіту

 Випускнику державного або іншого акредитованого (атестованого) зак-

 ладу освіти видається відповідний документ про освіту встановленого зразка.

 Зразки документів про освіту затверджуються Кабінетом Міністрів України.

   Розділ II. Система освіти

   Стаття 28. Поняття системи освіти

   Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-

 методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств,

 державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі

 освіти.

 17

   Стаття 29. Структура освіти

   Структура освіти включає:

 дошкільну освіту;

 загальну середню освіту;

 позашкільну освіту;

 професійно-технічну освіту;

 вищу освіту;

 післядипломну освіту;

 аспірантуру;

 докторантуру;

 самоосвіту.

   Стаття 30. Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні

   1. В Україні встановлюються такі освітні рівні:

 початкова загальна освіта;

 базова загальна середня освіта;

 повна загальна середня освіта;

 професійно-технічна освіта;

 базова вища освіта;

 повна вища освіта.

   2. В Україні встановлюються такі освітньо-кваліфікаційні рівні:

 кваліфікований робітник;

 молодший спеціаліст;

 бакалавр;

 спеціаліст,

 магістр.

   Положення про освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)

 затверджується Кабінетом Міністрів України.

   Стаття 31. Наукові ступені

   1. Науковими ступенями є:

 кандидат наук;

 доктор наук.

   2. Наукові ступені кандидата і доктора наук присуджуються

 спеціалізованими вченими радами вищих закладів освіти, наукових установ та

 організацій у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

   Стаття 32. Вчені звання

   1. Вченими званнями є:

 старший науковий співробітник;

 доцент;

 професор.

   2. Вчені звання старший науковий співробітник, доцент, професор

 присвоюються на основі рішень вчених рад вищих закладів освіти, наукових

 установ і організацій у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

 18

   Стаття 42. Вища освіта

   1. Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та

 практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів

 відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та

 професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

   2. Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти. До

 вищих закладів освіти, що здійснюють підготовку молодших спеціалістів,

 можуть прийматися особи, які мають базову загальну середню освіту.

   3. Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводитися з

 відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом

 поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном.

 Держава створює умови громадянам України для реалізації їх права на

 здобуття вищої освіти.

   Навчання у вищих закладах освіти державної форми власності оплачується

 державою, за винятком випадків, передбачених частиною четвертою статті 61

 цього Закону, у вищих закладах освіти інших форм власності - юридичними та

 фізичними особами.

   Прийом громадян до вищих закладів освіти проводиться на конкурсній

 основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності закладу освіти

 та джерел оплати за навчання.

   Контроль за дотриманням принципів соціальної справедливості та

 законності при прийомі громадян до вищих закладів освіти здійснюється

 органами, уповноваженими цим Законом.

   4. Особливо обдарованим студентам забезпечується навчання та

 стажування за індивідуальними планами, встановлення спеціальних державних

 стипендій, створення умов для навчання за кордоном.

   Стаття 43. Вищі заклади освіти

   1. Вищими закладами освіти є:

 технікум (училище),

 коледж,

 інститут,

 консерваторія,

 академія,

 університет та інші.

   2. Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні

 акредитації:

 перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі

 заклади освіти;

 другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти;

 третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут,

 консерваторія, академія, університет.

   3. Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими

 освітньо-кваліфікаційними рівнями:

 молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі

 19

 заклади освіти першого рівня акредитації;

 бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі заклади освіти другого

 рівня акредитації;

 спеціаліст, магістр - забезпечують вищі заклади освіти третього і

 четвертого рівнів акредитації.

   4. Вищі заклади освіти певного рівня акредитації можуть здійснювати

 підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують

 заклади освіти нижчого рівня акредитації.

   5. Вищі заклади освіти у встановленому порядку можуть створювати різні

 типи навчально-науково-виробничих комплексів, об’єднань, центрів,

 інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій.

   Стаття 44. Напрями діяльності вищого закладу освіти

   1. Основними напрямами діяльності вищого закладу освіти є: підготовка

 фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів; підготовка та атестація

 наукових, науково-педагогічних кадрів; науково-дослідна робота; спеціалізація,

 підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів; культурно-освітня, методична,

 видавнича, фінансово-господарська, виробничо-комерційна робота; здійснення

 зовнішніх зв’язків.

   2. Вищі заклади освіти здійснюють свою діяльність за державним

 контрактом (замовленням) та угодами як основною формою регулювання

 відносин між закладами освіти та підприємствами, установами, організаціями,

 громадянами.

   Стаття 45. Наукова діяльність у системі вищої освіти

   1. Наукова діяльність у системі вищої освіти включає виконання науково-

 дослідних робіт, підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів вищої

 кваліфікації. Науково-дослідна робота є складовою частиною підготовки

 фахівців і здійснюється науковими колективами, окремими вченими за

 договорами, контрактами, замовленнями, програмами, проектами. Для цього

 створюються наукові, науково-виробничі підрозділи, об’єднання, асоціації,

 технологічні парки, центри нових інформаційних технологій, науково-технічної

 творчості та інші формування.

   2. Держава визнає пріоритет фундаментальних досліджень, що

 виконуються у системі освіти.

   Стаття 46. Автономія вищого закладу освіти

   1. Автономія може надаватися вищому закладу освіти відповідно до рівня

 акредитації і передбачає права закладу на: визначення змісту освіти; визначення

 планів прийому студентів, аспірантів, докторантів з урахуванням державного

 контракту (замовлення) та угод з підприємствами, установами, організаціями,

 громадянами; встановлення і присвоєння вчених звань вищого закладу освіти

 четвертого рівня акредитації; інші повноваження, що делегують вищому закладу

 освіти відповідно до його статусу державні органи управління освітою.

   2. Вищий заклад освіти може делегувати окремі свої повноваження

 20

 державним органам управління освітою.

   Стаття 47. Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна

 ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів)

   1. Післядипломна освіта забезпечує одержання нової кваліфікації, нової

 спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду

 практичної роботи, поглиблення професійних знань, умінь за спеціальністю,

 професією.

   2. Післядипломна освіта здійснюється закладами післядипломної освіти на

 договірних засадах з підприємствами, установами, організаціями з урахуванням

 державного контракту (замовлення).

   3. Форми, терміни і зміст навчання, методичної та науково-дослідної

 діяльності визначаються закладами післядипломної освіти за погодженням із

 замовником.

   Стаття 48. Заклади післядипломної освіти

   1. До закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути

 (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-

 курсові комбінати; підрозділи вищих закладів освіти (філіали, факультети,

 відділення та інші); професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в

 організаціях та на підприємствах.

   2. Заклади післядипломної освіти можуть працювати за очною, вечірньою,

 заочною формами навчання, мати філіали і вести науково-дослідну роботу.

   Стаття 49. Самоосвіта громадян

   Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами,

 установами, організаціями, об’єднаннями громадян, громадянами створюються

 відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-,

 радіонавчальні програми тощо.

   Розділ III. Учасники навчально-виховного процесу

   Стаття 50. Учасники навчально-виховного процесу

 Учасниками навчально-виховного процесу є: діти дошкільного віку,

 вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори,

 аспіранти, докторанти; (Абзац другий статті 50 в редакції Закону N 2628-III

 (2628-14) від 11.07.2001 ); керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні

 працівники, спеціалісти; батьки або особи, які їх замінюють, батьки –

 вихователі дитячих будинків сімейного типу представники підприємств,

 установ, кооперативних, громадських організацій, які беруть участь у

 навчально-виховній роботі.

   Стаття 51. Права вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів,

 стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів

   1. Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні

 21

 ординатори, аспіранти, докторанти відповідно мають гарантоване державою

 право на: навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного

 рівнів; вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та

 індивідуальних програм, позакласних занять; додаткову відпустку за місцем

 роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для

 осіб, які поєднують роботу з навчанням; продовження освіти за професією,

 спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття

 додаткової освіти відповідно до угоди із закладом освіти; одержання

 направлення на навчання, стажування до інших закладів освіти, у тому числі за

 кордон; користування навчальною, науковою, виробничою, культурною,

 спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти; доступ до інформації

 в усіх галузях знань; участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та

 інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках,

 конкурсах; особисту або через своїх представників участь у громадському

 самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчально-

 виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій,

 організації дозвілля, побуту тощо; участь в об’єднаннях громадян; безпечні і

 нешкідливі умови навчання та праці; забезпечення стипендіями, гуртожитками,

 інтернатами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; трудову

 діяльність у встановленому порядку в позаурочний час; перерву в навчанні у

 вищих та професійно-технічних закладах освіти; користування послугами

 закладів охорони здоров’я, засобами лікування, профілактики захворювань та

 зміцнення здоров’я; захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та

 психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують

 права або принижують їх честь і гідність.

    2. Відволікання учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних

 ординаторів, аспірантів, докторантів за рахунок навчального часу на роботу і

 здійснення заходів, не пов’язаних з процесом навчання, забороняється, крім

 випадків, передбачених рішенням Кабінету Міністрів України.

   Стаття 52. Обов’язки вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів,

 стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів

   1. Обов’язками вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів,

 стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів відповідно є:

 додержання законодавства, моральних, етичних норм; систематичне та глибоке

 оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю,

 підвищення загального культурного рівня; додержання статуту, правил

 внутрішнього розпорядку закладу освіти.

   2. Випускники вищих закладів освіти, які здобули освіту за кошти

 державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов’язані

 відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів

 України.

   3. Інші обов’язки осіб, що навчаються, можуть встановлюватися

 законодавством, положеннями про заклади освіти та їх статутами.

 22

   Стаття 53. Додаткові види соціального і матеріального забезпечення

 вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних

 ординаторів, аспірантів, докторантів

   1. Вихованцям, учням, студентам, курсантам, слухачам, стажистам,

 клінічним ординаторам, аспірантам, докторантам може надаватися додатково

 соціальна і матеріальна допомога за рахунок місцевих бюджетів, міністерств і

 відомств, підприємств, установ, організацій, коштів громадян, юридичних і

 фізичних осіб за межами України, благодійних організацій, а також з інших

 надходжень.

   2. При загальноосвітніх закладах утворюються фонди загального

 обов’язкового навчання для надання матеріальної допомоги учням, їх

 оздоровлення, проведення культурних заходів, інших передбачених

 законодавством витрат. Фонди загального обов’язкового навчання

 утворюються за рахунок коштів місцевих бюджетів у розмірі не меншому трьох

 відсотків витрат на утримання шкіл, а також за рахунок залучення коштів

 підприємств, установ, організацій, інших джерел.

   3. Для учнів, які проживають у сільській місцевості на відстані понад 3

 кілометри від школи, забезпечується безкоштовне регулярне підвезення до

 школи і зі школи рейсовим транспортом або транспортом підприємств, установ

 та організацій.

   4. На час виробничого навчання, практики учням і студентам

 забезпечуються робочі місця, безпечні та нешкідливі умови праці. Порядок

 оплати виконаної роботи під час виробничого навчання і практики визначається

 Кабінетом Міністрів України. П’ятдесят відсотків заробітку за виробниче

 навчання і практику учнів професійно-технічних училищ, які отримують

 стипендію і харчування за рахунок держави, може бути направлено на рахунок

 закладу освіти для зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний

 захист учнів, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи.

   Стаття 54. Кадрове забезпечення сфери освіти

   1. Педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими

 моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну

 підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов’язки.

   2. Педагогічну діяльність у закладах освіти здійснюють педагогічні

 працівники, у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації та

 закладах післядипломної освіти - науково-педагогічні працівники.

 Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників

 встановлюється Кабінетом Міністрів України.

   3. Педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу

 шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття

 на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі

 конкурсного відбору.

   4. Педагогічні працівники підлягають атестації. За результатами атестації

 визначаються відповідність працівника займаній посаді, рівень його

 кваліфікації, присвоюються категорії, педагогічні звання. Порядок атестації

 23

 педагогічних працівників встановлюється Міністерством освіти України.

 Перелік категорій і педагогічних звань педагогічних працівників, порядок

 їх присвоєння визначаються Кабінетом Міністрів України.

 Рішення атестаційної комісії є підставою для звільнення педагогічного

 працівника з роботи у порядку, встановленому законодавством.

   Стаття 55. Права педагогічних та науково-педагогічних працівників

   1. Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на: захист

 професійної честі, гідності; вільний вибір форм, методів, засобів навчання,

 виявлення педагогічної ініціативи; індивідуальну педагогічну діяльність;

 участь у громадському самоврядуванні; користування подовженою

 оплачуваною відпусткою; забезпечення житлом у першочерговому порядку,

 пільгові кредити для індивідуального і кооперативного будівництва;

 придбання для працюючих у сільській місцевості основних продуктів

 харчування за цінами, встановленими для працівників сільського господарства;

 одержання службового житла; підвищення кваліфікації, перепідготовку,

 вільний вибір змісту, програм, форм навчання, закладів освіти, установ та

 організацій, що здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку.

   2. Відволікання педагогічних та науково-педагогічних працівників від

 виконання професійних обов’язків не допускається за винятком випадків,

 передбачених чинним законодавством.

   Стаття 56. Обов’язки педагогічних та науково-педагогічних

 працівників

 Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані: постійно

 підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру;

 забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами,

 курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами

 навчальних програм на рівні обов’язкових вимог щодо змісту, рівня та обсягу

 освіти, сприяти розвиткові здібностей дітей, учнів, студентів; настановленням і

 особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської

 моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти,

 стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей;

 виховувати у дітей та молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком,

 народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей

 України, її державного і соціального устрою, дбайливе ставлення до історико-

 культурного та природного середовища країни; готувати учнів та студентів до

 свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами,

 етнічними, національними, релігійними групами; додержувати педагогічної

 етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента; захищати дітей,

 молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати

 вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

   Стаття 57. Гарантії держави педагогічним, науково-педагогічним

 працівникам та іншим категоріям працівників закладів освіти

 24

   1. Держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним

 працівникам: належні умови праці, побуту, відпочинку, медичне

 обслуговування; підвищення кваліфікації не рідше одного разу на п’ять років;

 правовий, соціальний, професійний захист; компенсації, встановлені

 законодавством, у разі втрати роботи, у зв’язку зі змінами в організації

 виробництва і праці; призначення і виплату пенсії відповідно до чинного

 законодавства; встановлення підвищених посадових окладів (ставок заробітної

 плати) за наукові ступені і вчені звання; виплату педагогічним і науково-

 педагогічним працівникам надбавок за вислугу років щомісячно у відсотках до

 посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної

 роботи у таких розмірах: понад 3 роки - 10 відсотків, понад 10 років - 20

 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків;

   (Установити, що у 2001 році положення і норми, передбачені абзацом

 восьмим частини першої статті 57 реалізуються в розмірах і порядку,

 визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у

 розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2001 рік

 згідно із Законом N 2120-III (2120-14) від 07.12.2000);

   (Установити, що у 2002 році положення і норми, передбачені абзацом

 восьмим частини першої статті 57 реалізуються в розмірах і порядку,

 визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у

 розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2002 рік

 згідно із Законом N 2905-III (2905-14) від 20.12.2001) надання педагогічним

 працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового

 окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання

 службових обов’язків;

   (Установити, що у 2002 році положення і норми, передбачені абзацом

 дев’ятим частини першої статті 57 реалізуються в розмірах і порядку,

 визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у

 розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2002 рік

 згідно із Законом N 2905-III (2905-14) від 20.12.2001) виплату педагогічним і

 науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі

 місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної

 відпустки;

   (Установити, що у 2001 році положення і норми, передбачені абзацом

 десятим частини першої статті 57 реалізуються в розмірах і порядку,

 визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у

 розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2001 рік

 згідно із Законом N 2120-III (2120-14) від 07.12.2000 );

   (Установити, що у 2002 році положення і норми, передбачені абзацом

 десятим частини першої статті 57 реалізуються в розмірах і порядку,

 визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у

 розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2002 рік

 згідно із Законом N 2905-III (2905-14) від 20.12.2001)

 (Дію абзацу одинадцятого частини першої статті 57 зупинено на 2002 рік

 згідно із Законом N 2905-III (2905-14) від 20.12.2001) встановлення середніх

 25

 посадових окладів (ставок заробітної плати) науково-педагогічним працівникам

 вищих закладів освіти третього та четвертого рівнів акредитації на рівні

 подвійної середньої заробітної плати працівників промисловості;

   (Установити, що у 2001 році положення і норми, передбачені абзацом

 одинадцятим частини першої статті 57 реалізуються в розмірах і порядку,

 визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у

 розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2001 рік

 згідно із Законом N 2120-III (2120-14) від 07.12.2000);

   (Установити, що у 2002 році положення і норми, передбачені абзацом

 одинадцятим частини першої статті 57 реалізуються в розмірах і порядку,

 визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у

 розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2002 рік

 згідно із Законом N 2905-III (2905-14) від 20.12.2001);

   (Дію абзацу дванадцятого частини першої статті 57 зупинено на 2002 рік

 згідно із Законом N 2905-III (2905-14) від 20.12.2001) встановлення середніх

 посадових окладів (ставок заробітної плати) педагогічним працівникам вищих

 закладів освіти першого та другого рівнів акредитації та інших закладів освіти

 на рівні не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості.

 (Установити, що у 2001 році положення і норми, передбачені абзацом

 дванадцятим частини першої статті 57 реалізуються в розмірах і порядку,

 визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у

 розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2001 рік

 згідно із Законом N 2120-III (2120-14) від 07.12.2000);

 (Установити, що у 2002 році положення і норми, передбачені абзацом

 дванадцятим частини першої статті 57 реалізуються в розмірах і порядку,

 визначених Кабінетом Міністрів України в межах видатків, врахованих у

 розрахунках до Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2002 рік

 згідно із Законом N 2905-III (2905-14) від 20.12.2001).

   Перегляд заробітної плати педагогічним та науково-педагогічним

 працівникам провадиться двічі на рік з щоквартальною індексацією з

 урахуванням рівня інфляції.

   Затвердження схеми посадових окладів (ставок заробітної плати)

 педагогічним, науково-педагогічним працівникам та підвищення (індексація) їх

 посадових окладів (ставок заробітної плати) проводиться у порядку,

 встановленому Кабінетом Міністрі України.

   2. Держава забезпечує:

 (Дію абзацу другого частини другої статті 57 зупинено на 2002 рік згідно із

 Законом N 2905-III (2905-14) від 20.12.2001) встановлення доплат спеціалістам,

 які працюють в системі освіти, до рівня середньомісячної заробітної плати

 працівників у цілому по народному господарству; встановлення середнього

 розміру посадових окладів (ставок заробітної плати) обслуговуючому

 персоналу відповідно до схеми посадових окладів (ставок заробітної плати), що

 визначені Кабінетом Міністрів України.

 Перегляд рівня заробітної плати спеціалістам, які працюють у системі

 освіти, і обслуговуючому персоналу провадиться двічі на рік з щоквартальною

 26

 індексацією з урахуванням рівня інфляції.

   3. У разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного

 працівника, яке унеможливлює виконання ними професійних обов’язків і

 обмежує перебування в дитячому, учнівському, студентському колективах, або

 тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу, за ним

 зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва

 попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або

 встановлення інвалідності.

   4. Педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості і

 селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали

 педагогічними працівниками в цих населених пунктах і проживають у них,

 держава відповідно до чинного законодавства забезпечує безплатне

 користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм.

 Вони мають право на одержання у власність земельної ділянки у розмірі

 середньої земельної частки відповідно до чинного законодавства.

   5. Педагогічним та науково-педагогічним працівникам за рахунок власних

 коштів закладів освіти може надаватися матеріальна допомога для вирішення

 соціально-побутових питань.

   Стаття 58. Заохочення педагогічних та науково-педагогічних

 працівників

 За особливі трудові заслуги педагогічні та науково-педагогічні працівники

 можуть бути нагороджені державними нагородами, представлені до

 присудження державних премій України, відзначені знаками, грамотами,

 іншими видами морального та матеріального заохочення.

   Стаття 60. Права батьків

 Батьки або особи, які їх замінюють, мають право: вибирати заклад освіти

 для неповнолітніх дітей; обирати і бути обраними до органів громадського

 самоврядування закладів освіти; звертатися до державних органів управління

 освітою з питань навчання, виховання дітей; захищати у відповідних

 державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.

   Розділ IV. Фінансово-господарська діяльність, матеріально-технічна

 база закладів освіти

   Стаття 61. Фінансово-господарська діяльність закладів освіти та

 установ, організацій, підприємств системи освіти

   1. Фінансування державних закладів освіти та установ, організацій,

 підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних

 бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і

 організацій, а також додаткових джерел фінансування.

   2. Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не

 меншому десяти відсотків національного доходу, а також валютні асигнування

 27

 на основну діяльність.

   3. Кошти закладів і установ освіти та науки, які повністю або частково

 фінансуються з бюджету, одержані від здійснення або на здійснення діяльності,

 передбаченої їх статутними документами, не вважаються прибутком і не

 оподатковуються.

   4. Додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання,

 підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до

 укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти,

 одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані

 закладом освіти на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;

 доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень,

 підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд,

 обладнання; дотації з місцевих бюджетів; кредити і позички банків, дивіденди

 від цінних паперів та доходи від розміщення на депозитних вкладах тимчасово

 вільних позабюджетних коштів; валютні надходження; добровільні грошові

 внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій,

 окремих громадян; інші кошти.

   5. Розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку,

 підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг

 встановлюється навчальним закладом у грошовій одиниці України - гривні, з

 урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний

 рік. Розмір плати за весь строк навчання, підготовку, перепідготовку,

 підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг

 встановлюється у договорі, що укладається між навчальним закладом та

 особою, яка навчатиметься, або юридичною особою, що оплачуватиме

 навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або

 надання додаткових освітніх послуг, і не може змінюватися протягом усього

 строку навчання. Типовий договір затверджується спеціально уповноваженим

 центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки. Розмір плати за

 весь строк навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації

 кадрів або за надання додаткових освітніх послуг публікується у

 загальнодержавних друкованих засобах масової інформації та інформаційних

 збірниках спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в

 галузі освіти і науки.

   Кошти, отримані навчальним закладом як плата за навчання, підготовку,

 перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових

 освітніх послуг, не оподатковуються і не можуть бути вилучені в доход

 держави або місцевих бюджетів. Зазначені кошти знаходяться у розпорядженні

 навчального закладу за умови, якщо вони спрямовуються на статутну

 діяльність навчального закладу.

   Плата за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації

 кадрів або за надання додаткових освітніх послуг може вноситися за весь строк

 навчання, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів або

 надання додаткових освітніх послуг повністю одноразово або частками -

 помісячно, по семестрах, щорічно. (Статтю 61 доповнено частиною 5 згідно із

 28

   Законом N 2887-III (2887-14) від 13.12.2001).

   6. Кошти, матеріальні цінності та нематеріальні активи, що надходять

 безкоштовно у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних

 пожертвувань юридичних і фізичних осіб, у тому числі нерезидентів, закладам і

 установам освіти та науки, метою діяльності яких не є одержання прибутку, для

 здійснення освітньої, наукової, оздоровчої, спортивної, культурної діяльності,

 не вважаються прибутком і не оподатковуються.

   7. У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні та галузеві

 асигнування закладів освіти та установ, організацій системи освіти не

 зменшуються.

   8. Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають

 вилученню та використовуються виключно за призначенням.

   Стаття 62. Фінансування наукових досліджень

   1. Фінансування фундаментальних та пошукових наукових досліджень,

 наукових програм, проектів державного значення у вищих закладах освіти,

 науково-дослідних установах системи освіти здійснюється на конкурсній

 основі в обсязі не меншому десяти відсотків державних коштів, що виділяються

 на утримання вищих закладів освіти.

   2. Фінансування прикладних досліджень, розробок здійснюється за

 рахунок бюджету та інших джерел, а результати досліджень реалізуються як

 товар відповідно до чинного законодавства.

   Стаття 63. Матеріально-технічна база закладів освіти та установ,

 організацій, підприємств системи освіти

    1. Матеріально-технічна база закладів освіти та установ, організацій,

 підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації,

 обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно

 закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить

 їм на правах, визначених чинним законодавством.

   2. Земельні ділянки державних закладів освіти, установ та організацій

 системи освіти передаються їм у постійне користування відповідно до

 Земельного кодексу України (561-12).

   3. Заклади освіти самостійно розпоряджаються прибутками від

 господарської та іншої передбаченої їх статутами діяльності.

   4. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних закладів

 освіти, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають

 вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

   5. Об’єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи,

 технологічно пов’язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають

 приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

   6. Потреби державних закладів освіти та установ, організацій системи

 освіти для розвитку їх матеріально-технічної бази задовольняються державою

 першочергово відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України

 нормативів.

 29

   Розділ V. Міжнародне співробітництво

   Стаття 64. Міжнародне співробітництво у державній системі освіти

   1. Заклади освіти, наукові, науково-виробничі установи системи освіти,

 органи державного управління освітою мають прав укладати договори про

 співробітництво, встановлювати прямі зв’язки із закладами освіти, науковими

 установами системи освіти зарубіжних країн, міжнародними організаціями,

 фондами тощо відповідно до чинного законодавства України.

   2. Державні заклади освіти та наукові, науково-виробничі установи

 державної системи освіти, органи державного управління освітою мають право

 здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до законодавства на

 основі договорів, укладених ними з іноземними юридичними, фізичними

 особами, мати власний валютний рахунок, створювати спільні підприємства.

   3. Міністерство освіти України, міністерства і відомства, яким

 підпорядковані заклади освіти, Вища атестаційна комісія України разом з

 іншими державними установами, організаціями проводять роботу, пов’язану з

 встановленням еквівалентності атестатів і дипломів, міжнародним визнанням

 навчальних курсів, кваліфікацій, вчених ступенів і звань.

   4. (Частина четверта статті 64 втратила чинність в частині звільнення від

 сплати ввізного мита, митних та акцизних зборів і податку на добавлену

 вартість з товарів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України

 на підставі Закону N 608/96-вр від 17.12.96)

 Держава сприяє міжнародному співробітництву закладів освіти та органів

 управління освітою, виділяє їм відповідні валютні асигнування, звільняє від

 оподаткування, сплати мита і митного збору за навчальне, наукове та

 виробниче обладнання та приладдя, що надходять для них з-за кордону для

 навчальних і наукових цілей.

   5. Валютні, матеріальні надходження від зовнішньоекономічної діяльності

 використовуються державними закладами освіти, науковими, науково-

 виробничими установами системи освіти для забезпечення їх власної статутної

 діяльності згідно з чинним законодавством.

   Розділ VII. Відповідальність за порушення законодавства

   Стаття 66. Відповідальність за порушення законодавства про освіту

   Посадові особи і громадяни, винні в порушенні законодавств про освіту,

 несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

 

 

 

 

 

 

КОДЕКС ЗАКОНІВ ПРО ПРАЦЮ УКРАЇНИ

 

(ВИТЯГ)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кодекс законів про працю України

 

( станом  на 19.04.2011 р. )

 

 

 

Глава I      ЗАГАЛЬНІ  ПОЛОЖЕННЯ

 

Глава II     КОЛЕКТИВНИЙ  ДОГОВІР

 

Глава III   ТРУДОВИЙ  ДОГОВІР

 

Глава IV    РОБОЧИЙ  ЧАС

 

Глава V     ЧАС  ВІДПОЧИНКУ

 

Глава VI    НОРМУВАННЯ  ПРАЦІ

 

Глава VII   ОПЛАТА  ПРАЦІ

 

Глава VIII  ГАРАНТІЇ  І  КОМПЕНСАЦІЇ

 

Глава  IX   ГАРАНТІЇ  ПРИ ПОКЛАДЕННІ НА ПРАЦІВНИКІВ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ  ПІДПРИЄМСТВУ, УСТАНОВІ, ОРГАНІЗАЦІЇ

 

Глава X     ТРУДОВА  ДИСЦИПЛІНА

 

 

 

Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Глава I   ЗАГАЛЬНІ  ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Завдання Кодексу законів про працю України

 

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

 

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

 

Стаття 2. Основні трудові права працівників

 

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

 

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

 

Стаття 2-1. Рівність трудових прав громадян України

 

Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

 

Стаття 3. Регулювання трудових відносин

 

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

 

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

 

Стаття 4. Законодавство про працю

 

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

 

Стаття 5-1. Гарантії забезпечення права громадян на працю

 

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

 

вільний вибір виду діяльності;

 

безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;

 

надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;

 

безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

 

компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

 

правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

 

Стаття 7. Особливості регулювання праці деяких категорій працівників

 

Особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.

 

Стаття 8. Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав

 

Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право".

 

Стаття 8-1. Співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України

 

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

 

Стаття 9. Недійсність умов договорів про працю, які погіршують становище працівників

 

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

 

Стаття 9-1. Додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги

 

Підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

 

Підприємство може матеріально заохочувати працівників медичних, дитячих, культурно-освітніх, учбових і спортивних закладів, організацій громадського харчування і організацій, що обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу.

Глава II   КОЛЕКТИВНИЙ  ДОГОВІР

 

Стаття 10. Колективний договір

 

Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

 

Стаття 11. Сфера укладення колективних договорів

 

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.

 

Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.

 

Стаття 12. Сторони колективного договору

 

Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинною профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони.

 

Якщо на підприємстві, в установі, організації створено кілька первинних профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної первинної профспілкової організації) утворити об'єднаний представницький орган для укладення колективного договору. В цьому разі кожна первинна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов'язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в об'єднаному представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси працівників при підписанні колективного договору.

 

Стаття 13. Зміст колективного договору

 

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.

 

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

 

зміни в організації виробництва і праці;

 

забезпечення продуктивної зайнятості;

 

нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

 

встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

 

участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом);

 

режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

 

умов і охорони праці;

 

забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

 

гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

 

умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці;

 

забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

 

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

 

Стаття 14. Колективні переговори, розробка і укладення колективного договору, відповідальність за його виконання

 

Укладенню колективного договору передують колективні переговори.

 

Строки, порядок ведення переговорів, вирішення розбіжностей, що виникають під час їх ведення, порядок розробки, укладення та внесення змін і доповнень до колективного договору, відповідальність за його виконання регулюються Законом України "Про колективні договори і угоди".

 

Стаття 15. Реєстрація колективного договору

 

Колективні договори підлягають повідомній реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади.

 

Порядок реєстрації колективних договорів визначається Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 16. Недійсність умов колективного договору

 

Умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

 

Стаття 17. Строк чинності колективного договору

 

Колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому.

 

Після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором.

 

Колективний договір зберігає чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого укладено цей договір.

 

У разі реорганізації підприємства, установи, організації колективний договір зберігає чинність протягом строку, на який його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін.

 

У разі зміни власника чинність колективного договору зберігається протягом строку його дії, але не більше одного року. У цей період сторони повинні розпочати переговори про укладення нового чи зміну або доповнення чинного колективного договору.

 

У разі ліквідації підприємства, установи, організації колективний договір діє протягом усього строку проведення ліквідації.

 

На новоствореному підприємстві, в установі, організації колективний договір укладається за ініціативою однієї із сторін у тримісячний строк після реєстрації підприємства, установи, організації, якщо законодавством передбачено реєстрацію, або після рішення про заснування підприємства, установи, організації, якщо не передбачено їх реєстрацію.

 

Стаття 18. Поширення колективного договору на всіх працівників

 

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

 

Стаття 19. Контроль за виконанням колективного договору

 

Контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали, у порядку, визначеному цим колективним договором.

 

Якщо власник або уповноважений ним орган (особа) порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати власнику або уповноваженому ним органу (особі) подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду.

 

Стаття 20. Звіти про виконання колективного договору

 

Сторони, які підписали колективний договір, щорічно в строки, передбачені колективним договором, звітують про його виконання.

Глава III   ТРУДОВИЙ  ДОГОВІР

 

Стаття 21. Трудовий договір

 

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

 

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

 

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

 

Стаття 22. Гарантії при укладенні, зміні та припиненні трудового договору

 

Забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу.

 

Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

 

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

 

Стаття 23. Строки трудового договору

 

Трудовий договір може бути:

 

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

 

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

 

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

 

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

 

Стаття 24. Укладення трудового договору

 

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:

 

1) при організованому наборі працівників;

 

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;

 

3) при укладенні контракту;

 

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

 

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

 

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

 

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

 

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

 

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

 

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

 

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

 

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.

 

Стаття 24-1. Реєстрація трудового договору

 

У разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

 

Стаття 25. Заборона вимагати при укладенні трудового договору деякі відомості та документи

 

При укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачено законодавством.

 

Стаття 25-1. Обмеження спільної роботи родичів на підприємстві, в установі, організації

 

Власник вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв'язку з виконанням трудових обов'язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.

 

На підприємствах, в установах, організаціях державної форми власності порядок запровадження таких обмежень встановлюється законодавством.

 

Стаття 26. Випробування при прийнятті на роботу

 

При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

 

В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

 

Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу: осіб, які не досягли вісімнадцяти років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи. Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.

 

Стаття 27. Строк випробування при прийнятті на роботу

 

Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, - шести місяців.

 

Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.

 

Якщо працівник в період випробування був відсутній на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути продовжено на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній.

 

Стаття 28. Результати випробування при прийнятті на роботу

 

Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

 

Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

 

Стаття 29. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце

 

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний:

 

1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору;

 

2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

 

3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

 

4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

 

Стаття 30. Обов'язок працівника особисто виконувати доручену йому роботу

 

Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.

 

Стаття 31. Заборона вимагати виконання роботи, не обумовленої трудовим договором

 

Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

 

Стаття 32. Переведення на іншу роботу. Зміна істотних умов праці

 

Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

 

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

 

У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

 

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

 

Стаття 33. Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором

 

Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою.

 

Власник або уповноважений ним орган має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою.

 

У випадках, зазначених у частині другій цієї статті, забороняється тимчасове переведення на іншу роботу вагітних жінок, жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років, а також осіб віком до вісімнадцяти років без їх згоди.

 

Стаття 34. Тимчасове переведення на іншу роботу в разі простою

 

Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

 

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

 

Стаття 36. Підстави припинення трудового договору

 

Підставами припинення трудового договору є:

 

1) угода сторін;

 

2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

 

3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;

 

4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);

 

5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

 

6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці;

 

7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

 

8) підстави, передбачені контрактом.

 

Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

 

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

 

Стаття 38. Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника

 

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

 

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

 

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

 

Стаття 39. Розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника

 

Строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

 

Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

 

Стаття 39-1. Продовження дії строкового трудового договору на невизначений строк

 

Якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

 

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

 

Стаття 40. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

 

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

 

1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

 

2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці;

 

3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

 

4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

 

5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

 

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

 

7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

 

8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

 

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

 

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

 

Стаття 41. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов

 

Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках:

 

1) одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами;

 

1-1) винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;

 

2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;

 

3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

 

Розірвання договору у випадках, передбачених цією статтею, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

 

Стаття 42. Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці

 

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

 

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

 

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

 

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

 

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

 

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

 

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

 

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

 

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

 

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

 

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

 

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

 

Стаття 42-1. Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу

 

Працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

 

Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених колективним договором.

 

Умови відновлення соціально-побутових пільг, які працівники мали до вивільнення, визначаються колективним договором.

 

Стаття 43. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)

 

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

 

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

 

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

 

У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.

 

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.

 

Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або уповноважений ним орган.

 

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

 

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

 

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

 

Стаття 43-1. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)

 

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках:

 

ліквідації підприємства, установи, організації;

 

незадовільного результату випробування, обумовленого при прийнятті на роботу;

 

звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством;

 

поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

 

звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації;

 

звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації;

 

звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян;

 

звільнення працівника, який вчинив за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібне) майна власника, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

 

Законодавством можуть бути передбачені й інші випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди відповідного виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

 

Стаття 44. Вихідна допомога

 

При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

 

Стаття 45. Розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)

 

На вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

 

Якщо власник або уповноважений ним орган, або керівник, стосовно якого пред'явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.

 

У разі, коли рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) не виконано і не оскаржено у зазначений строк, виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) у цей же строк може оскаржити до суду діяльність або бездіяльність посадових осіб, органів, до компетенції яких належить розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації.

 

Стаття 46. Відсторонення від роботи

 

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

 

Стаття 47. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку

 

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

 

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

 

Стаття 48. Трудові книжки

 

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

 

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

 

Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу.

 

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

 

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 49. Видача довідки про роботу та заробітну плату

 

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

 

Глава III-А  ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ ВИВІЛЬНЮВАНИХ ПРАЦІВНИКІВ

 

Стаття 49-2. Порядок вивільнення працівників

 

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

 

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

 

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

 

Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи.

 

Стаття 49-4. Зайнятість населення

 

Зайнятість суспільно корисною працею осіб, які припинили трудові відносини з підстав, передбачених цим Кодексом, при неможливості їх самостійного працевлаштування, забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".

 

Ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

 

Професійні спілки мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов'язаних з вивільненням працівників.

Глава IV   РОБОЧИЙ  ЧАС

 

Стаття 50. Норма тривалості робочого часу

 

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

 

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.

 

Стаття 51. Скорочена тривалість робочого часу

 

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

 

1) для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.

 

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;

 

2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень.

 

Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

 

Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).

 

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

 

Стаття 52. П'ятиденний і шестиденний робочий тиждень та тривалість щоденної роботи

 

Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).

 

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години.

 

П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

 

Стаття 53. Тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів

 

Напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього Кодексу, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

 

Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

 

Стаття 54. Тривалість роботи в нічний час

 

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (пункт 2 частини першої і частина третя статті 51).

 

Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.

 

Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

 

Стаття 55. Заборона роботи в нічний час

 

Забороняється залучення до роботи в нічний час:

 

1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176);

 

2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);

 

3) інших категорій працівників, передбачених законодавством.

 

Робота жінок в нічний час не допускається, за винятком випадків, передбачених статтею 175 цього Кодексу. Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).

 

Стаття 56. Неповний робочий час

 

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

 

Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

 

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

 

Стаття 57. Початок і закінчення роботи

 

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

 

Стаття 58. Робота змінами

 

При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку.

 

Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.

 

Стаття 59. Перерви між змінами

 

Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід).

 

Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

 

Стаття 60. Поділ робочого дня на частини

 

На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня.

 

Стаття 61. Підсумований облік робочого часу

 

На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).

 

Стаття 62. Обмеження надурочних робіт

 

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61).

 

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій цієї статті.

 

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:

 

1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

 

2) при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

 

3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

 

4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

 

5) для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

 

Стаття 63. Заборона залучення до надурочних робіт

 

До надурочних робіт (стаття 62) забороняється залучати:

 

1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 176);

 

2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);

 

3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (стаття 220).

 

Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт.

 

Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (стаття 177).

 

Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).

 

Стаття 64. Необхідність одержання дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації для проведення надурочних робіт

 

Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації.

 

Стаття 65. Граничні норми застосування надурочних робіт

 

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

 

Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

Глава V   ЧАС  ВІДПОЧИНКУ

 

Стаття 66. Перерва для відпочинку і харчування

 

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

 

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

 

Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

 

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

 

Стаття 67. Вихідні дні

 

При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.

 

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

 

У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

 

З метою створення сприятливих умов для використання святкових та неробочих днів (стаття 73), а також раціонального використання робочого часу Кабінет Міністрів України не пізніше ніж за три місяці до таких днів може рекомендувати керівникам підприємств, установ та організацій перенести вихідні та робочі дні у порядку і на умовах, установлених законодавством, для працівників, яким встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

 

Власник або уповноважений ним орган у разі застосування рекомендації Кабінету Міністрів України не пізніше ніж за два місяці видає наказ (розпорядження) про перенесення вихідних та робочих днів на підприємстві, в установі або організації, погоджений з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

 

Стаття 68. Вихідні дні на підприємствах, в установах, організаціях, пов'язаних з обслуговуванням населення

 

На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї і інші), вихідні дні встановлюються місцевими Радами народних депутатів.

 

Стаття 69. Вихідні дні на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях

 

На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

 

Стаття 70. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку

 

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.

 

Стаття 71. Заборона роботи у вихідні дні. Винятковий порядок застосування такої роботи

 

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї статті.

 

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:

 

1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

 

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

 

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

 

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

 

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

 

Стаття 72. Компенсація за роботу у вихідний день

 

Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

 

Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

 

Стаття 73. Святкові і неробочі дні

 

Встановити такі святкові дні:

 

1 січня - Новий рік

 

7 січня - Різдво Христове

 

8 березня - Міжнародний жіночий день

 

1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих

 

9 травня - День Перемоги

 

28 червня - День Конституції України

 

24 серпня - День незалежності України.

 

Робота також не провадиться в дні релігійних свят:

 

7 січня - Різдво Христове

 

один день (неділя) - Пасха (Великдень)

 

один день (неділя) - Трійця.

 

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

 

У дні, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. У ці дні допускаються роботи із залученням працівників у випадках та в порядку, передбачених статтею 71 цього Кодексу.

 

Робота у зазначені дні компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу.

 

Стаття 74. Щорічні відпустки

 

Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

 

Стаття 75. Тривалість щорічної основної відпустки

 

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

 

Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.

 

Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.

 

Стаття 76. Щорічні додаткові відпустки та їх тривалість

 

Щорічні додаткові відпустки надаються працівникам:

 

1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;

 

2) за особливий характер праці;

 

3) в інших випадках, передбачених законодавством.

 

Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.

 

Стаття 77. Творча відпустка

 

Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.

 

Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток установлюються Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 77-1. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях

 

Відпустка для підготовки та участі в змаганнях надається працівникам, які беруть участь у всеукраїнських та міжнародних спортивних змаганнях.

 

Тривалість, порядок, умови надання та оплати відпусток для підготовки та участі в змаганнях встановлюються Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 78. Невключення днів тимчасової непрацездатності до щорічних відпусток

 

Дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами до щорічних відпусток не включаються.

 

Стаття 78-1. Неврахування святкових і неробочих днів при визначенні тривалості щорічних відпусток

 

Святкові і неробочі дні (стаття 73 цього Кодексу) при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються.

 

Стаття 79. Порядок і умови надання щорічних відпусток. Відкликання з відпустки

 

Щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

 

У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості.

 

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

 

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

 

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

 

Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

 

Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

 

Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства, установи, організації з додержанням вимог частини шостої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.

 

Стаття 80. Перенесення щорічної відпустки

 

Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:

 

1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина п'ята статті 79 цього Кодексу);

 

2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина третя статті 115 цього Кодексу).

 

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі:

 

1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;

 

2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;

 

3) настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;

 

4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

 

Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

 

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України "Про відпустки".

 

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

 

Стаття 81. Право на щорічну відпустку у разі переведення на інше місце роботи

 

За бажанням працівників, переведених на роботу з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, в установу, організацію, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації, щорічна відпустка повної тривалості надається до настання шестимісячного терміну безперервної роботи після переведення.

 

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

 

Стаття 82. Обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку

 

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються:

 

1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;

 

2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);

 

3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому надавалося матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, за винятком відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

 

4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону України "Про відпустки", за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;

 

5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;

 

6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників;

 

7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.

 

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (стаття 76 цього Кодексу), зараховуються:

 

1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

 

2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

 

3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

 

Стаття 83. Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки

 

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

 

У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

 

У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.

 

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

 

Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.

 

У разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.

 

Стаття 84. Відпустки без збереження заробітної плати

 

У випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

 

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Глава VI   НОРМУВАННЯ  ПРАЦІ

 

Стаття 85. Норми праці

 

Норми праці - норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності - встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці.

 

В умовах колективних форм організації та оплати праці можуть застосовуватися також укрупнені і комплексні норми.

 

Норми праці підлягають обов'язковій заміні новими в міру проведення атестації і раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних заходів, які забезпечують зростання продуктивності праці.

 

Досягнення високого рівня виробітку продукції окремим працівником, бригадою за рахунок застосування з власної ініціативи нових прийомів праці і передового досвіду, вдосконалення своїми силами робочих місць не є підставою для перегляду норм.

 

Стаття 86. Запровадження, заміна і перегляд норм праці

 

Запровадження, заміна і перегляд норм праці провадиться власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

 

Власник або уповноважений ним орган повинен роз'яснити працівникам причини перегляду норм праці, а також умови, за яких мають застосовуватися нові норми.

 

Про запровадження нових і зміну чинних норм праці власник або уповноважений ним орган повідомляє працівників не пізніш як за один місяць до запровадження.

 

Стаття 87. Строк дії норм праці

 

Норми праці встановлюються на невизначений строк і діють до моменту їх перегляду у зв'язку зі зміною умов, на які вони були розраховані (стаття 85).

 

Поряд з нормами, встановленими на стабільні за організаційно-технічними умовами роботи, застосовуються тимчасові і одноразові норми.

 

Тимчасові норми встановлюються на період освоєння тих чи інших робіт за відсутністю затверджених нормативних матеріалів для нормування праці.

 

Одноразові норми встановлюються на окремі роботи, які носять одиничний характер (позапланові, аварійні).

 

Стаття 88. Умови праці, які мають враховуватися при розробленні норм виробітку (норм часу) і норм обслуговування

 

Норми виробітку (норми часу) і норми обслуговування визначаються виходячи з нормальних умов праці, якими вважаються:

 

1) справний стан машин, верстатів і пристроїв;

 

2) належна якість матеріалів та інструментів, необхідних для виконання роботи, і їх вчасне подання;

 

3) вчасне постачання виробництва електроенергією, газом та іншими джерелами енергоживлення;

 

4) своєчасне забезпечення технічною документацією;

 

5) здорові та безпечні умови праці (додержання правил і норм з техніки безпеки, необхідне освітлення, опалення, вентиляція, усунення шкідливих наслідків шуму, випромінювань, вібрації та інших факторів, які негативно впливають на здоров'я робітників, і т. ін.).

 

Стаття 89. Заміна і перегляд єдиних і типових норм

 

Заміна і перегляд єдиних і типових (міжгалузевих, галузевих, відомчих) норм здійснюється органами, які їх затвердили.

 

Стаття 90. Порядок визначення розцінок при відрядній оплаті праці

 

При відрядній оплаті праці розцінки визначаються виходячи з установлених розрядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку (норм часу).

 

Відрядна розцінка визначається шляхом ділення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на погодинну (денну) норму виробітку. Відрядна розцінка може бути визначена також шляхом множення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на встановлену норму часу в годинах або днях.

 

Стаття 91. Збереження попередніх розцінок при впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції

 

За працівником, який створив винахід, корисну модель, промисловий зразок або вніс раціоналізаторську пропозицію, що зумовили зміну технічних норм і розцінок, зберігаються попередні розцінки протягом шести місяців від дати початку їх впровадження. Попередні розцінки зберігаються і в тих випадках, коли автор зазначених об'єктів інтелектуальної власності раніше не виконував роботи, норми і розцінки на яку змінено у зв'язку з їх впровадженням, і був переведений на цю роботу після їх впровадження.

 

За іншими працівниками, які допомогли авторові у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції, попередні розцінки зберігаються протягом трьох місяців.

 

Стаття 92. Встановлення нормованих завдань при почасовій оплаті праці

 

При почасовій оплаті працівникам встановлюються нормовані завдання. Для виконання окремих функцій та обсягів робіт може бути встановлено норми обслуговування або норми чисельності працівників.

Глава VII   ОПЛАТА  ПРАЦІ

 

Стаття 94. Заробітна плата

 

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

 

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

 

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

 

Стаття 95. Мінімальна заробітна плата. Індексація заробітної плати

 

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

 

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

 

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

 

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.

 

Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

 

Стаття 96. Тарифна система оплати праці

 

Основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

 

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

 

Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

 

Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

 

Кваліфікаційні розряди підвищуються насамперед робітникам, які успішно виконують встановлені норми праці і сумлінно ставляться до своїх трудових обов'язків. Право на підвищення розряду мають робітники, які успішно виконують роботи більш високого розряду не менш як три місяці і склали кваліфікаційний екзамен. За грубе порушення технологічної дисципліни та інші серйозні порушення, які спричинили погіршення якості продукції, робітникові може бути знижено кваліфікацію на один розряд. Поновлення розряду провадиться в загальному порядку, але не раніше ніж через три місяці після його зниження.

 

Посадові оклади службовцям установлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади і кваліфікації працівника. За результатами атестації власник або уповноважений ним орган має право змінювати посадові оклади службовцям у межах затверджених у встановленому порядку мінімальних і максимальних розмірів окладів на відповідній посаді.

 

Стаття 97. Оплата праці на підприємствах, в установах і організаціях

 

Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

 

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

 

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

 

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

 

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

 

Стаття 98. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету

 

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

 

Стаття 100. Оплата праці на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я

 

На важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я встановлюється підвищена оплата праці. Перелік цих робіт визначається Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 102-1. Оплата праці за сумісництвом

 

Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

 

Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 103. Повідомлення працівників про запровадження нових або зміну діючих умов оплати праці

 

Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

 

Стаття 104. Оплата праці при виконанні робіт різної кваліфікації

 

При виконанні робіт різної кваліфікації праця почасових робітників, а також службовців оплачується за роботою вищої кваліфікації.

 

Праця робітників-відрядників оплачується за розцінками, встановленими для роботи, яка виконується. В тих галузях народного господарства, де за характером виробництва робітникам-відрядникам доручається виконання робіт, тарифікованих нижче присвоєних їм розрядів, робітникам, які виконують такі роботи, виплачується міжрозрядна різниця. Виплата міжрозрядної різниці та умови такої виплати встановлюються колективними договорами.

 

Стаття 105. Оплата праці при суміщенні професій (посад) і виконанні обов'язків тимчасово відсутнього працівника

 

Працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника.

 

Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.

 

Стаття 106. Оплата роботи в надурочний час

 

За погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

 

За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години.

 

У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

 

Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

 

Стаття 107. Оплата роботи у святкові і неробочі дні

 

Робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі:

 

1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;

 

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

 

3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

 

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

 

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

 

Стаття 108. Оплата роботи у нічний час

 

Робота у нічний час (стаття 54) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

 

Стаття 109. Оплата праці за незакінченим відрядним нарядом

 

В разі, коли працівник залишає відрядний наряд незакінченим з незалежних від нього причин, виконана частина роботи оплачується за оцінкою, визначеною за погодженням сторін відповідно до існуючих норм і розцінок.

 

Стаття 110. Повідомлення працівника про розміри оплати праці

 

При кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

 

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

 

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

 

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

 

Стаття 111. Порядок оплати праці при невиконанні норм виробітку

 

При невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата в цьому разі не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). При невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата провадиться відповідно до виконаної роботи.

 

Стаття 112. Порядок оплати праці при виготовленні продукції, що виявилася браком

 

При виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника, оплата праці по її виготовленню провадиться за зниженими розцінками. Місячна заробітна плата працівника в цих випадках не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).

 

Брак виробів, що стався внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі, а також брак не з вини працівника, виявлений після приймання виробу органом технічного контролю, оплачується цьому працівникові нарівні з придатними виробами.

 

Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає. Частковий брак з вини працівника оплачується залежно від ступеня придатності продукції за зниженими розцінками.

 

Стаття 113. Порядок оплати часу простою, а також при освоєнні нового виробництва (продукції)

 

Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

 

Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.

 

За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

 

Час простою з вини працівника не оплачується.

 

На період освоєння нового виробництва (продукції) власник або уповноважений ним орган може провадити робітникам доплату до попереднього середнього заробітку на строк не більш як шість місяців.

 

Стаття 114. Збереження заробітної плати при переведенні на іншу постійну нижчеоплачувану роботу і переміщенні

 

При переведенні працівника на іншу постійну нижчеоплачувану роботу за працівником зберігається його попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення.

 

У тих випадках, коли в результаті переміщення працівника (частина друга статті 32) зменшується заробіток з не залежних від нього причин, провадиться доплата до попереднього середнього заробітку протягом двох місяців з дня переміщення.

 

Стаття 115. Строки виплати заробітної плати

 

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

 

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

 

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

 

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

 

Стаття 116. Строки розрахунку при звільненні

 

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

 

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

 

Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні

 

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

 

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Глава VIII   ГАРАНТІЇ  І  КОМПЕНСАЦІЇ

 

Стаття 118. Гарантії для працівників, обраних на виборні посади

 

Працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.

 

Стаття 119. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків

 

На час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

 

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

 

Стаття 120. Гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість

 

Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.

 

Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це зв'язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються: вартість проїзду працівника і членів його сім'ї; витрати по перевезенню майна; добові за час перебування в дорозі; одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім'ї, який переїжджає; заробітна плата за дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі.

 

Працівникам, які переїжджають у зв'язку з прийомом їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються компенсації і надаються гарантії, зазначені в частині другій цієї статті, крім виплати одноразової допомоги, яка цим працівникам може бути виплачена за погодженням сторін.

 

Розміри компенсації, порядок їх виплати та надання гарантій особам, зазначеним у частинах другій і третій цієї статті, а також гарантії і компенсації особам при переїзді їх в іншу місцевість у зв'язку з направленням на роботу в порядку розподілу після закінчення учбового закладу, аспірантури, клінічної ординатури або в порядку організованого набору, встановлюються законодавством.

 

Стаття 121. Гарантії і компенсації при службових відрядженнях

 

Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.

 

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

 

За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада).

 

Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

 

Стаття 122. Гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації

 

При направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) і провадяться виплати, передбачені законодавством.

 

Стаття 123. Гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу

 

За час перебування в медичному закладі на обстеженні за працівниками, зобов'язаними проходити таке обстеження (статті 169, 191), зберігається середній заробіток за місцем роботи.

 

Стаття 124. Гарантії для донорів

 

За працівниками-донорами зберігається середній заробіток за дні обстеження в закладах охорони здоров'я і здавання крові для переливання.

 

Цим працівникам безпосередньо після кожного дня здавання крові для переливання надається день відпочинку з збереженням середнього заробітку. На бажання працівника цей день приєднується до щорічної відпустки.

 

Стаття 125. Компенсація за зношування інструментів, належних працівникам

 

Працівники, які використовують свої інструменти для потреб підприємства, установи, організації, мають право на одержання компенсації за їх зношування (амортизацію).

 

Розмір і порядок виплати цієї компенсації, якщо вони не встановлені в централізованому порядку, визначаються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з працівником.

 

Стаття 126. Гарантії для працівників - авторів винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій

 

За працівниками - авторами винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій зберігається середній заробіток при звільненні від основної роботи для участі у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції на тому ж підприємстві, в установі, організації.

 

При впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка або раціоналізаторської пропозиції на іншому підприємстві, в установі, організації за працівниками зберігається посада за місцем постійної роботи, а робота по впровадженню винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції оплачується за погодженням сторін у розмірі не нижче середнього заробітку за місцем постійної роботи.

 

Стаття 127. Обмеження відрахувань із заробітної плати

 

Відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

 

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

 

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

 

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;

 

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

 

Стаття 128. Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати

 

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п'ятидесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

 

При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п'ятдесят процентів заробітку.

 

Обмеження, встановлені частинами першою і другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.

 

Стаття 129. Заборона відрахувань з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат

 

Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

Глава IX   ГАРАНТІЇ  ПРИ ПОКЛАДЕННІ НА ПРАЦІВНИКІВ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ ПІДПРИЄМСТВУ, УСТАНОВІ, ОРГАНІЗАЦІЇ

 

Стаття 130. Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників

 

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

 

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

 

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

 

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського риску, а також за неодержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.

 

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

 

Стаття 131. Обов'язки власника або уповноваженого ним органу та працівників по збереженню майна

 

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.

 

Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

 

Стаття 132. Матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку

 

За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку

 

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві

 

Стаття 133. Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників

 

У відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть:

 

1) працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

 

2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних, грошових чи культурних цінностей.

 

Стаття 134. Випадки повної матеріальної відповідальності

 

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

 

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

 

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

 

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

 

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

 

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

 

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;

 

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;

 

8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

 

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

 

Стаття 135. Межі матеріальної відповідальності у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір

 

Межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, встановлюються законодавством.

 

Стаття 135-1. Письмові договори про повну матеріальну відповідальність

 

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 135-2. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність

 

При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

 

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади).

 

Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об'єднань України та затверджуються Міністерством праці України.

 

Стаття 135-3. Визначення розміру шкоди

 

Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

 

У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

 

На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.

 

Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

 

Розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.

 

Стаття 136. Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником

 

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

 

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

 

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

 

Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора.

 

Стаття 137. Обставини, які підлягають врахуванню при визначенні розміру відшкодування

 

Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.

 

Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.

 

Стаття 138. Обов'язок доказування наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника

 

Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Глава X   ТРУДОВА  ДИСЦИПЛІНА

 

Стаття 139. Обов'язки працівників

 

Працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

 

Стаття 140. Забезпечення трудової дисципліни

 

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

 

У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

 

Стаття 141. Обов'язки власника або уповноваженого ним органу

 

Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

 

Стаття 142. Правила внутрішнього трудового розпорядку. Статути і положення про дисципліну

 

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

 

У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну.

 

Стаття 143. Заохочення за успіхи в роботі

 

До працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку.

 

Стаття 144. Порядок застосування заохочень

 

Заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом разом або за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

 

Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) в урочистій обстановці і заносяться до трудових книжок працівників у відповідності з правилами їх ведення.

 

Стаття 145. Переваги і пільги для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов'язки

 

Працівникам, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов'язки, надаються в першу чергу переваги та пільги в галузі соціально-культурного і житлово-побутового обслуговування (путівки до санаторіїв та будинків відпочинку, поліпшення житлових умов і т. ін.). Таким працівникам надається також перевага при просуванні по роботі.

 

Стаття 146. Заохочення за особливі трудові заслуги

 

За особливі трудові заслуги працівники представляються у вищі органи до заохочення, до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними значками і до присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за даною професією.

 

Стаття 147. Стягнення за порушення трудової дисципліни

 

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

 

1) догана;

 

2) звільнення.

 

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

 

Стаття 147-1. Органи, правомочні застосовувати дисциплінарні стягнення

 

Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

 

На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.

 

 

Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

 

Стаття 148. Строк для застосування дисциплінарного стягнення

 

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

 

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

 

Стаття 149. Порядок застосування дисциплінарних стягнень

 

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

 

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

 

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

 

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

 

Стаття 150. Оскарження дисциплінарного стягнення

 

Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XV цього Кодексу).

 

Стаття 151. Зняття дисциплінарного стягнення

 

Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

 

Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.

 

Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

 

Стаття 152. Передача питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу

 

Власник або уповноважений ним орган має право замість накладання дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу.

 

 

 

Глава XI   ОХОРОНА  ПРАЦІ

 

Стаття 153. Створення безпечних і нешкідливих умов праці

 

На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

 

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

 

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

 

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

 

Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.

 

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

 

На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони.

 

Трудові колективи обговорюють і схвалюють комплексні плани поліпшення умов, охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів і контролюють виконання цих планів.

 

Стаття 154. Додержання вимог щодо охорони праці при проектуванні, будівництві (виготовленні) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва

 

Проектування виробничих об'єктів, розробка нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці.

 

Виробничі будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва або реконструкції, технологічні процеси повинні відповідати нормативним актам про охорону праці.

 

Стаття 155. Заборона введення в експлуатацію підприємств, які не відповідають вимогам охорони праці

 

Жодне підприємство, цех, дільниця, виробництво не можуть бути прийняті і введені в експлуатацію, якщо на них не створено безпечних і нешкідливих умов праці.

 

Введення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого та соціально-культурного призначення без дозволу органів державного нагляду за охороною праці забороняється.

 

Власник, який створив нове підприємство, зобов'язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл на початок його роботи.

 

Стаття 156. Заборона передачі у виробництво зразків нових машин та інших засобів виробництва, впровадження нових технологій, що не відповідають вимогам охорони праці

 

Виготовлення і передача у виробництво зразків нових машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, а також впровадження нових технологій без дозволу органів державного нагляду за охороною праці забороняється.

 

Стаття 157. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці

 

Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання.

 

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці проводяться органами державного нагляду за охороною праці за участю інших державних органів і професійних спілок у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

 

Стандарти, технічні умови та інші нормативно-технічні документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

 

У разі відсутності в нормативних актах про охорону праці вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на певних роботах, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вжити погоджених з органами державного нагляду за охороною праці заходів, що забезпечать безпеку працівників.

 

Стаття 158. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників

 

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.

 

Стаття 159. Обов'язок працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці

 

Працівник зобов'язаний:

 

знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

 

додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації;

 

проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;

 

співробітничати з власником або уповноваженим ним органом у справі організації безпечних та нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров'ю або людей, які його оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.

 

Стаття 160. Контроль за додержанням вимог нормативних актів про охорону праці

 

Постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

 

Трудові колективи через обраних ними уповноважених, професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників контролюють додержання всіма працівниками нормативних актів про охорону праці на підприємствах, в установах, організаціях.

 

Стаття 161. Заходи щодо охорони праці

 

Власник або уповноважений ним орган розробляє за участю професійних спілок і реалізує комплексні заходи щодо охорони праці відповідно до Закону України "Про охорону праці". План заходів щодо охорони праці включається до колективного договору.

 

Стаття 162. Кошти на заходи по охороні праці

 

Для проведення заходів по охороні праці виділяються у встановленому порядку кошти і необхідні матеріали. Витрачати ці кошти і матеріали на інші цілі забороняється.

 

Порядок використання зазначених коштів і матеріалів визначається в колективних договорах.

 

Трудові колективи контролюють використання коштів, призначених на охорону праці.

 

Стаття 163. Видача спеціального одягу та інших засобів індивідуального захисту

 

На роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

 

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці.

 

Стаття 164. Компенсаційні виплати за невиданий спеціальний одяг і спеціальне взуття

 

Видача замість спеціального одягу і спеціального взуття матеріалів для їх виготовлення або грошових сум для їх придбання не дозволяється.

 

Власник або уповноважений ним орган повинен компенсувати працівникові витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено і працівник був змушений придбати їх за власні кошти. У разі дострокового зносу цих засобів не з вини працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний замінити їх за свій рахунок.

 

Стаття 165. Видача мила та знешкоджуючих засобів

 

На роботах, зв'язаних з забрудненням, видається безплатно за встановленими нормами мило. На роботах, де можливий вплив на шкіру шкідливо діючих речовин, видаються безплатно за встановленими нормами змиваючі та знешкоджуючі засоби.

 

Стаття 166. Видача молока і лікувально-профілактичного харчування

 

На роботах з шкідливими умовами праці працівникам видаються безплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти.

 

На роботах з особливо шкідливими умовами праці надається безплатно за встановленими нормами лікувально-профілактичне харчування.

 

Стаття 167. Забезпечення працівників гарячих цехів газованою солоною водою

 

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний безплатно постачати працівників гарячих цехів і виробничих ділянок газованою солоною водою.

 

Цехи і виробничі ділянки, де організовується постачання газованою солоною водою, визначаються органами санітарного нагляду за погодженням з власником або уповноваженим ним органом.

 

Стаття 168. Перерви в роботі для обігрівання і відпочинку

 

Працівникам, що працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються у робочий час. Власник або уповноважений ним орган, зобов'язаний обладнувати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників.

 

Стаття 169. Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій

 

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

 

Перелік професій, працівники яких підлягають медичному оглядові, термін і порядок його проведення встановлюються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

 

Стаття 170. Переведення на легшу роботу

 

Працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

 

При переведенні за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

 

Стаття 171. Обов'язки власника або уповноваженого ним органу щодо розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві

 

Власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 172. Застосування праці інвалідів

 

У випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.

 

Залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт у нічний час без їх згоди не допускається (статті 55, 63).

 

Стаття 173. Відшкодування шкоди в разі ушкодження здоров'я працівників

 

Шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Глава XII   ПРАЦЯ  ЖІНОК

 

Стаття 174. Роботи, на яких забороняється застосування праці жінок

 

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).

 

Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

 

Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

 

Стаття 175. Обмеження праці жінок на роботах у нічний час

 

Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід.

 

Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Зазначені у частині першій цієї статті обмеження не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї.

 

Стаття 176. Заборона залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження

 

Не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років.

 

Стаття 177. Обмеження залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт і направлення їх у відрядження

 

Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди.

 

Стаття 178. Переведення на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

 

Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

 

До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації.

 

Жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років.

 

Якщо заробіток осіб, зазначених у частинах першій і третій цієї статті, на легшій роботі є вищим, ніж той, який вони одержували до переведення, їм виплачується фактичний заробіток.

 

Стаття 179. Відпустки у зв'язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною

 

На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів - 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів.

 

Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

 

За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

 

Підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

 

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається, якщо дитина перебуває на державному утриманні.

 

У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

 

Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

 

За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині сьомій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

 

Стаття 180. Приєднання щорічної відпустки до відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами

 

У разі надання жінкам відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві, в установі, організації в поточному робочому році.

 

Стаття 181. Порядок надання відпустки для догляду за дитиною і зарахування її до стажу роботи

 

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

 

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

 

Стаття 182. Відпустки жінкам, які усиновили дітей

 

Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей) з виплатою державної допомоги у встановленому порядку.

 

Жінкам, які усиновили дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, старше трьох років, надається одноразова оплачувана відпустка у зв'язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів після набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини. Ця відпустка може бути використана також батьком дитини.

 

Жінкам, які усиновили дитину (або одночасно двох і більше дітей), надаються відпустки для догляду за нею на умовах і в порядку, встановлених статтями 179 і 181 цього Кодексу.

 

Стаття 182-1. Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей

 

Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).

 

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

 

Зазначена у частині першій цієї статті відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені статтями 75 і 76 цього Кодексу, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному статтею 80 цього Кодексу.

 

Стаття 183. Перерви для годування дитини

 

Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини.

 

Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна.

 

При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години.

 

Строки і порядок надання перерв установлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації і з врахуванням бажання матері.

 

Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

 

Стаття 184. Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей

 

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.

 

При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.

 

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

 

Стаття 185. Надання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, путівок до санаторіїв та будинків відпочинку і подання їм матеріальної допомоги

 

Власник або уповноважений ним орган повинен у разі необхідності видавати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також подавати їм матеріальну допомогу.

 

Стаття 186. Обслуговування матері на підприємствах, в організаціях

 

На підприємствах і в організаціях з широким застосуванням жіночої праці організовуються дитячі ясла, дитячі садки, кімнати для годування грудних дітей, а також кімнати особистої гігієни жінок.

 

Стаття 186-1. Гарантії особам, які виховують малолітніх дітей без матері

 

Гарантії, встановлені статтями 56, 176, 177, частинами третьою - восьмою статті 179, статтями 181, 182, 182-1, 184, 185, 186 цього Кодексу, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), прийомних батьків.

Глава XIII   ПРАЦЯ  МОЛОДІ

 

Стаття 187. Права неповнолітніх у трудових правовідносинах

 

Неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

 

Стаття 188. Вік, з якого допускається прийняття на роботу

 

Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років.

 

За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років.

 

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

 

Стаття 189. Облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років

 

На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження.

 

Стаття 190. Роботи, на яких забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років

 

Забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.

 

Забороняється також залучати осіб молодше вісімнадцяти років до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

 

Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей особами молодше вісімнадцяти років затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

 

Стаття 191. Медичні огляди осіб молодше вісімнадцяти років

 

Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові.

 

Стаття 192. Заборона залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні

 

Забороняється залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

 

Стаття 193. Норми виробітку для молодих робітників

 

Для робітників віком до вісімнадцяти років норми виробітку встановлюються виходячи з норм виробітку для дорослих робітників пропорціонально скороченому робочому часу для осіб, що не досягли вісімнадцяти років.

 

Для молодих робітників, які поступають на підприємство, в організацію після закінчення загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних закладів, курсів, а також для тих, що пройшли навчання безпосередньо на виробництві, в передбачених законодавством випадках і розмірах та на визначені ним строки можуть затверджуватись знижені норми виробітку. Ці норми затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.

 

Стаття 194. Оплата праці працівників молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи

 

Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

 

Праця працівників молодше вісімнадцяти років, допущених до відрядних робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників.

 

Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати.

 

Стаття 195. Відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років

 

Щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років надаються у зручний для них час.

 

Щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

 

Стаття 196. Броня прийняття молоді на роботу і професійне навчання на виробництві

 

Для всіх підприємств і організацій встановлюється броня прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше вісімнадцяти років.

 

Районні і міські Ради народних депутатів затверджують програми влаштування на роботу випускників загальноосвітніх шкіл, квоти робочих місць для працевлаштування молоді та забезпечують їх виконання всіма підприємствами, установами, організаціями.

 

Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання на виробництві зазначеним особам, направленим в рахунок броні, забороняється. Така відмова може бути оскаржена ними до суду.

 

Стаття 197. Надання молоді першого робочого місця

 

Працездатній молоді - громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років.

 

Молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 198. Обмеження звільнення працівників молодше вісімнадцяти років

 

Звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) служби у справах дітей. При цьому звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування.

 

Стаття 199. Розірвання трудового договору з неповнолітнім на вимогу його батьків або інших осіб

 

Батьки, усиновителі і піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.

 

Стаття 200. Участь молодіжних організацій у розгляді питань праці і побуту молоді

 

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) підприємства, установи, організації і власник або уповноважений ним орган розглядають питання про заохочення молодих працівників, розподіл для них житла і місць в гуртожитках, охорону праці, їх звільнення, використання коштів на розвиток культурно-масової і спортивної роботи за участю представника молодіжної організації на умовах, визначених колективним договором.

Глава XIV   ПІЛЬГИ  ДЛЯ ПРАЦІВНИКІВ,  ЯКІ ПОЄДНУЮТЬ РОБОТУ З НАВЧАННЯМ

 

Стаття 201. Організація виробничого навчання

 

Для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства, організації, установи.

 

Стаття 202. Створення необхідних умов для поєднання роботи з навчанням

 

Працівникам, які проходять виробниче навчання або навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, власник або уповноважений ним орган повинен створювати необхідні умови для поєднання роботи з навчанням.

 

Стаття 203. Заохочення працівників, які поєднують роботу з навчанням

 

При підвищенні кваліфікаційних розрядів або при просуванні по роботі повинні враховуватись успішне проходження працівниками виробничого навчання, загальноосвітня і професійна підготовка, та успішне проходження працівниками навчання в навчальних закладах.

 

Стаття 204. Здійснення виробничого навчання в робочий час

 

Теоретичні заняття і виробниче навчання при підготовці нових робітників безпосередньо на виробництві шляхом індивідуального, бригадного і курсового навчання провадяться в межах робочого часу, встановленого законодавством про працю для працівників відповідних віку, професій і виробництв.

 

Стаття 205. Неприпустимість залучення до роботи, що не стосується спеціальності, яка вивчається

 

В період виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям працівники не можуть використовуватись на будь-якій роботі, що не стосується спеціальності, яка вивчається ними.

 

Стаття 206. Надання роботи у відповідності з набутою кваліфікацією

 

Робітникові, який успішно закінчив виробниче навчання, присвоюється кваліфікація відповідно до тарифно-кваліфікаційного довідника і надається робота відповідно до набутої ним кваліфікації та присвоєного розряду.

 

Стаття 207. Оплата праці за час виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям

 

За час проходження виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям працівникам виплачується заробітна плата в порядку і у розмірах, що визначаються законодавством.

 

Стаття 208. Пільги для працівників, які навчаються в середніх і професійно-технічних навчальних закладах

 

Для працівників, які навчаються без відриву від виробництва в середніх і професійно-технічних навчальних закладах, встановлюється скорочений робочий тиждень або скорочена тривалість щоденної роботи із збереженням заробітної плати у встановленому порядку; їм надаються також і інші пільги.

 

Стаття 209. Скорочення робочого часу із збереженням заробітної плати для працівників, які навчаються в середніх загальноосвітніх школах

 

Для працівників, які успішно навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, на період навчального року встановлюється скорочений робочий тиждень на один робочий день або на відповідну йому кількість робочих годин (при скороченні робочого дня протягом тижня). Ці особи звільняються від роботи протягом навчального року не більш як на 36 робочих днів при шестиденному робочому тижні або на відповідну їм кількість робочих годин. При п'ятиденному робочому тижні кількість вільних від роботи днів змінюється залежно від тривалості робочої зміни при збереженні кількості вільних від роботи годин.

 

Працівникам, зазначеним у частині першій цієї статті, за час звільнення від роботи виплачується 50 відсотків середньої заробітної плати за основним місцем роботи, але не нижче мінімального розміру заробітної плати.

 

Стаття 210. Звільнення від роботи без збереження заробітної плати працівників, які навчаються в середніх навчальних закладах

 

Власник або уповноважений ним орган може надавати без шкоди для виробничої діяльності працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, за їх бажанням, у період навчального року без збереження заробітної плати один-два вільних від роботи дні на тиждень.

 

Стаття 211. Додаткова відпустка у зв'язку з навчанням у середніх навчальних закладах

 

Працівникам, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, надається додаткова оплачувана відпустка на період складання:

 

1) випускних іспитів в основній школі - тривалістю 10 календарних днів;

 

2) випускних іспитів у старшій школі - тривалістю 23 календарних дні;

 

3) перевідних іспитів в основній та старшій школах - від 4 до 6 календарних днів.

 

Працівникам, які складають іспити екстерном за основну або старшу школу, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю відповідно 21 та 28 календарних днів.

 

Стаття 212. Час надання щорічних відпусток працівникам, які навчаються в навчальних закладах

 

Працівникам, які навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, щорічні відпустки за їх бажанням приєднуються до часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою.

 

Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки за їх бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання в цих закладах.

 

Працівникам, які успішно навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва та бажають приєднати відпустку до часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою, щорічні відпустки повної тривалості за перший рік роботи надаються до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

 

Стаття 213. Додаткова відпустка у зв'язку з навчанням у професійно-технічних навчальних закладах

 

Працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-технічних навчальних закладів, надається додаткова оплачувана відпустка для підготовки та складання іспитів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом навчального року.

 

Стаття 214. Відпустки без збереження заробітної плати працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади

 

Працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад.

 

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва на підготовчих відділеннях при вищих навчальних закладах, у період навчального року надається, за їх бажанням, один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати. Для складання випускних іспитів їм надається додаткова відпустка на умовах, передбачених частиною першою цієї статті.

 

Стаття 215. Пільги працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах

 

Працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, а також інші пільги, передбачені законодавством.

 

Стаття 216. Додаткова відпустка у зв'язку з навчанням у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі

 

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки:

 

1) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому та другому курсах у вищих навчальних закладах:

 

першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 10 календарних днів,

 

третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів,

 

незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - 30 календарних днів;

 

2) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у вищих навчальних закладах:

 

першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів,

 

третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 30 календарних днів,

 

незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - 40 календарних днів;

 

3) на період складання державних іспитів у вищих навчальних закладах незалежно від рівня акредитації - 30 календарних днів;

 

4) на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання першого та другого рівнів акредитації, - два місяці, а у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації - чотири місяці.

 

Тривалість додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною (вечірньою) формою навчання у навчальних закладах післядипломної освіти та вищих навчальних закладах, що мають у своєму підпорядкуванні підрозділи післядипломної освіти, визначається як для осіб, які навчаються на третьому і наступних курсах вищого навчального закладу відповідного рівня акредитації.

 

Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит.

 

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів.

 

Для працівників, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може встановлюватися інша тривалість відпусток у зв'язку з навчанням.

 

Відпустки, передбачені пунктами 1 і 2 частини першої та частиною четвертою цієї статті, надаються впродовж навчального року.

 

Стаття 217. Збереження заробітної плати на час додаткових відпусток у зв'язку з навчанням

 

На час додаткових відпусток у зв'язку з навчанням (статті 211, 213, 216 цього Кодексу, за працівниками за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата.

 

Стаття 218. Надання працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах та аспірантурі, вільних від роботи днів

 

Працівникам, які навчаються на останніх курсах вищих навчальних закладів, протягом десяти учбових місяців перед початком виконання дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів надається щотижнево при шестиденному робочому тижні один вільний від роботи день для підготовки до занять з оплатою його в розмірі 50 відсотків одержуваної заробітної плати, але не нижче мінімального розміру заробітної плати.

 

При п'ятиденному робочому тижні кількість вільних від роботи днів змінюється залежно від тривалості робочої зміни за умови збереження загальної кількості вільних від роботи годин.

 

Протягом десяти навчальних місяців перед початком виконання дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів працівникам, за їх бажанням, може бути надано додатково ще один-два вільних від роботи дні на тиждень без збереження заробітної плати.

 

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, за їх бажанням протягом чотирьох років навчання надається один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника.

 

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням додатково ще один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.

 

Стаття 219. Оплата проїзду до місця знаходження вищого навчального закладу

 

Власник або уповноважений ним орган оплачує працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, проїзд до місця знаходження навчального закладу і назад один раз на рік на настановні заняття, для виконання лабораторних робіт і складання заліків та іспитів - у розмірі 50 відсотків вартості проїзду.

 

У такому ж розмірі провадиться оплата проїзду для підготовки і захисту дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів.

 

Стаття 220. Обмеження надурочних робіт для працівників, які навчаються

 

Працівників, які навчаються без відриву від виробництва в середніх і професійно-технічних навчальних закладах, забороняється залучати в дні занять до надурочних робіт.

Глава XV   ІНДИВІДУАЛЬНІ  ТРУДОВІ  СПОРИ

 

Стаття 221. Органи, які розглядають трудові спори

 

Трудові спори розглядаються:

 

1) комісіями по трудових спорах;

 

2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

 

Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.

 

Установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали.

 

Стаття 222. Порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників

 

Особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

 

Стаття 223. Організація комісій по трудових спорах

 

Комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік.

 

Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комісії визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації. При цьому кількість робітників у складі комісії по трудових спорах підприємства повинна бути не менше половини її складу.

 

Комісія по трудових спорах обирає із свого складу голову, його заступників і секретаря комісії.

 

За рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу підприємства, установи, організації можуть бути створені комісії по трудових спорах у цехах та інших аналогічних підрозділах. Ці комісії обираються колективами підрозділів і діють на тих же підставах, що й комісії по трудових спорах підприємств, установ, організацій.

 

У комісіях по трудових спорах підрозділів можуть розглядатись трудові спори в межах повноважень цих підрозділів.

 

Організаційно-технічне забезпечення комісії по трудових спорах (надання обладнаного приміщення, друкарської та іншої техніки, необхідної літератури, організація діловодства, облік та зберігання заяв працівників і справ, підготовка та видача копій рішень і т. ін.) здійснюється власником або уповноваженим ним органом.

 

Комісія по трудових спорах підприємства, установи, організації має печатку встановленого зразка.

 

Стаття 224. Компетенція комісії по трудових спорах

 

Комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях, за винятком спорів, зазначених у статтях 222, 232 цього Кодексу.

 

Трудовий спір підлягає розглядові в комісії по трудових спорах, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим ним органом.

 

Стаття 225. Строки звернення до комісії по трудових спорах та порядок прийняття заяв працівника

 

Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком.

 

У разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія по трудових спорах може його поновити.

 

Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов'язковій реєстрації.

 

Стаття 226. Порядок і строки розгляду трудового спору в комісії по трудових спорах

 

Комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат.

 

У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

 

Комісія по трудових спорах має право викликати на засідання свідків, доручати спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок, вимагати від власника або уповноваженого ним органу необхідні розрахунки та документи.

 

Засідання комісії по трудових спорах вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів.

 

Працівник і власник або уповноважений ним орган мають право заявити мотивований відвід будь-якому члену комісії. Питання про відвід вирішується більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні. Член комісії, якому заявлено відвід, не бере участі у вирішенні питання про відвід.

 

На засіданні комісії ведеться протокол, який підписується головою або його заступником і секретарем.

 

Стаття 227. Порядок прийняття рішень комісією по трудових спорах

 

Комісія по трудових спорах приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні.

 

У рішенні зазначаються: повне найменування підприємства, установи, організації, прізвище, ім'я та по батькові працівника, який звернувся до комісії, або його представника, дата звернення до комісії і дата розгляду спору, суть спору, прізвища членів комісії, власника або представників уповноваженого ним органу, результати голосування і мотивоване рішення комісії.

 

Копії рішення комісії у триденний строк вручаються працівникові, власникові або уповноваженому ним органу.

 

Стаття 228. Оскарження рішення комісії по трудових спорах

 

У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. В разі коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається, і залишається в силі рішення комісії по трудових спорах.

 

Стаття 229. Строк виконання рішення комісії по трудових спорах

 

Рішення комісії по трудових спорах підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження (стаття 228), за винятком випадків, передбачених частиною п'ятою статті 235 цього Кодексу.

 

Стаття 230. Порядок виконання рішення комісії по трудових спорах

 

У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення комісії по трудових спорах у встановлений строк (стаття 229) працівникові комісією по трудових спорах підприємства, установи, організації видається посвідчення, що має силу виконавчого листа.

 

У посвідченні вказуються найменування органу, який виніс рішення щодо трудового спору, дати прийняття і видачі та номер рішення, прізвище, ім'я, по батькові та адреса стягувача, найменування та адреса боржника, номери його рахунків у банках, рішення по суті спору, строк пред'явлення посвідчення до виконання. Посвідчення засвідчується підписом голови або заступника голови комісії по трудових спорах підприємства, установи, організації та печаткою комісії по трудових спорах.

 

Посвідчення не видається, якщо працівник чи власник або уповноважений ним орган звернувся у встановлений статтею 228 строк із заявою про вирішення трудового спору до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

 

На підставі посвідчення, пред'явленого не пізніше тримісячного строку до районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби, державний виконавець виконує рішення комісії по трудових спорах у примусовому порядку.

 

Стаття 231. Розгляд трудових спорів у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах

 

У районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами:

 

1) працівника чи власника або уповноваженого ним органу, коли вони не згодні з рішенням комісії по трудових спорах підприємства, установи, організації (підрозділу);

 

2) прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії по трудових спорах суперечить чинному законодавству.

 

Стаття 232. Трудові спори, що підлягають безпосередньому розглядові у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах

 

Безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами:

 

1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;

 

2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу;

 

3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб, митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу;

 

4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації;

 

5) працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав.

 

Безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу:

 

1) працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;

 

2) молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію;

 

3) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів - при наявності дитини віком до чотирнадцяти років;

 

4) виборних працівників після закінчення строку повноважень;

 

5) працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;

 

6) інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір.

 

Стаття 233. Строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів

 

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

 

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

 

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

 

Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу або прокурора.

 

Стаття 234. Поновлення судом строків, пропущених з поважних причин

 

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

 

Стаття 235. Поновлення на роботі та зміна формулювання причин звільнення

 

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

 

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

 

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

 

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

 

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

 

Стаття 236. Оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника

 

У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

 

Стаття 237. Покладення матеріальної відповідальності на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника

 

Суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

 

Стаття 237-1. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди

 

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

 

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

 

Стаття 238. Задоволення грошових вимог

 

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

 

Стаття 239. Обмеження повороту виконання рішень по трудових спорах

 

У разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення грунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

 

З цих же підстав допускається стягнення з працівників сум, виплачених їм відповідно до раніше прийнятого рішення комісії по трудових спорах при повторному розгляді спору.

 

Стаття 240-1. Прийняття рішень органом, що розглядає трудові спори, у разі неможливості поновлення працівника на роботі внаслідок припинення діяльності підприємства, установи, організації

 

У разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".

 

Стаття 241-1. Обчислення строків, передбачених цим Кодексом

 

Строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями.

 

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

 

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.

 

Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня.

 

Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Глава XVI  ПРОФЕСІЙНІ СПІЛКИ. УЧАСТЬ ПРАЦІВНИКІВ В УПРАВЛІННІ ПІДПРИЄМСТВАМИ, УСТАНОВАМИ, ОРГАНІЗАЦІЯМИ

 

Стаття 243. Право громадян на об'єднання у професійні спілки

 

Відповідно до Конституції України та Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати професійні спілки з метою представництва, здійснення і захисту своїх трудових та соціально-економічних прав та інтересів, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі професійних спілок.

 

Держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об'єднаннями громадян.

 

Стаття 244. Права професійних спілок, їх об'єднань

 

Права професійних спілок, їх об'єднань визначаються Конституцією України, Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами.

 

Стаття 245. Право працівників брати участь в управлінні підприємствами, установами, організаціями

 

Працівники мають право брати участь в управлінні підприємствами, установами, організаціями через загальні збори (конференції), ради трудових колективів, професійні спілки, які діють у трудових колективах, інші органи, уповноважені трудовим колективом на представництво, вносити пропозиції щодо поліпшення роботи підприємства, установи, організації, а також з питань соціально-культурного і побутового обслуговування.

 

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створювати умови, які б забезпечували участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями. Службові особи підприємств, установ, організацій зобов'язані у встановлений строк розглядати критичні зауваження і пропозиції працівників і повідомляти їх про вжиті заходи.

 

Стаття 246. Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях

 

Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси.

 

Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та статутом професійної спілки.

 

У разі якщо на підприємстві, в установі, організації діє кілька первинних профспілкових організацій, представництво колективних інтересів працівників підприємства, установи, організації щодо укладення колективного договору здійснюється об'єднаним представницьким органом у порядку, визначеному частиною другою статті 12 цього Кодексу.

 

Стаття 247. Повноваження виборного органу первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації

 

Виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації:

 

1) укладає та контролює виконання колективного договору, звітує про його виконання на загальних зборах трудового колективу, звертається з вимогою до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб за невиконання умов колективного договору;

 

2) разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання запровадження, перегляду та змін норм праці;

 

3) разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання оплати праці працівників, форм і систем оплати праці, розцінок, тарифних сіток, схем посадових окладів, умов запровадження та розмірів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних виплат;

 

4) разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання робочого часу і часу відпочинку, погоджує графіки змінності та надання відпусток, запровадження підсумованого обліку робочого часу, дає дозвіл на проведення надурочних робіт, робіт у вихідні дні тощо;

 

5) разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання соціального розвитку підприємства, поліпшення умов праці, матеріально-побутового, медичного обслуговування працівників;

 

6) бере участь у вирішенні соціально-економічних питань, визначенні та затвердженні переліку і порядку надання працівникам соціальних пільг;

 

7) бере участь у розробленні правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи або організації;

 

8) представляє інтереси працівників за їх дорученням під час розгляду індивідуальних трудових спорів та у колективному трудовому спорі, сприяє його вирішенню;

 

9) приймає рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", законодавство про працю, ухиляється від участі в переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов'язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори;

 

10) надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом;

 

11) бере участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, у роботі комісії з питань охорони праці;

 

12) здійснює громадський контроль за виконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю та про охорону праці, за забезпеченням на підприємстві, в установі, організації безпечних та нешкідливих умов праці, виробничої санітарії, правильним застосуванням установлених умов оплати праці, вимагає усунення виявлених недоліків;

 

13) здійснює контроль за підготовкою та поданням власником або уповноваженим ним органом документів, необхідних для призначення пенсій працівникам і членам їх сімей;

 

14) здійснює контроль за наданням пенсіонерам та інвалідам, які до виходу на пенсію працювали на підприємстві, в установі, організації, права користування нарівні з його працівниками наявними можливостями щодо медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками до оздоровчих і профілактичних закладів та іншими соціальними послугами і пільгами згідно із статутом підприємства, установи, організації та колективним договором;

 

15) представляє інтереси застрахованих осіб у комісії із соціального страхування, направляє працівників до санаторіїв, профілакторіїв і будинків відпочинку, туристичних комплексів, баз та оздоровчих закладів на умовах, передбачених колективним договором або угодою, перевіряє стан організації медичного обслуговування працівників та членів їхніх сімей;

 

16) визначає разом з власником або уповноваженим ним органом відповідно до колективного договору розмір коштів, що будуть спрямовані на будівництво, реконструкцію, утримання житла, веде облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, розподіляє в установленому законодавством порядку жилу площу в будинках, споруджених за кошти або за участю підприємства, установи, організації, а також жилу площу, що надається власникові у розпорядження в інших будинках, здійснює контроль за житлово-побутовим обслуговуванням працівників;

 

17) представляє інтереси працівників підприємства-боржника в ході процедури банкрутства.

 

Виборні органи профспілкової організації, що діють на підприємстві, в установі, організації, мають також інші права, передбачені законодавством України.

 

Стаття 248. Гарантії діяльності профспілок

 

Для реалізації повноважень профспілок, передбачених Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", члени виборних органів профспілкових організацій підприємств, установ і організацій, вищестоящих профспілкових органів, а також повноважні представники цих органів мають право:

 

1) безперешкодно відвідувати та оглядати місця роботи на підприємстві, в установі, організації, де працюють члени профспілок;

 

2) вимагати і одержувати від власника або уповноваженого ним органу, іншої посадової особи відповідні документи, відомості та пояснення щодо умов праці, виконання колективних договорів, додержання законодавства про працю та соціально-економічних прав працівників;

 

3) безпосередньо звертатися в усній або письмовій формі до власника або уповноваженого ним органу, посадових осіб з профспілкових питань;

 

4) перевіряти роботу закладів торгівлі, громадського харчування, охорони здоров'я, дитячих закладів, гуртожитків, транспортних підприємств і підприємств побутового обслуговування, що належать або надають послуги підприємству, установі, організації, в яких працюють члени профспілок;

 

5) розміщувати власну інформацію у приміщеннях і на території підприємства, установи, організації в доступних для працівників місцях;

 

6) перевіряти розрахунки з оплати праці та державного соціального страхування, використання коштів на соціальні і культурні заходи та житлове будівництво.

 

Стаття 249. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу щодо створення умов для діяльності профспілок

 

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний сприяти створенню належних умов для діяльності первинних профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі, організації.

 

Приміщення для роботи виборного профспілкового органу та проведення зборів працівників, які є членами професійної спілки з усім необхідним обладнанням, зв'язком, опаленням, освітленням, прибиранням, транспортом, охороною надається власником або уповноваженим ним органом у порядку, передбаченому колективним договором.

 

За наявності письмових заяв працівників, які є членами професійної спілки, власник або уповноважений ним орган щомісяця безоплатно утримує із заробітної плати та перераховує на рахунок професійної спілки членські профспілкові внески працівників відповідно до укладеного колективного договору чи окремої угоди в строки, визначені цим договором чи угодою. Власник або уповноважений ним орган не вправі затримувати перерахування зазначених коштів.

 

Спори, пов'язані з невиконанням власником або уповноваженим ним органом цих обов'язків, розглядаються у судовому порядку.

 

Будинки, приміщення, споруди, в тому числі орендовані, призначені для ведення культурно-освітньої, оздоровчої, фізкультурної та спортивної роботи серед працівників підприємства, установи, організації та членів їх сімей, а також оздоровчі табори можуть передаватися на договірних засадах у користування профспілковим організаціям цього підприємства, установи, організації.

 

Стаття 250. Відрахування коштів підприємствами, установами, організаціями первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу

 

Власники або уповноважені ними органи зобов'язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективними договорами та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці відповідно до Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

 

Стаття 251. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу надавати інформацію на запити профспілок, їх об'єднань

 

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в тижневий строк надавати на запити профспілок, їх об'єднань інформацію щодо умов та оплати праці працівників, соціально-економічного розвитку підприємства, установи, організації та виконання колективних договорів і угод.

 

У разі затримки виплати заробітної плати власник або уповноважений ним орган зобов'язаний на вимогу виборних профспілкових органів надати письмовий дозвіл на отримання в банках інформації про наявність коштів на рахунках підприємства, установи, організації чи отримати таку інформацію в банках і надати її профспілковому органу. У разі відмови власника або уповноваженого ним органу надати таку інформацію чи дозвіл на отримання інформації його дії або бездіяльність можуть бути оскаржені до суду.

 

Стаття 252. Гарантії для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів

 

Працівникам підприємств, установ, організацій, обраним до складу виборних профспілкових органів, гарантуються можливості для здійснення їх повноважень.

 

Зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

 

Звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

 

Звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства, установи, організації, не допускається протягом року після закінчення строку, на який обирався цей склад (крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі у зв'язку із станом здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи, або вчинення працівником дій, за які законом передбачена можливість звільнення з роботи чи служби). Така гарантія не надається працівникам у разі дострокового припинення повноважень у цих органах у зв'язку з неналежним виконанням своїх обов'язків або за власним бажанням, за винятком випадків, якщо це пов'язано із станом здоров'я.

 

Працівникам, звільненим у зв'язку з обранням їх до складу виборних профспілкових органів, після закінчення строку їх повноважень надається попередня робота (посада) або за згодою працівника інша рівноцінна робота (посада).

 

Членам виборних профспілкових органів, не звільненим від своїх виробничих чи службових обов'язків, надається на умовах, передбачених колективним договором, вільний від роботи час із збереженням середньої заробітної плати для участі в консультаціях і переговорах, виконання інших громадських обов'язків в інтересах трудового колективу, а також на час участі в роботі виборних профспілкових органів, але не менш як 2 години на тиждень.

 

На час профспілкового навчання працівникам, обраним до складу виборних профспілкових органів підприємства, установи, організації, надається додаткова відпустка тривалістю до 6 календарних днів із збереженням середньої заробітної плати за рахунок власника або уповноваженого ним органу

 

За працівниками, обраними до складу виборних органів профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації зберігаються соціальні пільги та заохочення, встановлені для інших працівників за місцем роботи відповідно до законодавства. На підприємстві за рахунок його коштів цим працівникам можуть бути надані додаткові пільги, якщо це передбачено колективним договором.

Глава XVI-А   ТРУДОВИЙ  КОЛЕКТИВ

 

Стаття 252-1. Трудовий колектив підприємства

 

Трудовий колектив підприємства утворюють усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

 

Повноваження трудового колективу визначаються законодавством.

 

Стаття 252-5. Загальні принципи матеріальної заінтересованості трудового колективу в результатах господарської діяльності

 

Досягнення і втрати в роботі підприємства безпосередньо позначаються на рівні госпрозрахункового доходу колективу, благополуччі кожного працівника. Підприємство, яке забезпечує виробництво і реалізацію кращої продукції (робіт, послуг) з меншими витратами, одержує більший госпрозрахунковий доход і перевагу в своєму виробничому і соціальному розвитку та оплаті праці працівників.

 

Відшкодування підприємством збитків, заподіяних іншим організаціям і державі, сплата штрафів, неустойок та інших санкцій, встановлених законодавством, провадиться за рахунок госпрозрахункового доходу колективу. Власник або уповноважений ним орган визначає конкретні підрозділи і працівників, винних у заподіянні збитків, що їх зазнало підприємство, доводить про це до відома трудового колективу і покладає на конкретні підрозділи і працівників майнову (матеріальну) відповідальність відповідно до законодавства.

 

 

Стаття 252-6. Формування колективу бригади

 

Зарахування в бригаду нових працівників провадиться за згодою колективу бригади. Не допускається відмова бригади в зарахуванні працівників, направлених у бригаду в порядку працевлаштування відповідно до законодавства (молодих спеціалістів, випускників навчальних закладів системи професійно-технічної освіти, осіб, звільнених від покарання або примусового лікування та інших).

 

Колектив бригади має право вимагати від власника або уповноваженого ним органу виведення із складу бригади працівників у разі скорочення чисельності бригади, невідповідності працівника виконуваній роботі та в інших випадках, передбачених статтями 40 і 41 цього Кодексу. Власник або уповноважений ним орган відповідно до законодавства переводить таких працівників, за їх згодою, на іншу роботу або звільняє у встановленому порядку.

 

Бригадири обираються на зборах колективів бригад (таємним або відкритим голосуванням) і затверджуються керівником підрозділу, до складу якого входять ці бригади.

 

Стаття 252-7. Розподіл колективного заробітку у бригаді із застосуванням коефіцієнта трудової участі

 

Колектив бригади може розподіляти колективний заробіток із застосуванням коефіцієнта трудової участі. Коефіцієнти членам бригади затверджуються колективом бригади за поданням бригадира (ради бригади).

 

При застосуванні коефіцієнта трудової участі заробітна плата працівника не може бути нижчою від встановленого державою мінімального розміру (стаття 95).

 

Стаття 252-8. Взаємна відповідальність власника або уповноваженого ним органу і бригади

 

Власник або уповноважений ним орган, керівник структурного підрозділу несе відповідальність перед бригадою за створення нормальних умов для високопродуктивної праці (надання роботи, забезпечення справного стану механізмів та устаткування, технічною документацією, матеріалами та інструментами, енергією, створення безпечних і здорових умов праці). При невиконанні бригадою виробничих показників з вини власника або уповноваженого ним органу за бригадою зберігається фонд оплати праці, розрахований за тарифними ставками. Службові особи, винні у порушенні обов'язків власника або уповноваженого ним органу перед бригадою, притягаються до дисциплінарної відповідальності, а за зайві грошові виплати бригаді - також до матеріальної відповідальності перед підприємством у порядку і розмірах, встановлених законодавством.

 

Бригада несе відповідальність перед власником або уповноваженим ним органом за невиконання з її вини виробничих показників. У цих випадках оплата провадиться за виконану роботу, премії та інші заохочувальні виплати не нараховуються. Збитки, заподіяні підприємству випуском неякісної продукції з вини бригади, відшкодовуються з її колективного заробітку в межах середнього місячного заробітку бригади. При розподілі колективного заробітку між членами бригади враховується вина конкретних працівників у випуску неякісної продукції.

Глава XVII   ЗАГАЛЬНООБОВ'ЯЗКОВЕ  ДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ ТА ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

 

Стаття 253. Особи, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню

 

Особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

 

Стаття 254. Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування

 

Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів чи фізичної особи, працівників. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

 

Стаття 255. Види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням

 

Види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням працівникам, а в деяких випадках і членам їх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування.

 

Стаття 256. Пенсійне забезпечення

 

Працівники та члени їх сімей мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника, а також за вислугу років відповідно до закону.

Глава XVIII   НАГЛЯД  І  КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ

 

Стаття 259. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю

 

Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.

 

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів державної податкової служби, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

 

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

 

Громадський контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють професійні спілки та їх об'єднання.

 

Стаття 260. Державний нагляд за охороною праці

 

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:

 

Державний комітет України по нагляду за охороною праці;

 

Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

 

органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;

 

органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

 

Стаття 263. Повноваження місцевих державних адміністрацій та Рад народних депутатів у галузі охорони праці

 

Місцеві державні адміністрації і Ради народних депутатів у межах відповідної території:

 

забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

 

формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення;

 

здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці.

 

Стаття 265. Відповідальність за порушення законодавства про працю

 

Особи, винні в порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

 

 

 

 

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

„ПРО ПОЖЕЖНУ БЕЗПЕКУ”

 

(ВИТЯГ)

 

 

 

 

 

 

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про  пожежну  безпеку

 

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 5, ст. 21 )

( Вводиться в дію Постановою ВР

 

№ 3747-XII ( 3747-12 ) від 17.12.93, ВВР, 1994, № 5, ст. 22 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законами

 

№ 618/97-ВР від 05.11.97, ВВР, 1998, № 2, ст. 12 № 642/97-ВР від 18.11.97, ВВР, 1998, № 10, ст. 36 )

( Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішеннях Конституційного Суду

 

№ 5-рп/99 ( v005p710-99 ) від 03.06.99 № 8-рп/99 ( v008p710-99 ) від 06.07.99 )

 

Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Стаття 1. Правова основа діяльності в галузі пожежної безпеки

 

Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція ( 888-09 ), цей Закон та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.

Стаття 2. Забезпечення пожежної безпеки

 

Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій.

 

Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.

 

Забезпечення пожежної безпеки при проектуванні та забудові населених пунктів, будівництві, розширенні, реконструкції та технічному переоснащенні підприємств, будівель і споруд покладається на органи архітектури, замовників, забудовників, проектні та будівельні організації.

 

Забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і власників, а в жилих будинках приватного житлового фонду та інших спорудах, на дачах і садових ділянках - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.

Стаття 3. Розмежування компетенції в галузі пожежної безпеки

 

До компетенції центральних органів державної виконавчої влади в галузі пожежної безпеки належить:

 

проведення єдиної політики в галузі пожежної безпеки;

 

визначення основних напрямів розвитку науки і техніки, координація державних, міжрегіональних заходів і наукових досліджень у галузі пожежної безпеки, керівництво відповідними науково-дослідними установами;

 

розробка та затвердження державних стандартів, норм і правил пожежної безпеки;

 

встановлення єдиної системи обліку пожеж;

 

організація навчання спеціалістів у галузі пожежної безпеки, керівництво пожежно-технічними навчальними закладами;

 

оперативне управління силами і технічними засобами, які залучаються до ліквідації великих пожеж;

 

координація роботи щодо створення і випуску пожежної техніки та засобів протипожежного захисту, встановлення державного замовлення на їх випуск і постачання;

 

співробітництво з органами пожежної безпеки інших держав.

 

Вирішення всіх інших питань у галузі пожежної безпеки, не віднесених цим Законом до компетенції центральних органів державної виконавчої влади, належить до компетенції Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування.

Стаття 4. Обов'язки державних органів щодо забезпечення пожежної безпеки

 

Центральні органи державної виконавчої влади, Рада Міністрів Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування в межах своєї компетенції організують розроблення та впровадження у відповідних галузях і регіонах організаційних і науково-технічних заходів щодо запобігання пожежам та їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів і об'єктів.

 

Міністерство внутрішніх справ України:

 

забезпечує здійснення державного пожежного нагляду, пожежної охорони населених пунктів і об'єктів, координує діяльність міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади з питань удосконалення пожежної охорони;

 

одержує безкоштовно від міністерств, інших органів державної виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань;

 

залучає до розроблення актуальних проблем пожежної безпеки, проведення консультацій та експертиз вищі навчальні заклади та інші установи, а також окремих учених, висококваліфікованих фахівців.

 

Рішення Міністерства внутрішніх справ України з питань пожежної безпеки, що належать до його компетенції, є обов'язковими для органів державної виконавчої влади, а також підприємств, установ, організацій та громадян.

 

Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади:

 

проводять єдину науково-технічну політику з питань пожежної безпеки;

 

розробляють і реалізують комплексні заходи, спрямовані на поліпшення пожежної безпеки об'єктів;

 

здійснюють методичне керівництво та контроль за діяльністю підвідомчих об'єктів у галузі пожежної безпеки.

 

Для координації і вдосконалення роботи, пов'язаної із забезпеченням пожежної безпеки та контролем за її проведенням, в апаратах міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади створюються служби пожежної безпеки.

 

Органи державної виконавчої влади, що здійснюють матеріально-технічне забезпечення виробництва найважливіших видів продукції, повинні передбачати задоволення потреб пожежної охорони та об'єктів народного господарства в пожежній техніці, обладнанні, засобах протипожежного захисту. Випуск цієї техніки, обладнання та засобів включається до державного замовлення.

Стаття 5. Обов'язки підприємств, установ та організацій щодо забезпечення пожежної безпеки

 

Власники підприємств, установ та організацій або уповноважені ними органи (далі - власники), а також орендарі зобов'язані:

 

розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки, впроваджувати досягнення науки і техніки, позитивний досвід;

 

відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, установи та організації, здійснювати постійний контроль за їх додержанням;

 

забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

 

організовувати навчання працівників правил пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;

 

у разі відсутності в нормативних актах вимог, необхідних для забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідних заходів, погоджуючи їх з органами державного пожежного нагляду;

 

утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;

 

створювати у разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу;

 

подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними виробляється;

 

здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж і використання для цієї мети виробничої автоматики;

 

своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також про закриття доріг і проїздів на своїй території;

 

проводити службове розслідування випадків пожеж.

 

Обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна повинні бути визначені у договорі оренди.

 

Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, які виробляють продукцію протипожежного призначення та надають послуги, пов'язані з запобіганням або ліквідацією пожеж, звільняються від сплати податків на прибуток у межах обсягу виконаних робіт.

 

Підприємства, установи та організації, які мають або утримують пожежні команди з виїзною пожежною технікою, частково звільняються від сплати податків на прибуток (50 відсотків коштів, що витрачаються на утримання цих команд).

 

На підприємстві, в установі та організації з кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу може створюватися пожежно-технічна комісія. У виняткових випадках її функції може виконувати комісія з охорони праці. Типове положення про пожежно-технічну комісію затверджується Міністерством внутрішніх справ України.

 

Повноваження в галузі пожежної безпеки асоціацій, корпорацій, концернів, інших виробничих об'єднань визначаються їх статутами або договорами між підприємствами, що утворили об'єднання. Для виконання делегованих об'єднанню функцій в його апараті створюється служба пожежної безпеки.

Стаття 6. Обов'язки громадян щодо забезпечення пожежної безпеки

 

Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, зобов'язані:

 

виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на праві особистої власності, первинними засобами гасіння пожеж і протипожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність у поводженні з вогнем;

 

повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вживати заходів до її ліквідації, рятування людей і майна.

Стаття 7. Державний пожежний нагляд

 

Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності здійснюється відповідно до чинного законодавства державною пожежною охороною в порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України.

 

Органи державного пожежного нагляду не залежать від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, органів державної виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування.

 

Контроль за виконанням правил пожежної безпеки під час проектування, технічного переоснащення, будівництва, реконструкції та експлуатації об'єктів іноземних фірм та спільних підприємств регулюється чинним законодавством або умовами, передбаченими договорами сторін, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

 

На об'єктах приватної власності органи державного пожежного нагляду контролюють лише умови безпеки людей на випадок пожежі, а також вирішення питань пожежної безпеки, що стосуються прав та інтересів інших юридичних осіб і громадян.

 

Органи державного пожежного нагляду відповідно до покладених на них завдань:

 

розробляють з участю заінтересованих міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ, організацій та громадян;

 

погоджують проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил, технічних умов та інших нормативно-технічних документів, що стосуються забезпечення пожежної безпеки, а також проектні рішення, на які не встановлено норми і правила;

 

встановлюють порядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки, що діють на підприємстві, в установі та організації, розробляють типові документи з цих питань;

 

здійснюють контроль за додержанням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки керівниками центральних органів державної виконавчої влади, структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування, керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ та організацій, а також громадянами;

 

проводять згідно з чинним законодавством перевірки і дізнання за повідомленнями та заявами про злочини, пов'язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки.

 

Посадові особи органів державного пожежного нагляду є державними інспекторами з пожежного нагляду.

 

Державні інспектори з пожежного нагляду мають право:

 

1) проводити в будь-який час у присутності власника чи його представника пожежно-технічні обстеження і перевірки підприємств, установ, організацій, будівель, споруд, новобудов та інших підконтрольних об'єктів незалежно від форм власності, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію;

 

2) давати (надсилати) керівникам центральних органів державної виконавчої влади, структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування, керівникам та іншим посадовим особам підприємств, установ та організацій, а також громадянам обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків з питань пожежної безпеки.

 

У разі порушення правил пожежної безпеки, що створює загрозу виникнення пожежі або перешкоджає її гасінню та евакуації людей, а також у випадках випуску пожежонебезпечної продукції, систем і засобів протипожежного захисту з відхиленням від стандартів чи технічних умов або у разі їх відсутності припиняти чи забороняти роботу підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатацію будівель, споруд, окремих приміщень, опалювальних приладів, дільниць електричної мережі, проведення пожежонебезпечних робіт, випуск та реалізацію пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, дію виданих дозволів на право проведення робіт;

 

3) здійснювати контроль за виконанням протипожежних вимог, передбачених стандартами, нормами і правилами, під час проектування (вибірково), будівництва, реконструкції, розширення чи технічного переоснащення, капітального ремонту підприємств, будівель, споруд та інших об'єктів. У разі виявлення порушень забороняти до їх усунення випуск і застосування проектів, зупиняти проведення будівельно-монтажних робіт та вносити пропозиції про припинення фінансування цих робіт;

 

4) притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб, інших працівників підприємств, установ, організацій та громадян, винних у порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанні приписів, постанов органів державного пожежного нагляду, використанні пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням;

 

5) застосовувати штрафні санкції до підприємств, установ та організацій за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів державного пожежного нагляду.

 

Посадові особи органів державного пожежного нагляду несуть відповідальність за неналежне виконання покладених на них обов'язків. За шкоду, завдану юридичним та фізичним особам, громадянам внаслідок застосування санкцій, передбачених пунктами 2 і 3 цієї статті, органи та посадові особи державного пожежного нагляду відповідальності не несуть.

Стаття 8. Вивчення правил пожежної безпеки

 

У загальноосвітніх і професійних навчально-виховних закладах, вищих навчальних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів організовується вивчення правил пожежної безпеки на виробництві та в побуті, а також навчання дій на випадок пожежі.

 

У дитячих дошкільних закладах проводиться виховна робота, спрямована на запобігання пожежам від дитячих пустощів з вогнем і виховання у дітей бережливого ставлення до національного багатства.

 

Місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування, житлові установи та організації зобов'язані за місцем проживання організовувати навчання населення правил пожежної безпеки в побуті та громадських місцях.

 

Усі працівники під час прийняття на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктаж з питань пожежної безпеки відповідно до Типового положення, затверджуваного Міністерством внутрішніх справ України.

 

Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов'язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.

 

Перелік посад і порядок організації навчання визначаються Кабінетом Міністрів України.

 

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань пожежної безпеки, забороняється.

 

Програми навчання з питань пожежної безпеки мають погоджуватися з органами державного пожежного нагляду.

Стаття 9. Погодження нормативних, нормативно-технічних документів і проектної документації

 

Стандарти, технічні умови, інші нормативно-технічні документи на пожежонебезпечні технологічні процеси та продукцію повинні включати вимоги пожежної безпеки і погоджуватися з органами державного пожежного нагляду. Погодженню підлягають також проектні рішення, на які не встановлено норми і правила.

 

Вимоги пожежної безпеки, що містяться у відомчих нормативних актах, не повинні суперечити державним стандартам, нормам і правилам.

Стаття 10. Дотримання вимог пожежної безпеки при проектуванні, будівництві та реконструкції об'єктів виробничого та іншого призначення

 

Виробничі, жилі, інші будівлі та споруди, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після завершення будівництва або реконструкції, технічного переоснащення, технологічні процеси та продукція повинні відповідати вимогам нормативних актів з пожежної безпеки.

 

Забороняється будівництво, реконструкція, технічне переоснащення об'єктів виробничого та іншого призначення, впровадження нових технологій, випуск пожежонебезпечної продукції без попередньої експертизи (перевірки) проектної та іншої документації на відповідність нормативним актам з пожежної безпеки. Фінансування цих робіт може провадитися лише після одержання позитивних результатів експертизи.

 

Введення в експлуатацію нових і реконструйованих виробничих, жилих та інших об'єктів, впровадження нових технологій, передача у виробництво зразків нових пожежонебезпечних машин, механізмів, устаткування та продукції, оренда будь-яких приміщень без дозволу органів державного пожежного нагляду забороняються.

 

Проектні організації зобов'язані здійснювати авторський нагляд за дотриманням проектних рішень з пожежної безпеки при будівництві, реконструкції, технічному переоснащенні та експлуатації запроектованих ними об'єктів.

 

Машини, механізми, устаткування, транспортні засоби і технологічні процеси, що впроваджуються у виробництво, а також продукція, в стандартах на які є вимоги пожежної безпеки, повинні мати сертифікат, що засвідчує безпеку їх використання, виданий у встановленому порядку.

 

Новостворені підприємства починають свою діяльність після отримання на це дозволу в органах державного пожежного нагляду.

 

Експертиза проектів щодо пожежної безпеки та видача дозволу на початок роботи підприємства здійснюється органами державного пожежного нагляду в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Ці органи також беруть участь у прийнятті об'єктів в експлуатацію.

 

Придбані за кордоном машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, технологічне обладнання вводяться в експлуатацію лише за умови відповідності їх вимогам нормативних актів з пожежної безпеки, що діють в Україні.

 

Забороняється застосування в будівництві та виробництві матеріалів і речовин, на які немає даних щодо пожежної безпеки.

 

Проектування, реконструкція, технічне переоснащення та будівництво об'єктів, що здійснюються іноземними фірмами, повинні відповідати чинним в Україні нормативним актам.

Стаття 11. Виробництво пожежної техніки та протипожежного устаткування

 

Виробництво пожежної техніки, протипожежного устаткування, надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення здійснюються підприємствами, установами, організаціями та приватними особами, які одержали на це спеціальний дозвіл (ліцензію), що видається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

 

Усі види пожежної техніки та протипожежного устаткування, що застосовуються для запобігання пожежам та для їх гасіння, повинні мати державний сертифікат якості. Порядок одержання державних сертифікатів якості і термін їх дії визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 12. Організація наукових досліджень з проблем пожежної безпеки

 

Фундаментальні та прикладні наукові дослідження з проблем пожежної безпеки проводяться Українським науково-дослідним інститутом пожежної безпеки Міністерства внутрішніх справ України, а також іншими науково-дослідними, проектно-конструкторськими установами та навчальними закладами України.

Стаття 13. Облік пожеж

 

Відповідно до Закону України "Про державну статистику" ( 2614-12 ) в Україні ведеться єдиний облік пожеж та їх наслідків.

 

Міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади, підприємства, установи та організації зобов'язані вести облік пожеж, які виникають на об'єктах, що належать або підконтрольні їм, аналізувати причини їх виникнення та вживати заходів до їх усунення.

Стаття 14. Мета і завдання пожежної охорони

 

Пожежна охорона створюється з метою захисту життя і здоров'я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об'єктах і в населених пунктах.

 

Основними завданнями пожежної охорони є:

 

здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

 

запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;

 

гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

 

Забороняється використання пожежної охорони для виконання завдань, не передбачених цим Законом.

Стаття 15. Види пожежної охорони

 

Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, сільську та добровільну.

Стаття 16. Державна пожежна охорона

 

Державна пожежна охорона формується на базі існуючих воєнізованої та професійної пожежної охорони органів внутрішніх справ України, входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і здійснює державний пожежний нагляд.

 

Державна пожежна охорона створюється в містах, інших населених пунктах, на промислових та інших об'єктах незалежно від форм власності у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

 

Державна пожежна охорона складається з підрозділів, апаратів управління та допоміжних служб, а також пожежно-технічних навчальних закладів і науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ України.

 

Державна пожежна охорона є одночасно самостійною протипожежною службою цивільної оборони, а також службою, яка в межах своєї компетенції виконує мобілізаційну роботу.

Стаття 17. Особовий склад державної пожежної охорони

 

Особовий склад державної пожежної охорони поділяється на рядовий та начальницький. Йому видається формений одяг за зразками, що встановлюються Кабінетом Міністрів України для особового складу підрозділів внутрішньої служби. На нього поширюються і відповідні відзнаки. Особовий склад чергових підрозділів для роботи на пожежах забезпечується спеціальним одягом, спорядженням і засобами індивідуального захисту. Особам рядового та начальницького складу державної пожежної охорони присвоюються відповідно до чинного законодавства спеціальні звання внутрішньої служби.

 

Використання спеціальних звань, відзнак і форменого одягу особового складу державної пожежної охорони особою, яка не є її працівником, тягне за собою відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Стаття 18. Права та обов'язки особового складу державної пожежної охорони

 

Особи начальницького складу державної пожежної охорони є представниками органів державної виконавчої влади, їх законні вимоги є обов'язковими для виконання всіма посадовими особами та громадянами.

 

Працівники (особи рядового та начальницького складу, а також робітники і службовці) державної пожежної охорони під час виконання покладених на них обов'язків керуються чинним законодавством України про пожежну безпеку та підпорядковуються тільки своїм безпосереднім і прямим начальникам. Ніхто інший, за винятком уповноважених посадових осіб, не має права втручатися в законну діяльність працівника державної пожежної охорони.

 

Ніхто не має права покласти на працівника державної пожежної охорони виконання обов'язків, не передбачених чинним законодавством.

 

Посадові особи державної пожежної охорони зобов'язані:

 

використовувати в межах своєї компетенції надані їм повноваження щодо запобігання та припинення правопорушень у галузі пожежної безпеки, а також сили та засоби при гасінні пожеж і рятуванні людей;

 

брати участь у здійсненні технічної політики щодо удосконалення та впровадження техніки, систем та засобів протипожежного захисту, форм і методів профілактики пожеж;

 

сприяти розвитку самосвідомості та ініціативи громадян у питаннях боротьби з пожежами, виконання законодавства у галузі пожежної безпеки;

 

зберігати в таємниці державну та комерційну інформацію, що стає відомою їм у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

 

Особи рядового та начальницького складу державної пожежної охорони при виявленні пожежі у позаслужбовий час зобов'язані повідомити про неї пожежну охорону і до її прибуття взяти на себе керівництво гасінням пожежі та рятуванням людей, організувати надання першої медичної допомоги потерпілим.

 

Особовому складу державної пожежної охорони на час виконання службових обов'язків, пов'язаних із запобіганням пожежам, підрозділами державної пожежної охорони надаються проїзні квитки на всі види громадського транспорту міського, приміського і місцевого сполучення (крім таксі) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. ( Частина шоста статті 18 в редакції Закону № 618/97-ВР від 05.11.97 )

 

За неналежне виконання службових обов'язків особовий склад державної пожежної охорони несе відповідальність у порядку, встановленому чинним законодавством.

Стаття 19. Прийняття на службу до державної пожежної охорони

 

На службу до державної пожежної охорони приймаються на контрактній основі громадяни, які досягли вісімнадцятирічного віку, здатні за своїми здібностями, освітою та станом здоров'я виконувати покладені на них обов'язки. Призовники для проходження строкової військової служби не приймаються на службу до державної пожежної охорони, за винятком пожежно-технічних навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, до яких вступає молодь допризовного віку.

 

Особи рядового та начальницького складу державної пожежної охорони приймають присягу працівників органів внутрішніх справ.

 

На зазначену службу не можуть бути прийняті особи, які раніше були засуджені за вчинення злочинів.

Стаття 20. Проходження служби в державній пожежній охороні

 

Порядок та умови проходження служби в державній пожежній охороні регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

 

Особи, прийняті на службу до державної пожежної охорони, слухачі та курсанти пожежно-технічних навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, які перебувають на військовому обліку, знімаються з нього на час служби і перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України.

 

Навчання в пожежно-технічних навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України прирівнюється до проходження строкової військової служби.

 

Працівники державної пожежної охорони мають право створювати у встановленому порядку свої професійні спілки.

 

Рядовому та начальницькому складу, робітникам і службовцям державної пожежної охорони забороняється перебувати в будь-яких політичних партіях і рухах, організовувати або брати участь у страйках.

 

Трудові відносини робітників і службовців, які уклали трудовий договір з державною пожежною охороною, регулюються законодавством про працю.

Стаття 21. Оплата праці особового складу державної пожежної охорони

 

Умови оплати праці особового складу державної пожежної охорони відповідають умовам оплати праці осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, встановленим Кабінетом Міністрів України, і мають забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу державної пожежної охорони, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

 

Місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування можуть здійснювати для працівників державної пожежної охорони додаткові виплати понад встановлені Кабінетом Міністрів України розміри.

Стаття 22. Соціальний захист працівників державної пожежної охорони

 

Працівникам державної пожежної охорони держава гарантує соціальний захист.

 

Особовий склад державної пожежної охорони користується пільгами при розподілі житла, встановленні квартирних телефонів, влаштуванні дітей у дитячі дошкільні заклади.

 

Жила площа особам рядового та начальницького складу державної пожежної охорони надається місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, відповідними міністерствами та відомствами у першочерговому порядку.

 

Службові жилі приміщення можуть надаватися посадовим особам державної пожежної охорони, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України.

 

Працівники державної пожежної охорони, які виконують обов'язки щодо охорони об'єктів, мають право на одержання трудових і соціально-побутових пільг, передбачених для працівників цих об'єктів.

 

Особовому складу державної пожежної охорони та членам їх сімей надається 50-відсоткова знижка плати за жилу площу, комунальні послуги, а також паливо.

 

За особами рядового та начальницького складу державної пожежної охорони, звільненими зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років, зберігається право на пільги відповідно до цього Закону.

 

Особи рядового та начальницького складу державної пожежної охорони мають право на одержання кредитів на індивідуальне та кооперативне житлове будівництво в розстрочку на 20 років з погашенням 50 відсотків наданої позички за рахунок відповідних фондів Міністерства внутрішніх справ України і бюджетів місцевого та регіонального самоврядування.

 

Місцеві органи державної виконавчої влади можуть продавати на пільгових умовах житло особам рядового та начальницького складу державної пожежної охорони із знижкою до 50 відсотків його вартості.

 

Для працівників державної пожежної охорони встановлюється 40-годинний робочий тиждень. У разі потреби особи рядового та начальницького складу несуть службу в позаурочний час, а також у вихідні та святкові дні.

 

Оплата праці в позаурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до чинного законодавства.

 

Місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування можуть встановлювати й інші не передбачені цим Законом гарантії соціального захисту працівників державної пожежної охорони.

 

Соціальний захист робітників і службовців, які уклали трудовий договір з державною пожежною охороною, забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю. ( Офіційне тлумачення положень частини шостої статті 22 див. в Рішенні Конституційного Суду № 5-рп/99 ( v005p710-99 ) від 03.06.99; частини сьомої статті 22 див. в Рішенні Конституційного Суду № 8-рп/99 ( v008p710-99 ) від 06.07.99 )

Стаття 23. Державне страхування та відшкодування шкоди у разі загибелі або каліцтва особового складу державної пожежної охорони

 

Особи рядового та начальницького складу державної пожежної охорони підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню на випадок загибелі (смерті) або поранення (контузії, травми чи каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби, на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, яку вони займали.

 

Обов'язковому державному особистому страхуванню підлягають також інші працівники державної пожежної охорони, які за умовами праці беруть безпосередню участь у гасінні пожеж. Перелік таких посад визначається у порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України.

 

Порядок та умови обов'язкового державного особистого страхування осіб рядового та начальницького складу державної пожежної охорони встановлюються Кабінетом Міністрів України.

 

За сім'єю загиблого застрахованого працівника державної пожежної охорони зберігається право на одержання житла. Сім'ї загиблого позачергово надається у приватну власність жила площа протягом трьох місяців з дня загибелі працівника державної пожежної охорони.

 

За дітьми загиблого до досягнення ними повноліття, а також за непрацездатними членами сім'ї, які перебували на його утриманні, зберігається право на пільги щодо оплати житла, комунальних послуг, палива.

 

У разі загибелі або каліцтва осіб, які брали участь у гасінні пожеж, членам їх сімей або їм надається грошова допомога в розмірах, установлених для працівників органів внутрішніх справ. Виплата здійснюється за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, де працювала (працює) особа, або бюджету місцевого та регіонального самоврядування.

Стаття 24. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення державної пожежної охорони

 

Фінансове та матеріально-технічне забезпечення державної пожежної охорони, будівництво її об'єктів і споруд здійснюється за рахунок державного бюджету і бюджетів місцевого та регіонального самоврядування, коштів, що надходять на підставі договорів від промислових та інших об'єктів, відрахувань від платежів з майнових видів страхування на фінансування запобіжних заходів, а також за рахунок пожертвувань юридичних осіб та громадян.

 

Забезпечення державної пожежної охорони спеціальною технікою, обладнанням, спецодягом, засобами зв'язку, індивідуального захисту здійснюється в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 25. Контроль за діяльністю державної пожежної охорони

 

Контроль за діяльністю державної пожежної охорони здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство внутрішніх справ України і в межах своєї компетенції Рада Міністрів Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування, а на підприємствах, що охороняються державною пожежною охороною, крім цього, - керівники цих підприємств.

Стаття 26. Відомча пожежна охорона

 

На об'єктах міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, створюються підрозділи відомчої пожежної (пожежно-сторожової) охорони, які здійснюють свою діяльність згідно з положеннями, погодженими з Міністерством внутрішніх справ України.

 

Підрозділи відомчої пожежної охорони, що мають виїзну пожежну техніку, залучаються до гасіння пожеж у порядку, який встановлюється державною пожежною охороною.

 

Ці підрозділи у питаннях підготовки особового складу та організації гасіння пожеж керуються нормативними актами, що діють у державній пожежній охороні.

Стаття 27. Сільська пожежна охорона

 

У сільських населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони, органами місцевої державної адміністрації відповідно до Положення, затверджуваного Кабінетом Міністрів України, створюються сільські пожежні команди.

 

Фінансування та матеріально-технічне забезпечення сільських пожежних команд здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, коштів, які відраховуються підприємствами, установами та організаціями, розташованими на території району, в розмірі 0,1 відсотка від основних та оборотних коштів і трьох відсотків коштів, що виділяються на нове будівництво, відрахувань від платежів з майнових видів страхування на фінансування запобіжних заходів, а також за рахунок пожертвувань юридичних і фізичних осіб.

Стаття 28. Добровільна пожежна охорона

 

На підприємствах, в установах та організаціях з метою проведення заходів щодо запобігання пожежам та організації їх гасіння можуть створюватися з числа робітників, службовців, інженерно-технічних працівників та інших громадян добровільні пожежні дружини (команди), Положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

У школах, дитячих таборах створюються дружини юних пожежних, що діють на підставі Положення, затверджуваного Міністерством освіти України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України.

Стаття 29. Оплата праці працівників відомчої і сільської пожежної охорони та членів добровільних пожежних дружин (команд)

 

Розміри грошового утримання працівників відомчої і сільської пожежної охорони встановлюються міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування і повинні компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати, а також забезпечувати необхідну готовність цих підрозділів до гасіння пожеж.

 

Оплата праці членів добровільних пожежних дружин (команд) за час їх участі в ліквідації пожежі або наслідків аварії, проведення пожежно-профілактичних заходів, а також навчальної підготовки та чергувань провадиться з розрахунку середньомісячного заробітку за місцем роботи.

 

Членам добровільних пожежних дружин (команд) можуть надаватися додаткова відпустка із збереженням заробітної плати до 10 робочих днів на рік, а також грошові премії та цінні подарунки.

Стаття 30. Обов'язкове особисте страхування працівників відомчої і сільської пожежної охорони та членів добровільних пожежних дружин (команд)

 

Працівники відомчої і сільської пожежної охорони та члени добровільних пожежних дружин (команд) підлягають обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі (смерті) або поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних під час ліквідації пожежі або наслідків аварії, у розмірі десятирічної заробітної плати за посадою, яку вони займали (займають).

 

Страхування працівників відомчої пожежної охорони та членів добровільних пожежних дружин (команд) здійснюється за рахунок підприємств, установ та організацій, де вони створені, а працівників сільської пожежної охорони - за рахунок юридичних осіб, які утримують підрозділи цієї охорони, або за рахунок місцевого бюджету. Порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

 

За сім'єю загиблого (померлого) зберігається право на пільги, якими він користувався за місцем роботи.

Стаття 31. Контроль за діяльністю відомчої, сільської та добровільної пожежної охорони

 

Контроль за діяльністю відомчої, сільської та добровільної пожежної охорони здійснюють міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади, керівники підприємств, установ та організацій, органи державної пожежної охорони, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування.

Стаття 32. Протипожежні об'єднання громадян

 

З метою об'єднання зусиль трудових колективів, вчених, фахівців пожежної охорони та окремих громадян у галузі забезпечення пожежної безпеки можуть створюватись асоціації, товариства, фонди та інші добровільні протипожежні об'єднання громадян, які здійснюють свою діяльність згідно з чинним законодавством України.

Стаття 33. Участь страхових організацій в забезпеченні пожежної безпеки

 

Організації, що здійснюють страхування на випадок пожеж, зобов'язані провадити відрахування від платежів з майнових видів страхування органам управління пожежною охороною на запобіжні протипожежні заходи, передбачати надання страхувальникам пільг у вигляді знижок страхових платежів при виконанні ними протипожежних вимог, а також зменшення суми страхового відшкодування або відмову від його виплати, якщо на виникнення пожежі та її наслідки вплинуло невиконання вимог пожежної безпеки.

 

Знижки страхових платежів повинні також передбачатися для підприємств, установ та організацій, які мають пожежні команди (дружини) з виїзною пожежною технікою.

 

Розмір і порядок відрахувань від страхових платежів на запобіжні протипожежні заходи визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 34. Гасіння пожеж

 

Гасіння пожеж пожежною охороною здійснюється безкоштовно.

 

У підрозділах державної пожежної охорони організується цілодобове несення служби, порядок якого встановлюється Міністром внутрішніх справ України. Для виклику державної пожежної охорони в автоматичній телефонній мережі встановлюється єдиний номер - 01. Підрозділи державної пожежної охорони виїжджають для гасіння пожеж на всі об'єкти незалежно від форм власності, за винятком підземних споруд (крім діючих станцій метрополітену).

 

Організація гасіння пожеж на підземних спорудах і територіях державного лісового фонду здійснюється у порядку, який встановлюється Державним комітетом України по нагляду за охороною праці та Міністерством лісового господарства України.

 

Під час гасіння пожеж працівник пожежної охорони має право на безперешкодний доступ у всі жилі, виробничі та інші приміщення, а також вживати будь-яких заходів, спрямованих на рятування людей, запобігання поширенню вогню та на ліквідацію пожежі.

 

Всі підрозділи і служби пожежної охорони, що залучаються до гасіння, підпорядковуються керівникові гасіння пожежі. Ніхто, крім уповноважених на те посадових осіб пожежної охорони, не має права втручатися в його дії.

 

Для участі у гасінні пожежі місцеві органи державної виконавчої влади, підприємства, установи та організації на вимогу керівника гасіння пожежі зобов'язані надавати безкоштовно в його розпорядження вогнегасні речовини, техніку, паливно-мастильні матеріали, людські ресурси, обладнання, засоби зв'язку тощо, а під час пожежі, що триває понад три години, - харчування, приміщення для відпочинку і реабілітації особового складу та осіб, залучених до гасіння пожежі.

 

Матеріальні збитки, пов'язані з пошкодженням майна під час гасіння пожежі, пожежна охорона не відшкодовує.

 

Порядок організації гасіння пожежі та залучення до цього пожежних підрозділів незалежно від їх відомчого підпорядкування встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Стаття 35. Відповідальність за порушення вимог пожежної безпеки

 

За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного пожежного нагляду, невиконання їх приписів винні в цьому посадові особи, інші працівники підприємств, установ, організацій та громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

 

За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання приписів посадових осіб органів державного пожежного нагляду підприємства, установи та організації можуть притягатися у судовому порядку до сплати штрафу. ( Частина друга статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом № 642/97-ВР від 18.11.97 )

 

Максимальний розмір штрафу у випадках, передбачених частиною другою цієї статті, не може перевищувати двох відсотків місячного фонду заробітної плати підприємства, установи та організації.

 

Розміри і порядок накладення штрафів визначаються чинним законодавством України.

 

Кошти, одержані від застосування цих штрафних санкцій, спрямовуються до державного бюджету і використовуються для розвитку пожежної охорони та пропаганди протипожежних заходів.

 

Рішення про накладення штрафу оскаржується у судовому порядку в місячний термін.

 

Несплата штрафу протягом місяця після остаточного вирішення спору тягне за собою нарахування на суму штрафу пені в розмірі двох відсотків за кожний день прострочення.

Стаття 36. Відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про пожежну безпеку

 

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, завдані у зв'язку з порушенням ними протипожежних вимог, відповідно до чинного законодавства.

 

Посадові особи та інші працівники, з вини яких підприємства, установи та організації понесли витрати, пов'язані з відшкодуванням завданих збитків, несуть відповідальність у порядку, встановленому чинним законодавством.

Стаття 37. Порядок вирішення спорів

 

Спори з питань пожежної безпеки вирішуються органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування та органами державної пожежної охорони згідно з їх компетенцією, судом чи арбітражним судом.

 

Спори з питань застосування протипожежних вимог стандартів, норм і правил вирішуються органами, що затвердили ці стандарти, норми і правила, разом з органами державної пожежної охорони.

 

Питання, пов'язані із знесенням, перенесенням, переплануванням будівель, побудованих з порушенням вимог пожежної безпеки, вирішуються місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, судом чи арбітражним судом.

Стаття 38. Громадський контроль за додержанням законодавства з питань пожежної безпеки

 

Громадський контроль за додержанням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки здійснюється добровільними пожежними дружинами (командами) та протипожежними об'єднаннями громадян у межах їх компетенції.

Стаття 39. Нагляд за додержанням законності в діяльності пожежної охорони

 

Нагляд за додержанням законності в діяльності пожежної охорони здійснюють Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори.

Стаття 40. Представництво

 

Представництво в міжнародних організаціях, комітетах, асоціаціях з питань пожежної безпеки здійснюється Міністерством внутрішніх справ України.

Стаття 41. Міжнародні договори

 

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Президент України

 Л.КРАВЧУК

 м. Київ, 17 грудня 1993 року

 № 3745-XII

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

 

 

 

 

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

„ПРО ДОРОЖНІЙ РУХ”

 

                                         (ВИТЯГ)       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З А К О Н   У К Р А Ї Н И

 

                         Про дорожній рух

 

  ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 31, ст.338 )

 

  { Вводиться в дію Постановою ВР

    N 2953-XII ( 2953-12 ) від 28.01.93, ВВР, 1993, N 31, ст.339 }

 

  { Додатково див. Постанову ВР

    N 3914-XII ( 3914-12 ) від 02.02.94, ВВР, 1994, N 22, ст.146 }

 

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами

  N 234/94-ВР від 10.11.94, ВВР, 1994, N 46, ст.414

  N 557-XIV ( 557-14 ) від 24.03.99, ВВР, 1999, N 19, ст.173

  N 3033-III ( 3033-14 ) від 07.02.2002, ВВР, 2002, N 26, ст.176

  N 3047-III ( 3047-14 ) від 07.02.2002, ВВР, 2002, N 29, ст.194

  N  743-IV  (  743-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 29, ст.233

  N 1096-IV  ( 1096-15 ) від 10.07.2003, ВВР, 2004, N 6, ст.38

  N 1528-IV  ( 1528-15 ) від 19.02.2004, ВВР, 2004, N 22, ст.317

  N 1961-IV  ( 1961-15 ) від 01.07.2004, ВВР, 2005, N 1, ст.1

  N 2249-IV  ( 2249-15 ) від 16.12.2004, ВВР, 2005, N 5, ст.116

  N 3370-IV  ( 3370-15 ) від 19.01.2006, ВВР, 2006, N 22, ст.184

  N  586-VI  (  586-17 ) від 24.09.2008, ВВР, 2009, N 10-11, ст.137

  N 2756-VI  ( 2756-17 ) від 02.12.2010, ВВР, 2011, N 23, ст.160

  N 3163-VI  ( 3163-17 ) від 17.03.2011, ВВР, 2011, N 38, ст.382

  N 3565-VI  ( 3565-17 ) від 05.07.2011, ВВР, 2012, N  5, ст.34

  N 4103-VI  ( 4103-17 ) від 09.12.2011, ВВР, 2012, N 28, ст.309

                                  Кодексом

  N 4495-VI ( 4495-17, 4495д-17 ) від 13.03.2012 }

                                  Законами

  N 4555-VI  ( 4555-17 ) від 20.03.2012

  N 4621-VI  ( 4621-17 ) від 22.03.2012 }

 

 

   { У тексті Закону слова  "дорожньо-транспортна подія" в усіх

     відмінках і числах замінено словами  "дорожньо-транспортна

     пригода" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом

     N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

 

    { У тексті Закону слова "уповноважений орган Міністерства

      аграрної політики України"  в усіх  відмінках  замінено

      словами "центральний  орган виконавчої  влади  з питань

      нагляду  (контролю)  в  агропромисловому  комплексі"  у

      відповідному  відмінку  згідно  із  Законом   N 3565-VI

      ( 3565-17 ) від 05.07.2011 }

 

 

     Цей Закон визначає правові  та  соціальні  основи  дорожнього

руху  з  метою  захисту  життя  та  здоров'я  громадян,  створення

безпечних  і  комфортних  умов  для  учасників  руху  та   охорони

навколишнього природного середовища.

 

                             Розділ I

 

                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

     Стаття 1. Завдання Закону України про дорожній рух

 

     Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху  та

його  безпеки,  визначає  права,  обов'язки  і    відповідальність

суб'єктів  -  учасників  дорожнього  руху,   міністерств,    інших

центральних  органів  державної  виконавчої   влади,    об'єднань,

підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та

господарювання (далі  -  міністерств,  інших  центральних  органів

державної виконавчої влади та об'єднань).

 

     Стаття 2. Законодавство про дорожній рух

 

     Законодавство про дорожній рух складається з цього Закону  та

актів законодавства України, що видаються відповідно до нього.

 

     Стаття 3. Державне управління у сфері дорожнього руху

 

     Державне управління у сфері дорожнього руху та  його  безпеки

здійснюється     Кабінетом     Міністрів    України,    спеціально

уповноваженими  на  це  центральними  органами  виконавчої  влади,

органами виконавчої влади в Автономній Республіці Крим,  місцевими

органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

 

     Забезпечення безпеки дорожнього руху в  Україні  покладається

на  Державну  автомобільну  інспекцію  (далі  -  Державтоінспекція

Міністерства внутрішніх справ України),  яка  входить  до  системи

органів Міністерства внутрішніх справ України.

{ Стаття 3 в редакції Закону N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

 

                            Розділ II

 

      КОМПЕТЕНЦІЯ  КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ, ЗАКОНОДАВЧОЇ І

       ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ РЕСПУБЛІКИ КРИМ, ОБЛАСНИХ, МІСЬКИХ,

        РАЙОННИХ ТА ІНШИХ МІСЦЕВИХ РАД НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ,

         МІНІСТЕРСТВ, ІНШИХ ЦЕНТРАЛЬНИХ  ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ

                  ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ОБ'ЄДНАНЬ

 

     Стаття 4. Компетенція  Кабінету Міністрів України

               у сфері дорожнього руху

 

     До компетенції Кабінету Міністрів України у сфері  дорожнього

руху належить:

     підготовка  проектів  законів,  нормативних  актів  з  питань

дорожнього руху та його безпеки, а також  відповідальності  за  їх

порушення на території України;

     визначення повноважень органів виконавчої влади і управління;

     формування державних органів управління  у  сфері  дорожнього

руху, керівництво їх діяльністю;

     розробка і затвердження державних програм розвитку дорожнього

руху  та  його  безпеки  на  автомобільних  дорогах,  вулицях    і

залізничних переїздах, вимог екологічної безпеки, а також  програм

координації  використання  всіх  видів    транспорту    загального

користування (автомобільний, залізничний, повітряний, водний);

     фінансування, керівництво і контроль за виконанням  державних

програм розвитку дорожнього руху та його безпеки;

     координація діяльності міністерств, інших центральних органів

державної виконавчої влади, об'єднань та місцевого  самоврядування

у сфері дорожнього руху, а також вимог екологічної безпеки;

     контроль за виконанням законодавства про дорожній рух;

     визначення єдиного порядку  організації  дорожнього  руху  та

його безпеки;

     встановлення єдиних  вимог  щодо  проектування,  будівництва,

реконструкції, ремонту, утримання та охорони автомобільних  доріг,

вулиць  і  залізничних  переїздів,   затвердження    програм    їх

будівництва;

     встановлення  єдиних  вимог  щодо  конструкції  та технічного

стану   транспортних   засобів,   що   експлуатуються   в  Україні

( 1166-2010-п );

     визначення  порядку  видачі  ліцензій  і   сертифікатів    на

здійснення діяльності,  пов'язаної  з  виготовленням,  ремонтом  і

експлуатацією  транспортних  засобів,  перевезеннями  вантажів   і

пасажирів,  підготовкою  водіїв,  будівництвом,    реконструкцією,

ремонтом і утриманням автомобільних доріг,  вулиць  і  залізничних

переїздів, іншими видами діяльності, що впливають на безпеку руху;

     визначення    порядку    здійснення    державної   реєстрації

(перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, проведення

їх   обов'язкового   технічного  контролю  та  визначення  обсягів

перевірки  технічного  стану  транспортних   засобів,   визначення

переліку   обладнання,   необхідного   для   одержання  суб'єктами

господарювання  права  на  здійснення   обов'язкового   технічного

контролю  транспортних  засобів,  призначених  для експлуатації на

вулично-дорожній мережі загального користування та  зареєстрованих

у  підрозділах  Державтоінспекції  Міністерства  внутрішніх  справ

України  (далі  -  суб'єкти  проведення  обов'язкового  технічного

контролю), а також переліку документів, що подаються для одержання

такого права та інші повноваження, визначені цим Законом; { Статтю

4  доповнено  абзацом  тринадцятим  згідно  із  Законом  N  586-VI

( 586-17 ) від 24.09.2008; в редакції Закону N 3565-VI ( 3565-17 )

від 05.07.2011 }

     визначення порядку оформлення і видачі погоджень та дозволів,

надання   інших   послуг,   пов'язаних  із  забезпеченням  безпеки

дорожнього руху,  а також визначення розміру плати за оформлення і

видачу  таких  погоджень  та дозволів, надання відповідних послуг;

{  Статтю  4  доповнено  абзацом  чотирнадцятим  згідно із Законом

N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

     встановлення правил   приймання   іспитів   із  знань  Правил

дорожнього руху  ( 1306-2001-п ) і навичок керування транспортними

засобами;  {  Статтю  4  доповнено  абзацом п'ятнадцятим згідно із

Законом N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

     встановлення єдиних вимог і затвердження  типових  навчальних

програм  (  229-2010-п ) для учасників дорожнього руху, формування

належної  дорожньої  культури  та організація навчання різних груп

населення  правил  дорожнього  руху.  { Статтю 4 доповнено абзацом

шістнадцятим   згідно   із   Законом  N  586-VI  (  586-17  )  від

24.09.2008 }

 

     Стаття 5. Компетенція органів законодавчої та виконавчої

               влади Республіки Крим,  областей та міст

               республіканського підпорядкування

 

     До  компетенції  органів  законодавчої  та  виконавчої  влади

Республіки    Крим,    областей    та    міст    республіканського

підпорядкування у сфері дорожнього руху належить:

     прийняття нормативних актів з питань дорожнього руху та  його

безпеки, за винятком тих, що  належать  до  компетенції  Верховної

Ради України, Кабінету Міністрів України;

     затвердження регіональних програм розвитку дорожнього руху та

його безпеки;

     державний нагляд та контроль за дотриманням законодавства про

дорожній рух та його безпеку, за діяльністю підприємств,  установ,

організацій незалежно від форм власності  та  господарювання  щодо

планування та виконання заходів з безпеки дорожнього  руху,  вимог

екологічної безпеки;

     формування  фондів  для  фінансування  державних  програм   і

окремих заходів, спрямованих на розвиток дорожнього руху  та  його

безпеки;

     забезпечення розвитку мережі  місцевих  автомобільних  доріг,

вулиць та залізничних переїздів, їх утримання та охорони;

     керівництво діяльністю по організації дорожнього руху;

     організація  навчання  населення  Правил  дорожнього    руху,

проведення виховних заходів серед  різних  соціально-вікових  груп

населення щодо його безпеки;

     організація  підготовки  та  підвищення  кваліфікації  водіїв

транспортних засобів  і  розвиток  мережі  відповідних  навчальних

закладів;

     організація  та  здійснення  заходів  для  подання   медичної

допомоги   потерпілим  під  час  дорожньо-транспортних  пригод  та

медичного забезпечення безпеки дорожнього руху;

     організація  та  фінансування    заходів,    пов'язаних    із

профілактикою дитячого дорожньо-транспортного травматизму;

     керівництво роботою по пропаганді  безпеки  дорожнього  руху,

вимог екологічної безпеки;

     контроль за справлянням державних і місцевих податків, зборів

та інших обов'язкових платежів у сфері дорожнього руху;

     організація    забезпечення    індивідуальних       власників

транспортних засобів платними стоянками та колективними гаражами;

     вирішення інших питань дорожнього руху.

 

     Стаття 6. Компетенція міської та районної Ради

               народних депутатів і міської та районної

               виконавчої влади

 

     До компетенції міської та районної Ради народних депутатів  і

міської та районної  виконавчої  влади  у  сфері  дорожнього  руху

належить:

     виконання вимог законодавства  та  рішень  органів  державної

виконавчої влади про дорожній рух і його безпеку;

     визначення  компетенції   підвідомчих    адміністрацій,    що

створюються згідно із схемою управління містом чи районом, у сфері

дорожнього руху та його безпеки;

     розробка,  затвердження  та  реалізація  міських  і  районних

програм розвитку дорожнього руху та його безпеки;

     формування  міських  і  районних  фондів,  у    тому    числі

позабюджетних,  для  фінансування  програм  і  окремих    заходів,

спрямованих на розвиток дорожнього руху та його безпеки;

     контроль за організацією  навчання  різних  соціально-вікових

груп  населення  Правил  дорожнього  руху,  планування    заходів,

пов'язаних із  профілактикою  його  безпеки,  та  контроль  за  їх

виконанням;

     контроль за підготовкою і  підвищенням  кваліфікації  водіїв,

технічним  обслуговуванням  і  ремонтом   транспортних    засобів,

забезпеченням розвитку сфери цих послуг;

     організація дорожнього  руху  на  території  міста  і  району

згідно з відповідними генеральними  планами, проектами  детального

планування та забудови населених пунктів,  автоматизованих  систем

керування дорожнім рухом, комплексних  транспортних  схем  і  схем

організації дорожнього руху та з екологічно безпечними умовами;

     здійснення  та   фінансування    заходів,    пов'язаних    із

профілактикою дитячого дорожньо-транспортного травматизму;

     проведення роботи по пропаганді безпеки дорожнього руху;

     організація будівництва, реконструкції, ремонту та  утримання

автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів;

     встановлення порядку і здійснення заходів  щодо  забезпечення

охорони транспортних засобів на платних стоянках та в  колективних

гаражах;

     керівництво та контроль за діяльністю підприємств, установ  і

організацій незалежно від  форм  власності  та  господарювання  за

виконанням  вимог  законодавства,   рішень    органів    державної

виконавчої влади про дорожній рух і його безпеку;

     контроль   за   виявленням  дорожньо-транспортних  пригод  та

впровадженням   заходів    у    місцях    їх    концентрації,   на

аварійно-небезпечних  ділянках  вулиць,  доріг   та    залізничних

переїздах;

     організація  системи  заходів  щодо  медичного   забезпечення

безпеки дорожнього руху та контроль за їх реалізацією;

     накладання  у  межах  своєї   компетенції    адміністративних

стягнень за порушення законодавства у  сфері  дорожнього  руху  та

його безпеки;

     керівництво роботою по справлянню податків, зборів  та  інших

обов'язкових платежів у сфері дорожнього руху.

     Міська  та  районна  Ради  народних  депутатів  мають   право

розглядати і вирішувати інші питання, які  відповідно  до  чинного

законодавства належать до їх відання.

 

     Стаття 7. Компетенція селищної та сільської Ради народних

               депутатів та їх виконавчих органів

 

     До компетенції селищної та сільської Ради народних  депутатів

та їх виконавчих органів у сфері дорожнього руху належить:

     забезпечення  виконання  вимог  законодавства    та    рішень

центральних органів державної виконавчої влади  України  з  питань

дорожнього руху і його безпеки;

     розробка, затвердження та виконання місцевих програм  безпеки

дорожнього руху;

     створення позабюджетних фондів для  додаткового  фінансування

заходів щодо безпеки дорожнього руху;

     організація та контроль за діяльністю  підприємств  з  питань

дорожнього руху і його безпеки;

     сприяння створенню на території селищної або  сільської  Ради

народних депутатів підприємств і організацій для  надання  платних

послуг,  пов'язаних  з  підготовкою  та  підвищенням  кваліфікації

водіїв, технічним обслуговуванням і ремонтом транспортних засобів;

     сприяння діяльності по утриманню у безпечному для  дорожнього

руху стані автомобільних доріг, вулиць, залізничних  переїздів  та

їх облаштуванню об'єктами сервісу;

     сприяння  організації  та  здійсненню    медичної    допомоги

потерпілим  у дорожньо-транспортних пригодах та інших заходів щодо

медичного забезпечення безпеки дорожнього руху;

     проведення  серед  різних  соціально-вікових  груп  населення

профілактичних заходів щодо безпеки дорожнього руху;

     навчання населення Правил дорожнього руху;

     здійснення    заходів    щодо    профілактики        дитячого

дорожньо-транспортного травматизму.

 

     Стаття 8. Компетенція органів територіального

               громадського самоврядування

 

     Компетенція    органів    територіального        громадського

самоврядування у  сфері  безпеки  дорожнього  руху  встановлюється

відповідними місцевими Радами народних депутатів у  межах  наданих

їм цим Законом повноважень, вимог екологічної безпеки.

 

 

     Стаття 9. Компетенція власників автомобільних доріг,

               вулиць та залізничних переїздів

 

     До  компетенції  власників  автомобільних  доріг,  вулиць  та

залізничних переїздів  або  уповноважених  ними  органів  у  сфері

дорожнього руху належить:

     розробка  програм  та  здійснення  заходів  щодо    розвитку,

удосконалення, ремонту та утримання у  безпечному  для  дорожнього

руху стані доріг, вулиць та залізничних переїздів, зон відчуження;

     визначення структур управління, проектування, будівництва  та

утримання доріг, вулиць та залізничних переїздів;

     участь  у  розробці  положень  про    спеціальні    структури

управління дорожнім рухом;

     компенсація  витрат  власникам  транспортних  засобів,   якщо

дорожньо-транспортні   пригоди  сталися  з  причин  незадовільного

експлуатаційного  утримання  автомобільних  доріг,    вулиць    та

залізничних переїздів, за рішеннями судових органів;

     забезпечення  безпечних,  економічних  та  комфортних    умов

дорожнього руху;

     організація  і  здійснення  заходів,  спрямованих  на  захист

навколишнього природного середовища;

     забезпечення учасників дорожнього руху інформацією  з  питань

стану аварійності та дорожнього покриття, гідрометеорологічних  та

інших умов;

     вирішення питань експлуатації автомобільних доріг, вулиць  та

залізничних переїздів у надзвичайних ситуаціях;

     передача права на експлуатаційне утримання доріг,  вулиць  та

залізничних переїздів іншим юридичним особам;

     визначення  нормативів  та  виділення  необхідних  коштів  на

будівництво,  реконструкцію,  ремонт  та  утримання  автомобільних

доріг, вулиць та залізничних переїздів;

     передача права на будівництво комунальних  та  інших  споруд,

прокладання комунікацій, на захисні  роботи  і  споруди,  сервісні

споруди та обладнання відповідно до чинного законодавства;

     проведення робіт по створенню і утриманню придорожніх зелених

насаджень та інше;

     термінове  усунення  пошкоджень  на  автомобільних   дорогах,

вулицях та залізничних переїздах;

     влаштування місць для зупинок транспортних засобів, стоянок і

відпочинку учасників дорожнього руху та створення  інших  об'єктів

дорожнього сервісу;

     розробка  та  облаштування  автомобільних  доріг,  вулиць  та

залізничних  переїздів  системами  термінового зв'язку для виклику

міліції,   швидкої   медичної   та  технічної  допомоги;  {  Абзац

шістнадцятий  статті  9  із  змінами,  внесеними згідно із Законом

N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

     обладнання доріг, вулиць та залізничних переїздів  технічними

засобами регулювання дорожнього руху та їх утримання;

     проведення  лінійного  аналізу  аварійності  на   підвідомчих

автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах;

     виявлення аварійно-небезпечних ділянок та місць  концентрації

дорожньо-транспортних   пригод   і  впровадження  у  таких  місцях

відповідних  заходів  щодо  удосконалення  організації  дорожнього

руху;

     погодження маршрутів перевезення небезпечних, надгабаритних і

великовагових вантажів;

     забезпечення  роботи  спеціалізованих  служб  по   здійсненню

заходів щодо організації дорожнього руху;

     своєчасне  виявлення перешкод дорожньому руху та їх усунення,

а  у разі неможливості - невідкладне позначення дорожніми знаками,

огороджувальними і направляючими засобами;

     організація виконання  встановлених вимог  щодо  забезпечення

безпеки дорожнього руху;

     вирішення  інших  питань  дорожнього  руху  згідно  з  чинним

законодавством.

 

     Стаття 10. Компетенція власників транспортних засобів

 

     До компетенції власників транспортних засобів належить:

     здійснення заходів щодо розвитку, експлуатації  та  утримання

у  справному технічному стані транспортних засобів; { Абзац другий

статті  10  із  змінами,  внесеними  згідно  із  Законом N 3565-VI

( 3565-17 ) від 05.07.2011 }

     розвиток  мережі  навчальних  закладів  по   підготовці    та

підвищенню кваліфікації водіїв транспортних засобів;

     організація та здійснення заходів щодо медичного забезпечення

безпеки дорожнього руху;

     організація та здійснення заходів щодо захисту  навколишнього

природного середовища від шкідливого впливу транспорту;

     організація  та  фінансування    заходів,    пов'язаних    із

профілактикою дорожньо-транспортного травматизму;

     вирішення  питань  експлуатації  транспорту  у   надзвичайних

ситуаціях;

     створення    за    наявності   більше   п'ятнадцяти   одиниць

транспортних  засобів, що дислокуються в одному населеному пункті,

автотранспортного   підприємства  з  відокремленою  територією  та

комплексом відповідних умов, із введенням посад фахівців з безпеки

дорожнього    руху,   відповідальних   за   зберігання,   технічне

обслуговування  та  експлуатацію транспортних засобів. { Статтю 10

доповнено  абзацом  восьмим  згідно із Законом N 586-VI ( 586-17 )

від 24.09.2008 }

 

     Стаття 11. Участь міністерств, інших центральних органів

                державної виконавчої  влади та об'єднань у

                забезпеченні безпеки дорожнього руху

 

     Міністерства, інші  центральні  органи  державної  виконавчої

влади та об'єднання у межах своєї компетенції забезпечують безпеку

дорожнього руху, несуть відповідальність за виконання державних  і

галузевих програм у сфері дорожнього руху, видають нормативні акти

про дорожній рух, що не суперечать законодавству про дорожній рух,

сприяють підприємствам, установам та організаціям, що  входять  до

їх складу,  у  здійсненні  заходів,  спрямованих  на  забезпечення

безпеки дорожнього руху.

     Міністерства, інші  центральні  органи  державної  виконавчої

влади та  об'єднання  за  дорученням  Кабінету  Міністрів  України

можуть виконувати окремі функції міжгалузевого управління у  сфері

дорожнього руху та його безпеки.

     У  міністерствах,  інших  центральних    органах    державної

виконавчої влади та об'єднаннях, підприємствах та організаціях, що

мають транспортні засоби, при чисельності  зайнятих  експлуатацією

транспортних засобів понад 50 чоловік, вводиться посада фахівця  з

безпеки дорожнього руху, а понад 500 чоловік - створюється  служба

безпеки  дорожнього  руху.  Положення  про  цю  службу  затверджує

Кабінет Міністрів України.

 

     Стаття 12. Участь підприємств, установ, організацій у

                забезпеченні безпеки дорожнього руху, обов'язки

                посадових осіб у цій сфері

 

     1. Підприємства, установи та організації незалежно  від  форм

власності та господарювання розробляють і  здійснюють  заходи  для

забезпечення  безпеки  дорожнього  руху,  проводять  у    трудових

колективах профілактичну роботу по дотриманню вимог  законодавства

про   дорожній   рух,   за   згодою  з  первинними  профспілковими

організаціями  включають до колективних договорів вимоги щодо форм

впливу  на  членів  трудового  колективу  у  разі  порушення  ними

обов'язків   учасників   дорожнього   руху,   встановлених  чинним

законодавством про дорожній рух.

(  Частина перша статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 )

 

     2.  Посадові  особи,  які  відповідають  за  експлуатацію   і

технічний стан транспортних засобів, зобов'язані:

     забезпечувати добір, підвищення кваліфікації та  професійного

рівня  водіїв,  здійснювати  контроль  за  станом  їх  здоров'я  і

дотриманням режиму праці та відпочинку;

     забезпечувати належний технічний стан транспортних засобів та

дотримання екологічних вимог їх експлуатації;

     не допускати до керування транспортними засобами осіб, які не

мають  права  на  керування  транспортним   засобом    відповідної

категорії, не  пройшли  у  встановлений  строк  медичного  огляду,

перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння

або  під  впливом  лікарських  препаратів, що знижують їх увагу та

швидкість  реакції;  { Абзац четвертий частини другої статті 12 із

змінами,  внесеними  згідно  із  Законом  N  586-VI ( 586-17 ) від

24.09.2008 }

     не випускати на лінію транспортні засоби, технічний стан яких

не відповідає  вимогам  державних  стандартів,  правил  дорожнього

руху, а також якщо вони не зареєстровані у встановленому  порядку,

переобладнані з порушенням  вимог  законодавства  або  не  пройшли

обов'язкового  технічного  контролю. { Абзац п'ятий частини другої

статті  12  із  змінами,  внесеними  згідно  із  Законом N 3565-VI

( 3565-17 ) від 05.07.2011 }

 

     3.  Посадові  особи,  які  відповідають    за    будівництво,

реконструкцію, ремонт, експлуатацію та облаштування  автомобільних

доріг, вулиць та  залізничних  переїздів,  мостів,  шляхопроводів,

інших споруд, зобов'язані:

     забезпечувати  утримання  їх  у    стані,    що    відповідає

встановленим вимогам щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;

     при виникненні умов, що створюють загрозу безпеці  дорожнього

руху, здійснювати заходи для  своєчасної  заборони  або  обмеження

руху ( 879-2007-п ), а також відновлення безпечних умов для руху;

     впроваджувати у повному обсязі заходи щодо безпеки дорожнього

руху при здійсненні будівництва, реконструкції та  ремонту  доріг,

вулиць та залізничних переїздів;

     позначати  місця  виконання  робіт,  місця,  де  залишено  на

дорозі,   вулиці,   залізничному   переїзді  машини  і  механізми,

будівельні   матеріали   тощо,   відповідними  дорожніми  знаками,

огороджувальними  і  направляючими засобами, а в темний час доби і

при тумані - сигнальними вогнями, передбаченими діючими нормами;

     по закінченні робіт на дорозі, вулиці, залізничному  переїзді

негайно  привести  їх  у  стан,  що  забезпечує  безперешкодний  і

безпечний рух транспортних засобів і  пішоходів,  та  впорядкувати

зони відчуження;

     у  разі  забруднення  проїзної   частини    доріг,    вулиць,

залізничних  переїздів  невідкладно  здійснювати  заходи  для   їх

очищення і своєчасного попередження учасників дорожнього руху  про

загрозу безпеці руху, що виникла;

     обладнувати їх  технічними  засобами  регулювання  дорожнього

руху;

     виявляти аварійно-небезпечні ділянки  та  місця  концентрації

дорожньо-транспортних  пригод  та забезпечувати здійснення у таких

місцях відповідних заходів щодо удосконалення умов та  організації

дорожнього руху для забезпечення його безпеки;

     своєчасно виявляти перешкоди дорожньому руху та забезпечувати

їх  усунення,  а  у  разі  неможливості  -  невідкладно  позначати

дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами;

     щомісяця проводити лінійний аналіз аварійності.

     4.  Особи,  які  відповідають  за  експлуатацію  під'їзних  і

грунтових доріг, а також власники транспортних засобів зобов'язані

виключати можливість виносу транспортними засобами землі,  каміння

або інших матеріалів на автомобільні  дороги,  вулиці,  залізничні

переїзди.

 

     Стаття 13. Участь об'єднань громадян і громадян у

                здійсненні заходів щодо безпеки дорожнього руху

 

     Об'єднання  громадян  і  громадяни  мають  сприяти  державним

органам у здійсненні заходів щодо безпеки дорожнього руху.

 

 

     {  Частину  другу  статті  13  виключено  на  підставі Закону

N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

 

 

     Міністерства, інші  центральні  органи  державної  виконавчої

влади та об'єднання зобов'язані враховувати  пропозиції  об'єднань

громадян і громадян з питань безпеки дорожнього руху.

     Держава забезпечує проведення пільгової  податкової  політики

щодо об'єднань громадян, головною метою яких є проведення  заходів

з безпеки дорожнього руху.

 

                            Розділ III

 

           ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ УЧАСНИКІВ ДОРОЖНЬОГО РУХУ

 

      Стаття 14. Учасники дорожнього руху

 

     Учасниками  дорожнього  руху  є  особи,  які   використовують

автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або  інші  місця,

призначені  для  пересування  людей  та  перевезення  вантажів  за

допомогою транспортних засобів.

     До учасників  дорожнього  руху  належать  водії  та  пасажири

транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

     Учасники дорожнього руху мають право на:

     безпечні умови дорожнього  руху,  на  відшкодування  збитків,

завданих  внаслідок  невідповідності  стану  автомобільних  доріг,

вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху;

     вивчення норм і правил дорожнього руху;

     отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних  та

інших   організацій,   а   також   підрозділів   Державтоінспекції

Міністерства   внутрішніх   справ  України,  військової  інспекції

безпеки  дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних

Силах  України  інформації  про  умови  дорожнього  руху.  { Абзац

четвертий  частини  третьої статті 14 із змінами, внесеними згідно

із  Законами  N  743-IV  (  743-15  )  від  15.05.2003,  N  586-VI

( 586-17 ) від 24.09.2008 }

     Учасник   дорожнього   руху  може  оскаржити  дію  працівника

підрозділів   Державтоінспекції   Міністерства   внутрішніх  справ

України,  військової  інспекції безпеки дорожнього руху Військової

служби  правопорядку  у  Збройних Силах України у разі порушення з

його  боку  чинного законодавства. { Частина четверта статті 14 із

змінами,  внесеними  згідно  із  Законами  N 743-IV ( 743-15 ) від

15.05.2003, N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

     Учасники дорожнього руху  зобов'язані:

     знати і неухильно дотримувати   вимог  цього  Закону,  Правил

дорожнього руху  та  інших  нормативних  актів  з  питань  безпеки

дорожнього руху;

     створювати безпечні умови для дорожнього руху,  не  завдавати

своїми діями або  бездіяльністю  шкоди  підприємствам,  установам,

організаціям і громадянам;

     виконувати  розпорядження  органів  державного  нагляду    та

контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

     Працівники  органів  внутрішніх  справ,  військової інспекції

безпеки дорожнього руху, Військової служби правопорядку у Збройних

Силах   України,   дорожньо-експлуатаційних  служб  при  виконанні

службових  обов'язків  можуть  відступати від окремих вимог Правил

дорожнього руху лише у випадках і при виконанні умов, викладених у

них.  (  Частина  шоста  статті 14 із змінами, внесеними згідно із

Законами  N  557-XIV  (  557-14  ) від 24.03.99, Законами N 743-IV

( 743-15 ) від 15.05.2003 )

 

     Стаття 15. Основні положення щодо допуску до керування

                транспортними засобами

 

     Кожний громадянин,  який досяг визначеного цим Законом  віку,

не  має  медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за

відповідними програмами,  може в  установленому  порядку  отримати

право на керування транспортними засобами відповідної категорії.

 

     Право на   керування   транспортними   засобами   відповідної

категорії може бути надано:

 

     мототранспортними засобами  і  мотоколясками  (категорії  A1,

A) - особам, які досягли 16-річного віку;

 

     автомобілями, колісними   тракторами,  самохідними  машинами,

сільськогосподарською   технікою,    іншими    механізмами,    які

експлуатуються  на вулично-дорожній мережі,  всіх типів (категорії

B1, B, C1, C, T), за винятком автобусів, трамваїв і тролейбусів, -

особам, які досягли 18-річного віку;

 

     автомобілями з  причепами  або  напівпричепами (категорії BE,

C1E,  CE),  а також призначеними для перевезення великогабаритних,

великовагових і   небезпечних  вантажів,  -  особам,  які  досягли

19-річного віку;

 

     автобусами, трамваями і тролейбусами (категорії D1,  D,  D1E,

DE, T) - особам, які досягли 21-річного віку.

 

     Перелік медичних   протипоказань   (захворювань  і  вад),  за

наявності  яких  особа  не  може  бути   допущена   до   керування

відповідними   транспортними   засобами,  визначається  спеціально

уповноваженим  центральним  органом  виконавчої  влади  з   питань

охорони здоров'я.

 

     Особа, яка  бажає  отримати  право на керування транспортними

засобами  відповідної  категорії  чи  типу,   зобов'язана   пройти

медичний   огляд,  підготовку  або  перепідготовку  відповідно  до

типової  навчальної  програми,  успішно  скласти   теоретичний   і

практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення

кваліфікації   водіїв   транспортних   засобів   (   487-2009-п  )

визначається Кабінетом Міністрів України.

 

     Підготовка, перепідготовка  і  підвищення кваліфікації водіїв

транспортних  засобів  здійснюються   в   акредитованих   закладах

незалежно   від   форми   власності  та  підпорядкування,  які  за

результатами атестації отримали відповідний  атестат.  Підготовка,

перепідготовка   і  підвищення  кваліфікації  водіїв  здійснюються

спеціалістами,   які   відповідають   визначеним   кваліфікаційним

вимогам.  Перелік  вимог  до  закладів,  кваліфікаційні  вимоги до

спеціалістів,  які  здійснюють   таку   підготовку,   визначаються

спільним  актом Міністерства внутрішніх справ України,  спеціально

уповноваженого  центрального  органу  виконавчої  влади  з  питань

освіти  і  науки,  спеціально  уповноваженого  центрального органу

виконавчої влади з питань  автомобільного  транспорту,  спеціально

уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань праці

та соціальної політики.

 

     Державтоінспекція Міністерства   внутрішніх   справ   України

створює  та  веде  реєстр  закладів,  які  здійснюють  підготовку,

перепідготовку  і  підвищення  кваліфікації  водіїв   транспортних

засобів,  та здійснює державний контроль за додержанням ними вимог

законодавства у цій сфері.  Основною формою державного контролю  у

сфері безпеки дорожнього руху за діяльністю закладів незалежно від

форми власності і підпорядкування є державна  акредитація  закладу

та атестація його викладачів, яка проводиться не рідше одного разу

на  п'ять  років  у  порядку ( 490-2009-п ), визначеному Кабінетом

Міністрів України.

 

     Центральний   орган   виконавчої   влади   з  питань  нагляду

(контролю)  в  агропромисловому  комплексі  створює та веде реєстр

закладів,  які  здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення

кваліфікації   трактористів-машиністів   та   здійснює   державний

контроль за додержанням ними вимог законодавства у цій сфері.

 

     Теоретичний і  практичний  іспити  для  отримання  права   на

керування транспортними засобами відповідної категорії складаються

в  підрозділах  Державтоінспекції  Міністерства  внутрішніх  справ

України та в центральному органі виконавчої влади з питань нагляду

(контролю) в агропромисловому комплексі.

 

     Право на   керування   транспортними   засобами   відповідної

категорії  підтверджується посвідченням водія транспортного засобу

з  установленим  терміном  дії. На території України відповідно до

Конвенції  про  дорожній  рух  (  995_041  )  діють національні та

міжнародні   посвідчення   водія.   Порядок   видачі,   обміну  та

встановлення  терміну  дії таких посвідчень визначається Кабінетом

Міністрів України ( 340-93-п ).

{  Частина  дев'ята  статті  15  із  змінами,  внесеними згідно із

Законом N 3163-VI ( 3163-17 ) від 17.03.2011 }

 

     Забороняється керування  транспортними  засобами  особам,  до

яких   застосовано   адміністративне   стягнення   чи  кримінальне

покарання  у  виді  позбавлення  права   керування   транспортними

засобами, протягом строку позбавлення.

{  Стаття  15  із  змінами,  внесеними згідно із Законом N 1528-IV

(  1528-15 ) від 19.02.2004; в редакції Закону N 586-VI ( 586-17 )

від 24.09.2008 }

 

     Стаття 16. Основні права та обов'язки водія

                транспортного засобу

 

     Водій має право:

     керувати транспортним  засобом  і  перевозити  пасажирів  або

вантажі на дорогах, вулицях та в інших місцях, де  рух  транспорту

не заборонено у встановленому порядку;

     довіряти  у  встановленому  порядку  право  користування    і

розпорядження приватним транспортним засобом іншій особі, яка  має

відповідне право на керування;

     знати причину зупинки транспортного засобу  посадовою  особою

державного органу, яка здійснює нагляд за дорожнім рухом, а  також

прізвище і посаду цієї особи;

     відступати від  вимог  цього  розділу  Закону  в  умовах  дії

непереборної сили або коли  іншими  засобами  неможливо  запобігти

власній загибелі чи каліцтву громадян;

     на відшкодування витрат у разі надання  транспортного  засобу

працівникам міліції та охорони здоров'я у  випадках,  передбачених

цим Законом;

     на відшкодування збитків, завданих внаслідок  невідповідності

стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних  переїздів  вимогам

безпеки руху;

     одержувати  необхідну   допомогу    від    посадових    осіб,

організацій, що беруть  участь у забезпеченні  безпеки  дорожнього

руху.

 

     Водій зобов'язаний:

     мати  при  собі  та  на  вимогу  працівників міліції, а водії

військових   транспортних  засобів  -  на  вимогу  посадових  осіб

військової  інспекції  безпеки  дорожнього  руху Військової служби

правопорядку  у  Збройних Силах України, пред'являти для перевірки

посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а

у   випадках,   передбачених  законодавством,  -  страховий  поліс

(сертифікат)  про  укладення  договору  обов'язкового  страхування

цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних

засобів,  ліцензійну  картку на автомобільний транспортний засіб у

разі   надання   послуг  з  перевезення  пасажирів  і  небезпечних

вантажів;  {  Абзац  другий  частини  другої статті 16 із змінами,

внесеними  згідно  із Законами N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003,

N  1961-IV  (  1961-15 ) від 01.07.2004, N 3370-IV ( 3370-15 ) від

19.01.2006,  N  3565-VI  (  3565-17  )  від 05.07.2011; в редакції

Закону N 4621-VI ( 4621-17 ) від 22.03.2012 }

     виконувати   розпорядження   працівників   міліції,  а  водії

військових   транспортних  засобів  -  посадових  осіб  військової

інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у

Збройних  Силах  України,  що  даються  в  межах  їх  компетенції,

передбаченої  чинним  законодавством, Правилами дорожнього руху та

іншими  нормативними  актами; ( Абзац третій частини другої статті

16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 743-IV ( 743-15 ) від

15.05.2003 )

     вживати всіх можливих заходів до забезпечення безпечних  умов

для пересування найбільш уразливих  учасників  дорожнього  руху  -

дітей, інвалідів, велосипедистів і людей похилого віку;

     не  допускати випадків керування транспортним засобом у стані

алкогольного,  наркотичного  чи  іншого  сп'яніння або під впливом

лікарських  препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції,

а  також  не  передавати керування транспортним засобом особі, яка

перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів; { Абзац

п'ятий  частини  другої  статті 16 із змінами, внесеними згідно із

Законом N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

     перевірити  перед  вирушенням  у  дорогу    технічний    стан

транспортного засобу та стежити за ним у дорозі;

     своєчасно    подавати   транспортний   засіб,   що   підлягає

обов'язковому  технічному  контролю,  на  такий  контроль; { Абзац

сьомий  частини  другої  статті  16  в  редакції  Закону N 3565-VI

( 3565-17 ) від 05.07.2011 }

     під час руху на  автомобілі,  обладнаному  ременями  безпеки,

бути пристебнутим, а на мотоциклі - в застебнутому мотошоломі;

     надавати переважне право для проїзду транспортним засобам  із

включеними  синіми  або  червоними  проблисковими   маячками    та

спеціальними звуковими сигналами;

     сплатити збір за першу реєстрацію транспортного засобу згідно

з Податковим кодексом України ( 2755-17 ); { Абзац десятий частини

другої  статті  16  в  редакції  Закону  N 2756-VI ( 2756-17 ) від

02.12.2010 }

     надавати переважне право руху пішоходу, який  знаходиться  на

пішохідній доріжці (зебрі). У цьому разі водій зобов'язаний надати

можливість пішоходу безпечно  перейти дорогу, вулицю;

     вживати заходів щодо збереження чистоти автомобільних  доріг,

вулиць, залізничних переїздів та смуги відчуження, у тому числі  з

боку пасажирів.

 

     Надавати транспортний засіб:

     а) працівникам міліції та охорони  здоров'я  для  доставки  у

найближчий  медичний  заклад  осіб,  які  потребують  невідкладної

медичної допомоги, а водії військових транспортних засобів також і

посадовим  особам  Військової служби правопорядку у Збройних Силах

України;  (  Пункт  "а"  частини  третьої  статті  16  із змінами,

внесеними згідно із Законом N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003 )

     б)  працівникам  міліції,  а  водії  військових  транспортних

засобів  також і посадовим особам Військової служби правопорядку у

Збройних Силах України для виконання непередбачених і невідкладних

службових  обов'язків  по  затриманню  правопорушників.  При цьому

водій   має   право  на  відшкодування  збитків  згідно  з  чинним

законодавством.  ( Пункт "б" частини третьої статті 16 із змінами,

внесеними згідно із Законом N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003 )

 

 

     {  Частину  четверту  статті  16 виключено на підставі Закону

N 586-VI ( 586-17 ) від 24.09.2008 }

 

 

     Стаття 17. Основні права і обов'язки пішохода

 

     Пішохід, тобто особа, яка бере участь у дорожньому русі  поза

транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу  (до

пішоходів  належать  також  особи,  які  рухаються  в   інвалідних

колясках без двигунів, ведуть велосипед, мопед чи мотоцикл, везуть

санки, візок, дитячу або інвалідну коляску), має право:

     на  переважне перетинання проїзної частини   по    позначених

пішохідних переходах;

     при відсутності  в  зоні  видимості  переходу  чи  перехрестя

переходити дорогу, вулицю, залізничний переїзд під прямим кутом до

краю проїзної частини на дільниці, де вона добре  проглядається  в

обидві сторони;

     вимагати від державних та місцевих органів  влади,  власників

автомобільних  доріг, вулиць та  залізничних  переїздів  створення

необхідних умов для забезпечення безпеки руху.

 

     Пішохід зобов'язаний:

     рухатися по тротуарах, пішохідних або велосипедних  доріжках,

узбіччях, а в разі їх  відсутності  -  по  краю  проїзної  частини

автомобільної дороги чи вулиці;

     перетинати проїзну частину автомобільної  дороги,  вулиці  по

пішохідних переходах, а в разі їх відсутності - на перехрестях  по

лінії тротуарів і узбіч;

     керуватися сигналами регулювальника та світлофора  в  місцях,

де дорожній рух регулюється;

     не затримуватися і не зупинятися без необхідності на проїзній

частині автомобільної дороги, вулиці і залізничному переїзді;

     не переходити проїзну частину  автомобільних  доріг,  вулиць,

залізничних переїздів безпосередньо перед транспортними  засобами,

що  наближаються,  поза  пішохідними  переходами  при    наявності

роздільної смуги, а також у місцях, де  встановлені  пішохідні  чи

дорожні огородження;

     стримуватися від переходу  проїзної  частини  при  наближенні

транспортного  засобу  з  включеними  проблисковим   маячком    та

спеціальним звуковим сигналом;

     не виходити на проїзну частину із-за нерухомого транспортного

засобу або іншої перешкоди, що обмежує видимість, не переконавшись

у відсутності транспортних засобів, що наближаються.

 

     Стаття 18. Основні обов'язки та права пасажира

 

     Пасажир, тобто особа, яка користується транспортним  засобом,

але не причетна до керування ним, зобов'язаний:

     здійснювати посадку в транспортний засіб лише із спеціального

майданчика, а в разі його відсутності - з тротуару чи узбіччя;

     здійснювати посадку і висадку лише після  повного  припинення

руху транспортного засобу;

     не  відволікати  увагу  водія  від  керування    транспортним

засобом;

     під час руху на  автомобілі,  обладнаному  ременями  безпеки,

бути пристебнутим, а на мотоциклі - в застебнутому мотошоломі.

     Пасажир при користуванні транспортним засобом має право на:

     безпечне перевезення себе і багажу;

     відшкодування заподіяних збитків;

     своєчасну  і  точну інформацію про умови і порядок руху.

 

 

     Стаття 19. Основні права і обов'язки велосипедистів

                і погоничів тварин

 

     Особи, які керують велосипедами без двигунів, мають право:

     їздити по спеціальних велосипедних  доріжках,  а  в  разі  їх

відсутності - по краю проїзної частини дороги, вулиці чи узбіччю.

     Вони зобов'язані:

     використовувати технічно справні та належним чином  обладнані

велосипеди;

     не перевозити вантажів, що заважають керуванню;

     не перевозити пасажирів, за  винятком  дітей  віком  до  семи

років, на спеціально обладнаному сидінні.

     Погоничі тварин зобов'язані:

     не залишати  тварин  на  проїзній  частині  без  догляду,  не

переганяти тварин через залізничні колії та  дороги,  вулиці  поза

спеціально відведеними місцями, а також через  проїзну  частину  в

темний час доби і в умовах недостатньої видимості.

     Візки  (сани)   повинні   бути   обладнані   світловідбивними

пристроями, а в темний час доби - і ліхтарями.

 

     Стаття 20. Навчання різних груп населення Правил дорожнього

                руху

 

     Навчання громадян Правил  дорожнього  руху  (  1306-2001-п  )

здійснюється    згідно    з    типовими   навчальними   програмами

(    670-2009-п   ),   підготовленими   спеціально   уповноваженим

центральним  органом  виконавчої  влади  з  питань освіти і науки,

погодженими  з Міністерством внутрішніх справ України і спеціально

уповноваженим   центральним  органом  виконавчої  влади  з  питань

автомобільного  транспорту  та  затвердженими  Кабінетом Міністрів

України.

 

     Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з

питань освіти  і  науки забезпечує вивчення Правил дорожнього руху

( 1306-2001-п  )  в  дошкільних,  позашкільних,  загальноосвітніх,

професійно-технічних  навчальних  закладах,  а  також підготовку і

перепідготовку педагогічних працівників, діяльність яких пов'язана

з навчанням  громадян  Правил  дорожнього  руху ( 1306-2001-п ) та

підготовкою,  перепідготовкою і  підвищенням  кваліфікації  водіїв

транспортних засобів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

 

 

 

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

„ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САНІТАРНОГО ТА ЕПІДЕМІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ НАСЕЛЕННЯ”

 

(ВИТЯГ)

 

 

 

                            

 

 

 

 

 

 

 

 

  З А К О Н   У К Р А Ї Н И

 

           Про забезпечення санітарного та епідемічного

                  благополуччя населення (витяги)

 

 

  ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 27, ст.218 )

 

  ( Вводиться в дію Постановою ВР

    N 4005-XII  від 24.02.94, ВВР, 1994, N 27, ст.219 )

 

  ( Із змінами, внесеними згідно із Законами

    N 607/96-вр від 17.12.96, ВВР, 1997, N  6, ст. 49

    N 331/97-вр від 11.06.97, ВВР, 1997, N 31, ст.199

    N 642/97-вр від 18.11.97, ВВР, 1998, N 10, ст. 36

    N 783-XIV  від 30.06.99, ВВР, 1999, N 34, ст.274 -

    редакція  набирає  чинності одночасно з набранням чинності

    Законом про Державний бюджет України на 2000 рік

    N 1288-XIV  від 14.12.99, ВВР, 2000, N 5, ст.34

    N 2171-III  від 21.12.2000, ВВР, 2001, N 9, ст.38

    N 2788-III  від 15.11.2001, ВВР, 2002, N 7, ст.52

    N 3037-III  від 07.02.2002, ВВР, 2002, N 29, ст.190 )

 

 

  (

     Цей Закон регулює суспільні відносини, які виникають у  сфері

забезпечення санітарного та  епідемічного  благополуччя,  визначає

відповідні  права  і  обов'язки  державних  органів,  підприємств,

установ, організацій та громадян, встановлює  порядок  організації

державної  санітарно-епідеміологічної    служби    і    здійснення

державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

 

 

  

                          Р о з д і л II

 

            ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН, ПІДПРИЄМСТВ,

             УСТАНОВ І ОРГАНІЗАЦІЙ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

             САНІТАРНОГО ТА ЕПІДЕМІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ

 

     Стаття 4. Права громадян

 

     Громадяни мають право на:

     безпечні  для  здоров'я і життя харчові продукти, питну воду,

умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє

природне середовище;

     участь у  розробці,  обговоренні  та  громадській  експертизі

проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного

благополуччя  населення,  внесення  пропозицій  з  цих  питань  до

відповідних органів;

     відшкодування   шкоди,   завданої   їх   здоров'ю   внаслідок

порушення підприємствами, установами,  організаціями,  громадянами

санітарного законодавства;

     достовірну і своєчасну інформацію про  стан  свого  здоров'я,

здоров'я населення, а також про наявні та можливі  фактори  ризику

для здоров'я та їх ступінь.

     Законодавством України громадянам можуть бути надані  й  інші

права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

 

  

     Стаття 6. Права підприємств, установ і організацій

 

     Підприємства, установи і організації мають право на:

     одержання    від    органів   виконавчої   влади,   місцевого

самоврядування,  а  також  відповідних  органів і закладів охорони

здоров'я  інформації  про  стан  здоров'я  населення, санітарну та

епідемічну   ситуацію,   законодавчі,  нормативні  акти  з  питань

забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та

санітарні норми;

     відшкодування  збитків,  завданих  їм   внаслідок    порушень

санітарного    законодавства    підприємствами,        установами,

організаціями та громадянами.

 

     Стаття 7. Обов'язки підприємств, установ і організацій

 

     Підприємства, установи і організації зобов'язані:

     за    пропозиціями     посадових        осіб        державної

санітарно-епідеміологічної  служби  розробляти    і    здійснювати

санітарні та протиепідемічні заходи;

     у випадках, передбачених санітарними  нормами,  забезпечувати

лабораторний контроль за виконанням вимог цих  норм  щодо  безпеки

використання  (зберігання,  транспортування  тощо)  шкідливих  для

здоров'я  речовин  та  матеріалів,  утворюваних    внаслідок    їх

діяльності викидів, скидів, відходів та факторів, а також  готової

продукції;

     на вимогу посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної

служби надавати  безоплатно  зразки  використовуваних  сировини  і

матеріалів, а також продукції, що  випускається  чи  реалізується,

для проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи;

     виконувати розпорядження і вказівки посадових осіб  державної

санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні  ними  державного

санітарно-епідеміологічного нагляду;

     усувати за  поданням  відповідних  посадових  осіб  державної

санітарно-епідеміологічної   служби    від    роботи,    навчання,

відвідування дошкільних закладів осіб,  які  є  носіями  збудників

інфекційних  захворювань,  хворих  на  небезпечні  для   оточуючих

інфекційні хвороби,  або  осіб,  які  були  в  контакті  з  такими

хворими,  з  виплатою  у  встановленому  порядку    допомоги     з

соціального  страхування,  а  також  осіб,  які  ухиляються    від

обов'язкового  медичного  огляду  або  щеплення  проти   інфекцій,

перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади в

галузі охорони здоров'я;

     негайно інформувати  органи,  установи  і  заклади  державної

санітарно-епідеміологічної  служби  про  надзвичайні    події    і

ситуації, що становлять загрозу здоров'ю населення, санітарному та

епідемічному благополуччю;

     відшкодовувати  у  встановленому  порядку    працівникам    і

громадянам   шкоду,   завдану   їх  здоров'ю  внаслідок  порушення

санітарного законодавства.

     Власники підприємств, установ і організацій  та  уповноважені

ними органи зобов'язані забезпечувати їх необхідними для  розробки

та  здійснення  санітарних  та  протиепідемічних  (профілактичних)

заходів  санітарними нормами. ( Частина друга статті 7 із змінами,

внесеними   згідно   із   Законом  N  3037-III    від

07.02.2002 )

 

   

                         Р о з д і л III

 

                  ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ І ВИМОГИ

                  ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САНІТАРНОГО

              ТА ЕПІДЕМІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ НАСЕЛЕННЯ

(  Назва  розділу III в редакції Закону N 3037-III  від

07.02.2002 )

 

     Стаття 9. Гігієнічна регламентація і державна реєстрація

               небезпечних факторів

 

     Гігієнічній  регламентації  підлягає  будь-який   небезпечний

фактор  фізичної,  хімічної,  біологічної  природи,  присутній   у

середовищі  життєдіяльності  людини.  Вона  здійснюється  з  метою

обмеження інтенсивності або тривалості дії таких  факторів  шляхом

встановлення критеріїв їх допустимого впливу на здоров'я людини.

     Гігієнічна регламентація небезпечних факторів  забезпечується

центральним  органом  виконавчої  влади  в галузі охорони здоров'я

згідно   з   положенням,  що  затверджується  Кабінетом  Міністрів

України.  Перелік  установ  та організацій, які проводять роботи з

гігієнічної   регламентації   небезпечних  факторів,  визначається

центральним  органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я за

погодженням  з  центральним  органом  виконавчої  влади  з  питань

стандартизації, метрології та сертифікації.

     Державна реєстрація передбачає створення та  ведення  єдиного

Державного реєстру небезпечних факторів, в якому наводяться  назви

небезпечних хімічних речовин та біологічних чинників, дані про  їх

призначення,  властивості,  методи  індикації,  біологічну    дію,

ступінь  небезпеки  для  здоров'я  людини,  характер  поведінки  у

навколишньому  середовищі,  виробництво,  гігієнічні    регламенти

застосування тощо. Державна реєстрація небезпечного  фактора  може

бути  здійснена  лише  за  наявності  встановлених    для    нього

гігієнічних регламентів.

     Використання в народному господарстві  та  побуті  будь-якого

небезпечного фактора хімічної та біологічної природи  допускається

лише  за  наявності  сертифіката,  що  засвідчує  його    державну

реєстрацію.

     Державна  реєстрація  небезпечних  факторів  здійснюється   в

порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

     Стаття 10. Державна санітарно-епідеміологічна експертиза

 

     Державна   санітарно-епідеміологічна   експертиза  полягає  у

комплексному  вивченні   документів    (проектів,    технологічних

регламентів, інвестиційних програм тощо), а також діючих  об'єктів

та пов'язаних з ними небезпечних факторів на відповідність вимогам

санітарних норм.

     Державна санітарно-епідеміологічна експертиза передбачає:

     визначення безпеки господарської та  іншої  діяльності,  умов

праці, навчання, виховання, побуту, що прямо чи побічно  негативно

впливають або можуть вплинути на здоров'я населення;

     встановлення  відповідності  об'єктів   експертизи    вимогам

санітарних норм;

     оцінку    повноти    та    обгрунтованості    санітарних    і

протиепідемічних   (профілактичних)  заходів;  (  Абзац  четвертий

частини  другої  статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 3037-III  від 07.02.2002 )

     оцінку можливого  негативного  впливу  небезпечних  факторів,

пов'язаних з діяльністю об'єктів  експертизи,  визначення  ступеня

створюваного ними ризику для здоров'я населення.

 

     Стаття 11. Об'єкти державної санітарно-епідеміологічної

                експертизи

 

     Державній санітарно-епідеміологічній експертизі підлягають:

     проекти міждержавних, національних, регіональних, місцевих  і

галузевих програм соціально-економічного розвитку;

     інвестиційні  проекти  і  програми  у  випадках  і   порядку,

встановлених законодавством;

     схеми, передпроектна документація,  що  стосується  районного

планування і забудови населених пунктів, курортів тощо;

     проектна  документація  на  відведення  земельних    ділянок,

техніко-економічні    обгрунтування    і    розрахунки,    проекти

будівництва,  розширення,  реконструкції    об'єктів    будь-якого

призначення;

     проекти    нормативно-технічної,      інструкційно-методичної

документації, що стосується здоров'я та середовища життєдіяльності

людини;

     продукція, напівфабрикати, речовини, матеріали та  небезпечні

фактори, використання, передача або збут яких може  завдати  шкоди

здоров'ю людей;

     документація    на    розроблювані    техніку,    технології,

устаткування, інструменти тощо;

     діючі  об'єкти,  у  тому  числі  військового  та   оборонного

призначення.

 

     Стаття 12. Проведення державної санітарно-епідеміологічної

                експертизи

 

     Державна   санітарно-епідеміологічна  експертиза  проводиться

установами   та   закладами  державної  санітарно-епідеміологічної

служби, а в особливо складних випадках - комісіями, що утворюються

головним  державним  санітарним лікарем. ( Частина перша статті 12

із змінами, внесеними згідно із Законом N 3037-III  від

07.02.2002 )

     До проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи

можуть    залучатися    за    їх    згодою    фахівці    наукових,

проектно-конструкторських, інших установ та організацій  незалежно

від  їх  підпорядкування,  представники  громадськості,   експерти

міжнародних організацій.

     Рішення про необхідність і періодичність проведення державної

санітарно-епідеміологічної  експертизи діючих об'єктів приймається

відповідними        посадовими        особами            державної

санітарно-епідеміологічної служби.

     Перелік  установ,  організацій,  лабораторій,    що    можуть

залучатися   до  проведення  державної  санітарно-епідеміологічної

експертизи, встановлюється головним державним  санітарним  лікарем

України.

     Висновок          щодо          результатів         державної

санітарно-епідеміологічної  експертизи  затверджується відповідним

головним державним санітарним лікарем.

     Порядок   проведення   державної   санітарно-епідеміологічної

експертизи регулюється законодавством України.

 

    

     Стаття 15. Вимоги до проектування, будівництва, розробки,

                виготовлення і використання нових засобів

                виробництва та технологій

 

     Підприємства,  установи,  організації  та    громадяни    при

розробленні  і  використанні  нових   технологій,    проектуванні,

розміщенні,    будівництві,    реконструкції    та      технічному

переобладнанні  підприємств,  виробничих   об'єктів    і    споруд

будь-якого призначення, плануванні та забудові населених  пунктів,

курортів,  проектуванні  і  будівництві  каналізаційних,  очисних,

гідротехнічних  споруд,  інших  об'єктів  зобов'язані  дотримувати

вимог санітарного законодавства.

     Планування і забудова  населених  пунктів,  курортів  повинна

передусім передбачати  створення  найбільш  сприятливих  умов  для

життя, а також для збереження і зміцнення здоров'я громадян.

     Надання земельних ділянок під будівництво, затвердження  норм

проектування, проектної та  нормативно-технічної  документації  на

будівництво,  реконструкцію,  введення  в  експлуатацію  нових   і

реконструйованих об'єктів  виробничого,  соціально-культурного  та

іншого призначення, розробка, виготовлення  і  використання  нових

машин, механізмів, устаткування, інших засобів виробництва,  нових

технологій    здійснюється    за    погодженням    з     державною

санітарно-епідеміологічною службою.

 

     Стаття 18. Вимоги до господарсько-питного водопостачання і

                місць водокористування

 

     Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування зобов'язані

забезпечити  жителів міст та інших населених пунктів питною водою,

кількість  та  якість  якої повинні відповідати вимогам санітарних

норм  і державного стандарту. Виробничий контроль за якістю питної

води  в  процесі  її  добування, обробки та у розподільних мережах

здійснюють підприємства водопостачання.

     Вода    відкритих    водойм,    що    використовується    для

господарсько-питного водопостачання, купання,  спортивних  занять,

організованого відпочинку,  з  лікувальною  метою,  а  також  вода

водойм у межах населених пунктів  повинна  відповідати  санітарним

нормам.

     Підприємства,  установи,  організації,   що    використовують

водойми (у тому  числі  моря)  для  скидання  стічних,  дренажних,

поливних та інших забруднених вод, повинні забезпечити якість води

у місцях водокористування відповідно до вимог санітарних норм.

     Для  водопроводів  господарсько-питного  водопостачання,   їх

джерел  встановлюються  зони  санітарної  охорони  із  спеціальним

режимом.  Порядок  встановлення  і  режим  цих  зон   визначаються

законодавством України.

 

     Стаття 19. Гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в

                населених пунктах, повітря у виробничих та

                інших приміщеннях

 

     Атмосферне  повітря  в  населених  пунктах,  на    територіях

підприємств, установ, організацій та  інших  об'єктів,  повітря  у

виробничих  та  інших  приміщеннях  тривалого    чи    тимчасового

перебування людей повинно відповідати санітарним нормам.

     Підприємства,  установи,  організації  та    громадяни    при

здійсненні своєї діяльності зобов'язані вживати необхідних заходів

щодо  запобігання  та  усунення  причин  забруднення  атмосферного

повітря,  фізичного  впливу  на  атмосферу  в  населених  пунктах,

рекреаційних  зонах,  а  також  повітря  у  жилих  та   виробничих

приміщеннях,  у  навчальних,  лікувально-профілактичних  та  інших

закладах, інших місцях тривалого чи тимчасового перебування людей.

 

          Стаття 23. Забезпечення радіаційної безпеки

 

     Підприємства,  установи,    організації,    що    виробляють,

зберігають, транспортують, використовують радіоактивні речовини та

джерела  іонізуючих  випромінювань,  здійснюють  їх   захоронення,

знищення чи утилізацію, зобов'язані дотримувати  норм  радіаційної

безпеки, відповідних санітарних правил, а також норм, установлених

іншими  актами  законодавства,  що  містять  вимоги    радіаційної

безпеки.

     Роботи  з  радіоактивними  речовинами  та  іншими   джерелами

іонізуючих  випромінювань  здійснюються  з    дозволу    державної

санітарно-епідеміологічної    служби    та    інших     спеціально

уповноважених органів.

     Випадки порушень норм радіаційної безпеки, санітарних  правил

роботи з радіоактивними речовинами,  іншими  джерелами  іонізуючих

випромінювань, а також радіаційні аварії підлягають  обов'язковому

розслідуванню за участю посадових осіб, які  здійснюють  державний

санітарно-епідеміологічний нагляд.

 

    

     Стаття 25. Застосування та знешкодження хімічних речовин 

                і матеріалів, біологічних засобів

 

     Органи    виконавчої    влади,    місцевого   самоврядування,

підприємства,   установи,   організації   та   громадяни   у  разі

застосування    хімічних    речовин    і   матеріалів,   продуктів

біотехнології зобов'язані дотримувати санітарних норм.

     Виробництво,   зберігання,   транспортування,   використання,

захоронення, знищення та утилізація отруйних речовин, у тому числі

продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, здійснюються

за умови дотримання санітарних норм і наявності дозволу  державної

санітарно-епідеміологічної   служби,   а  також  з  дозволу  інших

спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади у порядку,

встановленому  Кабінетом Міністрів України. ( Частина друга статті

25 в редакції Закону N 1288-XIV  від 14.12.99 )

     Зазначені   вимоги    поширюються    також    на    транзитне

транспортування через  територію  України  хімічних,  біологічних,

радіоактивних, інших  небезпечних  для  здоров'я  видів  сировини,

корисних копалин, речовин та матеріалів  (у  тому  числі  нафти  і

нафтопродуктів, природного газу тощо) будь-якими видами транспорту

та продуктопроводами.

 

 

     Стаття 33. Основні напрями діяльності державної

                санітарно-епідеміологічної служби

 

     Основними        напрямами        діяльності        державної

санітарно-епідеміологічної служби є:

     здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

     визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а

також у охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на  нього

факторів навколишнього середовища;

     вивчення,  оцінка  і  прогнозування    показників    здоров'я

населення залежно від  стану  середовища  життєдіяльності  людини,

встановлення  факторів  навколишнього  середовища,  що    шкідливо

впливають на здоров'я населення;

     підготовка  пропозицій  щодо  забезпечення  санітарного    та

епідемічного  благополуччя  населення,  запобігання  занесенню  та

поширенню  особливо  небезпечних  (у  тому  числі  карантинних) та

небезпечних інфекційних хвороб;

     контроль за усуненням причин і умов  виникнення  та поширення

інфекційних,  масових  неінфекційних  захворювань,   отруєнь    та

радіаційних уражень людей;

     державний облік  інфекційних  і  професійних  захворювань  та

отруєнь;

     видача    висновків    державної   санітарно-епідеміологічної

експертизи  щодо  об'єктів  поводження  з  відходами;  ( Статтю 33

доповнено  абзацом  згідно  із  Законом N 1288-XIV  від

14.12.99 )

     встановлення санітарно-гігієнічних  вимог  до  продукції,  що

виробляється  з  відходів,  та  видача гігієнічного сертифіката на

неї;  (  Статтю  33 доповнено абзацом згідно із Законом N 1288-XIV

 від 14.12.99 )

     методичне забезпечення  та  здійснення   контролю   під   час

визначення  рівня  небезпечності  відходів.  ( Статтю 33 доповнено

абзацом згідно із Законом N 1288-XIV  від 14.12.99 )

 

 

     Стаття 34. Взаємодія державної санітарно-епідеміологічної

                служби з іншими організаціями

 

     Взаємодія, а також розмежування сфер діяльності,  повноважень

і відповідальності між органами, установами і закладами  державної

санітарно-епідеміологічної    служби    та    іншими    спеціально

уповноваженими  органами,  що  здійснюють  державний   нагляд    і

контроль, забезпечується відповідно до законодавчих та нормативних

актів, що визначають їх компетенцію.

     Органи,     установи        і        заклади        державної

санітарно-епідеміологічної  служби  співпрацюють   з    державними

органами і громадськими організаціями, діяльність яких  спрямована

на  профілактику  захворювань,  охорону   здоров'я    людини    та

навколишнього середовища, захист прав громадян на  безпечні  умови

їх життєдіяльності.

 

     Стаття 35. Фінансове забезпечення та майно державної

                санітарно-епідеміологічної служби

 

     Фінансування органів,    установ    і    закладів   державної

санітарно-епідеміологічної служби центрального  органу  виконавчої

влади  в  галузі  охорони  здоров'я здійснюється за рахунок коштів

державного бюджету, у тому числі спеціального фонду, а також інших

джерел, передбачених законом.

 

     Фінансування установ,    закладів,   частин   і   підрозділів

державної санітарно-епідеміологічної  служби  центральних  органів

виконавчої  влади  в галузі оборони,  внутрішніх справ,  у справах

охорони  державного  кордону,   з   питань   виконання   покарань,

Державного   лікувально-оздоровчого   управління,  Служби  безпеки

України здійснюється за рахунок асигнувань на охорону здоров'я, що

виділяються  зазначеним  державним  органам  з  Державного бюджету

України.

 

     Кошти до спеціального фонду державного  бюджету  установи  та

заклади  державної  санітарно-епідеміологічної служби центрального

органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я відраховують  за

виконання  робіт і надання послуг у сфері забезпечення санітарного

та  епідемічного  благополуччя,  що  не  відносяться  до  медичної

допомоги населенню:

 

     підготовка та   видача   дозволів,   висновків,   гігієнічних

сертифікатів,  передбачених статтями 12,  16,  17,  23,  25  цього

Закону;

 

     проведення лабораторних досліджень,  вимірювань,  випробувань

факторів середовища життєдіяльності людини;

 

     вивчення, дослідження,    аналіз     проектів     нормативних

документів,    проектної,    технічної,    інструктивно-методичної

документації на відповідність вимогам санітарного законодавства;

 

     обгрунтування медичних вимог безпеки  для  життя  і  здоров'я

людини, розробка гігієнічних нормативів і санітарних норм;

 

     участь в  акредитації  установ,  організацій  та  закладів на

право випробувань продукції щодо її безпеки для життя  і  здоров'я

людини;

 

     атестація робочих місць;

 

     гігієнічне навчання професійних груп працівників;

 

     консультації за зверненнями юридичних і фізичних осіб;

 

     роботи з     профілактичної     дезінфекції,     дезінсекції,

дератизації;

 

     інші види робіт і послуг за переліком,  визначеним  Кабінетом

Міністрів України.

 

     Оплата зазначених   послуг   здійснюється   за   тарифами  та

прейскурантами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

 

     Приміщення, будівлі,   споруди,   устаткування,   транспортні

засоби  та інше майно,  що використовуються установами і закладами

державної  санітарно-епідеміологічної   служби,   які   здійснюють

державний   санітарно-епідеміологічний   нагляд,   перебувають   у

державній власності і передаються зазначеним установам і  закладам

у  порядку,  встановленому  законом.  Земельні  ділянки,  на  яких

розміщуються будівлі  та  споруди  установ  і  закладів  державної

санітарно-епідеміологічної служби України, надаються їм у порядку,

встановленому законом.

(  Стаття  35  із  змінами, внесеними згідно із Законами N 783-XIV

( від 30.06.99, N 2171-III  від 21.12.2000, в

редакції Закону N 3037-III  від 07.02.2002 )

 

 

         Стаття 37. Інформаційне забезпечення державної

                санітарно-епідеміологічної служби

 

     Інформаційне            забезпечення                державної

санітарно-епідеміологічної служби здійснюється з  метою  вивчення,

оцінки, прогнозування санітарної та епідемічної ситуації, розробки

заходів,   спрямованих  на  запобігання,  усунення  або  зменшення

шкідливого впливу факторів навколишнього  середовища  на  здоров'я

людей, а також інформування з цих питань органів виконавчої влади,

громадських організацій і громадян.

     Інформаційне            забезпечення                державної

санітарно-епідеміологічної служби здійснюється системою державної,

галузевої та оперативної звітності.  Характер,  обсяг,  порядок  і

строки подання цієї інформації  до  органів,  установ  і  закладів

державної  санітарно-епідеміологічної  служби   визначаються    за

поданням  головного  державного  санітарного  лікаря  України    у

встановленому законодавством порядку.

     Органи    виконавчої    влади,    місцевого   самоврядування,

підприємства,   установи,  організації  та  громадяни  зобов'язані

надавати     органам,     установам     і    закладам    державної

санітарно-епідеміологічної служби таку інформацію безоплатно.

    

                          Р о з д і л V

 

           ДЕРЖАВНИЙ САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИЙ НАГЛЯД

 

       Стаття 41. Повноваження головних державних санітарних

                лікарів та інших посадових осіб, які здійснюють

                державний санітарно-епідеміологічний нагляд

 

     Головним  державним  санітарним  лікарям  Республіки    Крим,

областей, міст, районів  та  їх  заступникам,  головним  державним

санітарним лікарям  на  транспорті  та  їх  заступникам,  а  також

головним   державним   санітарним  лікарям  об'єктів  з  особливим

режимом роботи у межах відповідних територій (об'єктів)  надаються

повноваження:

     а)  державного   санітарно-епідеміологічного    нагляду    за

дотриманням  органами  виконавчої влади, місцевого самоврядування,

підприємствами,    установами,    організаціями    і   громадянами

санітарного законодавства;

     б) систематичного аналізу санітарної та епідемічної ситуації,

показників здоров'я населення, окремих його груп;

     в)  визначення  факторів,  що  можуть  шкідливо  впливати  на

здоров'я населення, ступеня створюваного ними ризику для  здоров'я

населення регіону, території, об'єкта,  окремих  професійних  груп

тощо;

     г) контролю  за  проведенням  санітарних  і  протиепідемічних

заходів,  виконанням  програм  профілактики  захворювань,  охорони

здоров'я населення;

     д) погодження відведення земельних ділянок  під  забудову  та

інші види землекористування, місця водозаборів і скидання  стічних

вод, розташування промислових та інших об'єктів;

     е) винесення рішень  про  необхідність  проведення  державної

санітарно-епідеміологічної  експертизи,  визначення складу комісій

для її здійснення і затвердження висновків;

     є)  погодження  регіональних  і  місцевих  програм  у  галузі

соціально-економічного розвитку;

     ж) винесення рішень про відповідність вимогам санітарних норм

об'єктів і споруд, що вводяться в експлуатацію;

     з)  погодження  видачі,  а  у  передбачених    законодавством

випадках  -  надання  дозволу  на  здійснення  видів   діяльності,

передбачених цим Законом;

     и) безперешкодного входу на територію  і  у  приміщення  всіх

об'єктів нагляду за  службовим  посвідченням  і  обов'язкових  для

виконання вказівок щодо  усунення  виявлених  порушень  санітарних

норм, а також проведення необхідних лабораторних досліджень;

     і) безплатного отримання від юридичних  осіб  і  громадян,  у

тому числі іноземних, які перебувають  або  ведуть  діяльність  на

відповідній  території  України,    матеріалів    і    відомостей,

статистичних та  інших  даних,  що  характеризують  санітарний  та

епідемічний стан об'єктів і здоров'я людей;

     ї)  безплатного  відбору   зразків    сировини,    продукції,

матеріалів для державної санітарно-епідеміологічної експертизи;

     й) визначення необхідності профілактичних  щеплень  та  інших

заходів профілактики у разі загрози виникнення  епідемій,  масових

отруєнь та радіаційних уражень;

     к) розслідування причин  і  умов  виникнення  професійних  чи

групових інфекційних захворювань, отруєнь,  радіаційних  аварій  і

подання  матеріалів  з  цих  питань  компетентним   органам    для

притягнення винних до відповідальності;

     л)  застосовування  передбачених  цим  Законом  заходів   для

припинення порушення санітарного законодавства.

     Такі  ж  повноваження  в  межах  підпорядкованих   територій,

об'єктів,  частин  та  підрозділів  надаються  головним  державним

санітарним  лікарям  центрального органу виконавчої влади з питань

оборони,  центрального органу виконавчої влади з питань внутрішніх

справ,  центрального  органу  виконавчої  влади  у справах охорони

державного  кордону, центрального органу виконавчої влади з питань

виконання  покарань, Державного лікувально-оздоровчого управління,

Служби  безпеки  України та їх заступникам. ( Частина друга статті

41 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2171-III

від 21.12.2000, N 3037-III  від 07.02.2002 )

     Іншим посадовим особам органів, установ і закладів  державної

санітарно-епідеміологічної       служби        (лікарі-гігієністи,

лікарі-епідеміологи, помічники  лікарів)  надаються  повноваження,

передбачені пунктами "а", "б", "в", "г", "и",  "і",  "ї",  "к"  (в

частині розслідування групових інфекційних  захворювань,  отруєнь,

радіаційних аварій) та "л" частини першої цієї статті.

     Головний  державний   санітарний    лікар    адміністративної

території координує діяльність всіх розташованих на  ній  установ,

закладів  та  підрозділів  державної    санітарно-епідеміологічної

служби незалежно від їх підпорядкування.

     У випадках погіршення санітарної або епідемічної  ситуації  в

місцях  дислокації об'єктів центрального органу виконавчої влади з

питань  оборони,  центрального  органу  виконавчої  влади з питань

внутрішніх  справ,  центрального органу виконавчої влади у справах

охорони державного кордону, центрального органу виконавчої влади з

питань   виконання   покарань,  Державного  лікувально-оздоровчого

управління,  Служби  безпеки України, а також об'єктів з особливим

режимом   роботи  повноваження  головного  державного  санітарного

лікаря,   його  заступників  та  інших  посадових  осіб  (лікарів)

державної     санітарно-епідеміологічної     служби    відповідної

адміністративної  території,  передбачені  пунктами "в", "г", "и",

"і",  "ї",  "й",  "к"  частини  першої цієї статті, поширюються на

зазначені    об'єкти.    Названі    посадові    особи    державної

санітарно-епідеміологічної служби адміністративної території мають

право  застосовувати  на  цих  об'єктах  і  територіях заходи щодо

припинення   порушення   санітарного   законодавства,  передбачені

пунктами "а", "б", "в", "г", "е" статті 42 цього Закону. ( Частина

п'ята   статті   41  із  змінами,  внесеними  згідно  із  Законами

N  2171-III  від 21.12.2000, N 3037-III  від

07.02.2002 )

 

 

     Стаття 42. Заходи щодо припинення порушення 

                санітарного законодавства

 

     Головні  державні   санітарні    лікарі    (їх    заступники)

застосовують такі  заходи  для  припинення  порушення  санітарного

законодавства:

     а) обмеження, тимчасова  заборона  чи  припинення  діяльності

підприємств,    установ,    організацій,    об'єктів    будь-якого

призначення, технологічних ліній, машин  і  механізмів,  виконання

окремих технологічних операцій, користування плаваючими  засобами,

рухомим складом і  літаками  у  разі  невідповідності  їх  вимогам

санітарних норм;

     б) обмеження, тимчасова заборона або припинення  будівництва,

реконструкції та розширення об'єктів за  проектами,  що  не  мають

позитивного      висновку      за      результатами      державної

санітарно-епідеміологічної  експертизи,  та  у  разі  відступу від

затвердженого проекту;

     в) тимчасова заборона виробництва, заборона  використання  та

реалізації  хімічних  речовин,  харчових продуктів, технологічного

устаткування, будівельних матеріалів, біологічних засобів, товарів

народного  споживання,  джерел  іонізуючих  випромінювань  в  разі

відсутності їх гігієнічної регламентації та державної  реєстрації,

а також якщо їх  визнано шкідливими для здоров'я людей;

     г)  обмеження,  зупинення  або  заборона  викидів    (скидів)

забруднюючих речовин за умови порушення санітарних норм;

     д)  зупинення  або  припинення  інвестиційної  діяльності   у

випадках, встановлених законодавством;

     е) внесення власникам підприємств, установ,  організацій  або

уповноваженим ними органам подання про  відсторонення  від  роботи

або іншої діяльності осіб, зазначених  у  абзаці  шостому  частини

першої статті 7 цього Закону;

     є)  вилучення  з  реалізації  (конфіскація)  небезпечних  для

здоров'я  харчових  продуктів,  хімічних та радіоактивних речовин,

біологічних    матеріалів    у    порядку,    що    встановлюється

законодавством.

     Іншим посадовим особам органів, установ і закладів  державної

санітарно-епідеміологічної    служби    надаються     повноваження

застосовувати заходи для  припинення  порушення  санітарних  норм,

передбачені пунктом "а" (в частині обмеження, тимчасової  заборони

діяльності підприємств, установ, організацій, об'єктів  будь-якого

призначення, технологічних ліній, машин  і  механізмів,  виконання

окремих технологічних операцій, користування плаваючими  засобами,

рухомим складом і  літаками  у  разі  невідповідності  їх  вимогам

санітарних норм), пунктами "в", "г", "е" та "є" цієї статті.

     На  вимогу  посадових  осіб  органів,  установ  і    закладів

державної санітарно-епідеміологічної служби виконання заходів  для

припинення  порушень  санітарного  законодавства   у    необхідних

випадках здійснюється із залученням працівників органів внутрішніх

справ.

 

     Стаття 43. Оскарження рішень і дій посадових осіб, які

                здійснюють державний санітарно-епідеміологічний

                нагляд

 

     Постанови, розпорядження, приписи,  висновки  посадових  осіб

державної  санітарно-епідеміологічної  служби  у  місячний  термін

можуть бути оскаржені:

     а) головного  державного  санітарного  лікаря  України  -  до

Кабінету Міністрів України або до суду;

     б)   головного  державного  санітарного  лікаря  центрального

органу  виконавчої  влади  з  питань  оборони, центрального органу

виконавчої  влади  з  питань внутрішніх справ, центрального органу

виконавчої   влади   у   справах   охорони   державного   кордону,

центрального  органу виконавчої влади з питань виконання покарань,

Державного   лікувально-оздоровчого   управління,  Служби  безпеки

України  -  головному державному санітарному лікарю України або до

суду;  (  Пункт "б" частини першої статті 43 із змінами, внесеними

згідно  із  Законами  N  2171-III    від  21.12.2000,

N 3037-III  від 07.02.2002 )

     в) інших головних державних санітарних лікарів  та  посадових

осіб державної санітарно-епідеміологічної  служби  -  вищестоящому

головному державному санітарному лікарю або до суду.

     Оскарження прийнятого рішення не припиняє його дії.

 

     Стаття 44. Відповідальність посадових осіб державної

                санітарно-епідеміологічної служби України

 

     За невиконання  або  неналежне  виконання  посадовими особами

державної санітарно-епідеміологічної служби своїх обов'язків  вони

притягаються до юридичної відповідальності згідно з законом.

(  Стаття  44  в  редакції  Закону  N  3037-III   від

07.02.2002 )

 

 

                          Р о з д і л VI

 

            ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ САНІТАРНОГО

                          ЗАКОНОДАВСТВА

 

     Стаття 45. Дисциплінарна відповідальність за порушення

                санітарного законодавства

 

     Працівники  підприємств,  установ,  організацій,  дії    яких

призвели  до  порушення  санітарного  законодавства,   невиконання

постанов,  розпоряджень,  приписів,  висновків   посадових    осіб

державної    санітарно-епідеміологічної    служби,      підлягають

дисциплінарній відповідальності згідно з законодавством.

 

     Стаття 46. Адміністративна відповідальність та фінансові

                санкції за порушення санітарного законодавства

 

     За  порушення  санітарного  законодавства  або    невиконання

постанов,  розпоряджень,  приписів,  висновків   посадових    осіб

органів, установ і закладів  державної  санітарно-епідеміологічної

служби на осіб, винних у вчиненні таких правопорушень,  може  бути

накладено штраф у таких розмірах:

     на   посадових   осіб   -   від   одного  до  двадцяти  п'яти

неоподатковуваних  мінімумів  доходів  громадян;  (  Абзац  другий

частини  першої статті 46 із змінами, внесеними згідно із Законами

N 607/96-вр від 17.12.96, N 3037-III  від 07.02.2002 )

     на громадян -  від  одного  до  дванадцяти  неоподатковуваних

мінімумів  доходів  громадян. ( Абзац третій частини першої статті

46  із  змінами,  внесеними  згідно  із  Законом  N  607/96-вр від

17.12.96 )

     До   підприємств,   підприємців,   установ,  організацій, які

порушили  санітарне  законодавство,  застосовуються такі фінансові

санкції:

     а) за передачу замовникові або у виробництво  і  застосування

конструкторської, технологічної та проектної документації,  що  не

відповідає вимогам санітарних норм,  розробник  цієї  документації

сплачує штраф у розмірі 25 відсотків вартості розробки;

     б)  за  реалізацію  продукції,  забороненої  до  випуску    і

реалізації  посадовими  особами  органів,  установ   і    закладів

державної   санітарно-епідеміологічної    служби,    підприємство,

підприємець, установа, організація сплачує  штраф  у  розмірі  100

відсотків вартості реалізованої продукції;

     в) за випуск, реалізацію продукції, яка  внаслідок  порушення

вимог стандартів,  санітарних  норм  є  небезпечною  для  життя  і

здоров'я людей, підприємство, підприємець,  установа,  організація

сплачує штраф у  розмірі  100  відсотків  вартості  випущеної  або

реалізованої продукції;

     г) за реалізацію на території  України  імпортної  продукції,

яка не відповідає вимогам стандартів  щодо  безпеки  для  життя  і

здоров'я людей, санітарних норм, що діють в Україні, підприємство,

підприємець, установа, організація сплачує  штраф  у  розмірі  100

відсотків вартості реалізованої продукції;

     д) за ухилення від пред'явлення  посадовим  особам  державної

санітарно-епідеміологічної  служби   продукції,    яка    підлягає

контролю, підприємство, підприємець, установа, організація сплачує

штраф у розмірі 25 відсотків вартості  продукції,  що  випущена  з

моменту ухилення.

     Вартість зазначених у частині другій цієї статті документації

та продукції обчислюється за цінами їх реалізації.

 

     Стаття 47. Порядок накладення і стягнення штрафів та

                застосування фінансових санкцій за порушення

                санітарного законодавства

 

     Постанови про  накладення  штрафу та застосування  фінансової

санкції за  порушення  санітарного законодавства  виносяться    на

підставі  протоколу  про  порушення санітарних  норм,  оформленого

у  встановленому  порядку, і є обов'язковими для виконання.

     Такі постанови можуть видавати:

     1)  головний  державний  санітарний  лікар   України,    його

заступники,   головні   державні   санітарні   лікарі   Автономної

Республіки   Крим,  областей,  міст  Києва,  Севастополя,  головні

державні   санітарні  лікарі  водного,  залізничного,  повітряного

транспорту,   водних   басейнів,  залізниць,  центрального  органу

виконавчої  влади з питань оборони, центрального органу виконавчої

влади  з  питань  внутрішніх справ, центрального органу виконавчої

влади  у  справах  охорони державного кордону, центрального органу

виконавчої   влади   з   питань   виконання  покарань,  Державного

лікувально-оздоровчого  управління,  Служби  безпеки України та їх

заступники  -  за  порушення, передбачені статтею 46 цього Закону;

( Пункт 1 частини другої статті 47 із змінами, внесеними згідно із

Законами  N  2171-III    від  21.12.2000,  N 3037-III

 від 07.02.2002 )

     2) інші головні державні санітарні лікарі та їх заступники  -

за порушення, передбачені частиною першою статті  46  та  пунктами

"б", "в", "г", "д" частини другої статті 46 цього Закону;

     3) інші посадові особи  державної  санітарно-епідеміологічної

служби - за порушення, передбачені частиною першою статті 46 цього

Закону.

     Розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені

частиною першою статті 46 цього Закону, та виконання  постанов   у

цих справах провадиться в порядку, встановленому Кодексом  України

про адміністративні правопорушення.

     Один примірник постанови про застосування фінансової санкції,

передбаченої частиною другою статті 46 цього Закону,  надсилається

державній   податковій     інспекції      за     місцезнаходженням

підприємства, підприємця, установи, організації  для  контролю  за

її виконанням.

     У разі невиконання порушником постанови протягом  15  днів  з

дня її видання сума санкції стягується у судовому порядку.

( Частина п'ята статті 47 із змінами, внесеними згідно із  Законом

N 642/97-вр від 18.11.97 )

     Сплата штрафів і фінансових санкцій, передбачених статтею  46

цього  Закону, не звільняє  порушників від обов'язку відшкодування

збитків підприємствам, установам, організаціям і громадянам,  яких

вони зазнали внаслідок порушення санітарного законодавства.

     Зарахування сум штрафів здійснюється відповідно до закону.

( Частина сьома статті 47 в редакції Закону N 3037-III

від 07.02.2002 )

     Повернення необгрунтовано зарахованої до бюджету суми  штрафу

або  фінансової  санкції  здійснюється   фінансовими  органами  на

підставі  рішення  органу,  який   скасував застосування штрафу чи

санкції.

     Особливості застосування заходів адміністративного  стягнення

за порушення санітарного  законодавства   посадовими       особами

державної  санітарно-епідеміологічної  служби  центрального органу

виконавчої  влади з питань оборони, центрального органу виконавчої

влади  з  питань  внутрішніх справ, центрального органу виконавчої

влади  у  справах  охорони державного кордону, центрального органу

виконавчої   влади   з   питань   виконання  покарань,  Державного

лікувально-оздоровчого    управління,   Служби   безпеки   України

визначаються  законодавством.  (  Частина  дев'ята  статті  47  із

змінами,  внесеними  згідно із Законами N 2171-III  від

21.12.2000, N 3037-III  від 07.02.2002 )

 

     Стаття 48. Цивільно-правова відповідальність за 

                порушення санітарного законодавства

 

     Підприємства, установи, організації, підприємці та громадяни,

які порушили санітарне законодавство, що  призвело  до  виникнення

захворювань, отруєнь, радіаційних уражень, тривалої або тимчасової

втрати працездатності, інвалідності чи смерті  людей,  зобов'язані

відшкодувати  збитки  громадянам,  підприємствам,   установам    і

організаціям, а  також  компенсувати  додаткові  витрати  органів,

установ  та  закладів   санітарно-епідеміологічної    служби    на

проведення  санітарних  та  протиепідемічних  заходів  і   витрати

лікувально-профілактичних закладів на  подання  медичної  допомоги

потерпілим.

     У  разі  відмови  від  добровільної  компенсації  витрат  або

відшкодування збитків спір розглядається у судовому порядку.

 

     Стаття 49. Кримінальна відповідальність за порушення

                санітарного законодавства

 

     Діяння проти здоров'я населення, вчинені внаслідок  порушення

санітарного  законодавства,  тягнуть    за    собою    кримінальну

відповідальність згідно з законом.

 

 

                       

 Президент України                                     Л.КРАВЧУК

 

 м. Київ, 24 лютого 1994 року

          N 4004-XII

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

 

 

 

 

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

„ПРО ЦИВІЛЬНУ ОБОРОНУ УКРАЇНИ”

 

(ВИТЯГ)

 

 

 

 

 

 

 

Про Цивільну оборону України| вiд 03.02.1993 № 2974-XII (Повний текст)Документ

      2974-12, остання редакцiя вiд 20.06.2007, чинний (1 сторiнка)

 

       Сторiнка "Законодавство України" сайту Верховної Ради

 

 

 

 

                                                          

 

                     З А К О Н   У К Р А Ї Н И

                   Про Цивільну оборону України 

  ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 14, ст.124 )

  ( Вводиться в дію Постановою ВР     N 2975-XII ( 2975-12 ) від 03.02.93, ВВР, 1993, N 14, ст.125 )

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами   N  555-XIV (  555-14 ) від 24.03.99, ВВР, 1999, N 19, ст.171   N 2470-III ( 2470-14 ) від 29.05.2001, ВВР, 2001, N 32, ст.172   N 1419-IV ( 1419-15 ) від 03.02.2004, ВВР, 2004, N 19, ст.259   N 1014-V  ( 1014-16 ) від 11.05.2007, ВВР, 2007, N 33, ст.442 } 

    { У тексті Закону слова "пошуково-рятувальні формування",       "захист населення  і  місцевостей",  "центральний орган       виконавчої влади  з питань надзвичайних ситуацій  та  у       справах захисту населення від наслідків  Чорнобильської       катастрофи" в усіх відмінках замінено відповідно словами       "аварійно-рятувальні   служби    (формування)", "захист       населення і територій" та "центральний орган виконавчої       влади, до повноважень якого  віднесено  питання захисту       населення  і    територій   від   надзвичайних  ситуацій       техногенного  та  природного   характеру"  у відповідних       відмінках згідно із Законом       N 2470-III ( 2470-14 ) від 29.05.2001, ВВР, 2001, N 32,       ст.172 } 

     Кожен  має  право  на  захист  свого  життя  і  здоров'я  від наслідків аварій,  катастроф,  пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій  забезпечення  реалізації  цього   права   від   Кабінету Міністрів   України,  міністерств  та  інших  центральних  органів виконавчої  влади,  місцевих  державних   адміністрацій,   органів місцевого   самоврядування,  керівництва  підприємств,  установ  і організацій  незалежно  від  форм  власності  і   підпорядкування. (  Частина  перша преамбули в редакції Закону N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Держава як  гарант  цього  права  створює  систему  цивільної оборони, яка має своєю  метою  захист  населення  від  небезпечних наслідків  аварій  і   катастроф    техногенного,    екологічного, природного та воєнного характеру. 

                          Р о з д і л  I

                          ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

     Стаття 1.  Цивільна  оборона  України  є  державною  системою органів управління, сил і засобів, що створюється для  організації і  забезпечення  захисту  населення  від  наслідків   надзвичайних ситуацій*  техногенного,  екологічного,   природного  та  воєнного характеру.

     Систему цивільної оборони складають:

     органи  виконавчої  влади  всіх  рівнів,  до компетенції яких віднесено  функції,  пов'язані  з  безпекою  і захистом населення, попередженням,  реагуванням  і  діями  у  надзвичайних  ситуаціях; (  Абзац  другий  частини  другої  статті  1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     органи  повсякденного управління процесами захисту  населення у складі міністерств,  інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і  організацій  незалежно  від  форм  власності і підпорядкування; ( Абзац третій частини другої статті 1 в редакції Закону N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     сили і засоби, призначені  для  виконання  завдань  цивільної оборони;

     фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

     системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;

     спеціально  уповноважений центральний орган виконавчої влади, до   повноважень   якого   віднесено  питання  цивільної  оборони; (  Частину  другу  статті  1  доповнено  абзацом згідно із Законом N  555-XIV  (  555-14 ) від 24.03.99, в редакції Закону N 2470-III ( 2470-14 ) від 29.05.2001 )

     курси та   навчальні   заклади  підготовки  і  перепідготовки фахівців  та населення з питань цивільної оборони; ( Частину другу статті  1 доповнено абзацом згідно із Законом N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     служби  цивільної оборони. ( Частину другу статті 1 доповнено абзацом згідно із Законом N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

_________________      * Надзвичайна ситуація - порушення нормальних  умов  життя  і діяльності людей на об'єкті  або  території,  спричинене  аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією,  епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що  призвели  або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

     Попередження     соціально-політичних,        міжнаціональних конфліктів, масових безпорядків і дії щодо ліквідації їх наслідків до компетенції органів  управління  і  сил  цивільної  оборони  не входять. 

     Стаття  2.  Заходи  цивільної  оборони  поширюються  на   всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом  і відповідальністю    за    їх    виконання    здійснюється       за територіально-виробничим принципом.

     Завданнями Цивільної оборони України є:

     попередження    надзвичайних    ситуацій    техногенного   та природного  характеру  та  ліквідація їх наслідків; ( Абзац другий частини  другої  статті 2 в редакції Закону N 2470-III ( 2470-14 ) від 29.05.2001 )

     оповіщення населення про загрозу  і  виникнення  надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;

     захист населення від  наслідків  аварій,  катастроф,  великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;

     організація  життєзабезпечення  населення  під  час   аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;

     (  Абзац шостий частини другої статті 2 виключено на підставі Закону N 2470-III ( 2470-14 ) від 29.05.2001 )

     створення  систем  аналізу  і    прогнозування    управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю  за  радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх  готовності для сталого функціонування  у  надзвичайних  ситуаціях  мирного  і воєнного часів;

     підготовка  і  перепідготовка  керівного  складу    цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання  населення  вмінню застосовувати  засоби  індивідуального  захисту    і    діяти    в надзвичайних ситуаціях.

     Стаття 3.  Керівництво  Цивільною обороною України відповідно до   її   побудови  покладається  на  Кабінет  Міністрів  України, міністерства,  інші  центральні  органи  виконавчої  влади,   Раду міністрів    Автономної    Республіки   Крим,   місцеві   державні адміністрації,  керівників  підприємств,  установ  і   організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

     Начальником   Цивільної  оборони  України  є  Прем'єр-міністр України.  (  Частина  друга  статті 3 в редакції Закону N 2470-III ( 2470-14 ) від 29.05.2001 )

     Безпосереднє виконання завдань цивільної оборони здійснюється постійно діючими органами управління у справах цивільної  оборони, у   тому   числі   створеними  у  складі  підприємств,  установ  і організацій силами та службами цивільної оборони.

     Завдання, функції  та  повноваження  органів   управління   у справах  цивільної  оборони  визначаються цим Законом і Положенням про  органи  управління   у   справах   цивільної   оборони,   яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

     Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.

( Стаття 3 в редакції Закону N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 ) 

                          Р о з д і л  II

    ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ,  ВИКОНАВЧИХ ОРГАНІВ        МІСЦЕВОГО  САМОВРЯДУВАННЯ, КЕРІВНИКІВ  ПІДПРИЄМСТВ,         УСТАНОВ І ОРГАНІЗАЦІЙ З ПИТАНЬ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ

             ( Назва розділу II в редакції Закону                N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 ) 

     Стаття 4. Кабінет Міністрів України:

     забезпечує здійснення  заходів щодо попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

     розподіляє міста і території за групами,  а юридичних осіб  - за категоріями щодо реалізації заходів з цивільної оборони;

     створює резерви   засобів  індивідуального  захисту  і  майна цивільної  оборони,  матеріально-технічних  та  інших  фондів   на випадок  надзвичайних  ситуацій  у  мирний і воєнний час,  а також визначає їх обсяг і порядок використання;

     вживає заходів   щодо   забезпечення    готовності    органів управління  у  справах цивільної оборони,  сил і засобів цивільної оборони до дій в умовах надзвичайних ситуацій;

     створює єдину систему підготовки органів управління у справах цивільної  оборони,  сил  цивільної  оборони та населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій;

     визначає порядок  створення  спеціалізованих  професійних  та невоєнізованих аварійно-рятувальних  служб (формувань);

     визначає   порядок   підготовки   та   проведення  потенційно небезпечних  заходів  в умовах присутності цивільного населення за участю  особового  складу  Збройних  Сил України, інших військових формувань  та  правоохоронних  органів з використанням озброєння і військової техніки; ( Статтю 4 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом N 1419-IV ( 1419-15 ) від 03.02.2004 )

     задовольняє мобілізаційні потреби військ,  органів управління у справах цивільної оборони та установ цивільної оборони;

     координує  діяльність  аварійно-рятувальних служб; ( Статтю 4 доповнено  абзацом  згідно  із  Законом N 2470-III ( 2470-14 ) від 29.05.2001 )

     залучає аварійно-рятувальні служби до ліквідації надзвичайних ситуацій за межами території України. ( Статтю 4 доповнено абзацом згідно із Законом N 2470-III ( 2470-14 ) від 29.05.2001 )

( Стаття 4 в редакції Закону N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Стаття  5.  Міністерства,  інші  центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад в межах  своїх  повноважень  забезпечують вирішення питань цивільної оборони, здійснення заходів щодо захисту населення і територій під час  надзвичайних  ситуацій  та  проведення потенційно небезпечних заходів   в  умовах  присутності  цивільного  населення,  сприяють органам   управління  у  справах  цивільної  оборони  у  виконанні покладених  на них завдань. ( Стаття 5 в редакції Закону N 555-XIV (  555-14  ) від 24.03.99, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1419-IV ( 1419-15 ) від 03.02.2004 ) 

     Стаття   6.   Спеціально   уповноважений   центральний  орган виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання цивільної оборони:

     бере участь у реалізації державної політики у сфері цивільної оборони,  захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій   техногенного   та   природного   характеру,   а   також попередження цих ситуацій;

     організовує розроблення і здійснення відповідних  заходів  із цивільної оборони;

     керує діяльністю  підпорядкованих  йому  органів управління у справах цивільної оборони та спеціалізованих формувань,  військами цивільної оборони;

     здійснює контроль  за  виконанням  вимог  цивільної  оборони, станом готовності сил і засобів цивільної оборони  для  проведення невідкладних   робіт  для  попередження  та  ліквідації  наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

     здійснює координацію    діяльності    центральних     органів виконавчої  влади,  Ради  міністрів  Автономної  Республіки  Крим, місцевих державних адміністрацій,  виконавчих органів місцевих рад та  юридичних осіб щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

     здійснює оповіщення  населення  про  загрозу  виникнення  або виникнення     надзвичайної     ситуації,    забезпечує    належне функціонування  відомчих   територіальних   і   локальних   систем оповіщення;

     здійснює навчання населення, представників органів управління і сил цивільної оборони з питань  захисту  і  дій  у  надзвичайних ситуаціях;

     організовує фінансове   і  матеріально-технічне  забезпечення військ цивільної оборони;

     створює відповідно до законодавства  України  підприємства  з виробництва  спеціальної  техніки,  засобів  захисту  населення  і контролю тощо.

(  Стаття  6 в редакції Законів N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99, N 2470-III ( 2470-14 ) від 29.05.2001 )

     (  Статтю 7 виключено на підставі Закону N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Стаття 8.  Керівництво  підприємств,  установ  і організацій незалежно від форм власності і  підпорядкування  забезпечує  своїх працівників  засобами  індивідуального  та  колективного  захисту, організовує здійснення евакозаходів,  створює сили для  ліквідації наслідків  надзвичайних  ситуацій  та  забезпечує їх готовність до практичних дій,  виконує інші заходи з цивільної  оборони  і  несе пов'язані  з  цим  матеріальні  та  фінансові витрати в порядку та обсягах,  передбачених  законодавством. ( Частина перша статті 8 в редакції Закону N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Радіаційні, хімічні і вибухонебезпечні підприємства додатково створюють  локальні  системи    виявлення    загрози    виникнення надзвичайної ситуації та  оповіщення  персоналу  і  населення,  що проживає    в    зонах    можливого    ураження;     запроваджують інженерно-технічні заходи, що зменшують ступінь ризику  виникнення аварій,  пожеж  та  вибухів, і несуть витрати щодо їх здійснення в обсягах,  передбачених відповідними  нормативно-правовими  актами. ( Частина  друга  статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Власники  потенційно  небезпечних  об'єктів  відповідають  за захист населення, що проживає  в  зонах  можливого  ураження,  від наслідків  аварій  на  цих  об'єктах.  ( Частина третя статті 8 із змінами,  внесеними  згідно  із  Законом  N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )                          Р о з д і л  III

                      СИЛИ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ 

     Стаття   9.   Силами   цивільної   оборони   є   її  війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування.

     Війська цивільної   оборони   підпорядковуються   керівникові спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання цивільної оборони.

     Війська цивільної    оборони    виконують    завдання    щодо попередження  та  ліквідації   наслідків   надзвичайних   ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до законів України "Про  захист  населення  і  територій  від  надзвичайних  ситуацій техногенного   та   природного   характеру"   (  1809-14  ),  "Про аварійно-рятувальні служби" ( 1281-14 ),  "Про  зону  надзвичайної екологічної   ситуації"   (   1908-14   ),   "Про  правовий  режим надзвичайного стану"  ( 1550-14 ),   "Про  Збройні  Сили  України" ( 1934-12 ).

     Умови залучення  частин  та підрозділів Збройних Сил України, інших  військових  формувань,  утворених  відповідно  до   законів України,    до    ліквідації   наслідків   надзвичайних   ситуацій техногенного  та  природного  характеру  визначаються  Президентом України відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ),  законів України "Про правовий режим надзвичайного стану" (  1550-14  )  та "Про  Збройні  Сили України" ( 1934-12 ).  Кількість і чисельність частин і підрозділів цих військ визначаються з урахуванням  потреб і особливостей регіону призначення.

     Комплектування військ   цивільної   оборони  здійснюється  на підставі  Закону  України  "Про  військовий  обов'язок і військову службу" ( 2232-12 ), а також за контрактом. { Частина п'ята статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1014-V ( 1014-16 ) від 11.05.2007 }

(  Стаття  9  в  редакції  Закону  N  2470-III  (  2470-14  )  від 29.05.2001 )

     Стаття 10.  Для   виконання  специфічних робіт,  пов'язаних з радіаційною  та   хімічною   небезпекою,   значними   руйнуваннями

внаслідок  землетрусу,  аварійними ситуаціями на нафтогазодобувних промислах,  проведення профілактичних та відновлювальних робіт,  у тому  числі й поза межами України,  у встановленому законодавством порядку  можуть   створюватися   спеціалізовані   формування,   що підпорядковуються   центральному   органу   виконавчої  влади,  до повноважень  якого віднесено питання захисту населення і територій від  надзвичайних  ситуацій  техногенного та природного характеру. (  Частина  перша статті 10 в редакції Закону N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Застосування  спеціалізованих   формувань    для    дій    за призначенням здійснюється згідно з Положенням про Цивільну оборону України, яке затверджує Кабінет Міністрів України. ( Частина друга статті  10  із  змінами,  внесеними  згідно  із  Законом N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Комплектування спеціалізованих  формувань  цивільної  оборони здійснюється за контрактом  з  числа  фахівців,  що  мають  досвід роботи у надзвичайних ситуаціях.

     Стаття 11.  Невоєнізовані    формування   цивільної   оборони створюються в областях,  районах,  містах Києві та Севастополі, на підприємствах,  в установах  і  організаціях  незалежно  від  форм власності  і  підпорядкування  у  порядку,  визначеному  Кабінетом Міністрів  України.  (  Частина  перша статті 11 в редакції Закону N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     До невоєнізованих формувань цивільної  оборони  зараховуються працездатні громадяни України, за винятком жінок, які мають  дітей віком до 8 років, жінок з середньою та вищою медичною освітою, які мають дітей віком до 3 років, та  осіб,  які  мають  мобілізаційні розпорядження.

     Стаття 12.  Для  забезпечення заходів  з  цивільної  оборони, захисту   населення   і   територій   від  наслідків  надзвичайних ситуацій та проведення спеціальних робіт  у  міністерствах,  інших центральних   органах   виконавчої   влади,   місцевих   державних адміністраціях,  на  підприємствах,  в  установах  і  організаціях незалежно   від   форм  власності  і  підпорядкування  створюються спеціалізовані  служби  цивільної  оборони:  енергетики,   захисту сільськогосподарських      тварин     і     рослин,     інженерні, комунально-технічні,    матеріального    забезпечення,    медичні, оповіщення   і   зв'язку,  протипожежні,  торгівлі  і  харчування, технічні,  транспортного  забезпечення  та  інші.  Для  проведення евакуаційних  заходів  в  умовах  надзвичайних  ситуацій  на  базі місцевих державних адміністрацій створюються евакуаційні комісії.

     Організаційні засади створення  служб  цивільної  оборони  та евакуаційних   органів,   їх   завдання,  функції  і  повноваження визначаються у Положенні про Цивільну оборону України.

( Статті 12 в редакції Закону N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Стаття 12-1.  Контроль  за дотриманням вимог законодавства  з питань  цивільної  оборони  органами  виконавчої  влади і органами місцевого  самоврядування,  керівниками  підприємств,  установ   і організацій   незалежно   від  форм  власності  і  підпорядкування здійснюється  центральним органом виконавчої влади, до повноважень якого   віднесено   питання  захисту  населення  і  територій  від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

(  Закон  доповнено  статтею   12-1  згідно  із Законом  N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

                          Р о з д і л  IV

           УТРИМАННЯ І МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ                          ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ 

     Стаття  13.  Фінансування   заходів   з   цивільної   оборони здійснюється   за   рахунок   відповідно  державного  та  місцевих бюджетів,  а  також  коштів  підприємств,  установ  і  організацій незалежно   від   форм   власності   і  підпорядкування  згідно  з законодавством України.

     Міністерства, інші  центральні   органи   виконавчої   влади, місцеві  державні  адміністрації,  органи місцевого самоврядування відраховують  кошти на проведення заходів щодо навчання та захисту населення і територій, включаючи витрати на утримання і підготовку територіальних  органів  управління у справах цивільної оборони та формувань  цивільної оборони, призначених для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, згідно з законодавством України.

     Фінансування заходів  з  цивільної  оборони,  що   потребують капітальних   вкладень  (включаючи  будівництво  захисних  споруд, складів  для  зберігання  техніки  та  майна  цивільної   оборони, створення  пунктів  управління,  систем  зв'язку  та  оповіщення), здійснюється  відповідно  до   загального   порядку   фінансування капітального будівництва.

( Стаття  13 в редакції Закону N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Стаття 14. Потреби цивільної оборони  у  військовій  техніці, приладах   і   спеціальному   майні  задовольняються  центральними органами  виконавчої  влади,  уповноваженими з питань матеріальних ресурсів  та  економіки  з  оплатою замовником виробникам вартості виділених  матеріальних  ресурсів.  (  Частина  перша статті 14 із змінами,  внесеними  згідно  із Законом  N  555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Продукція для  потреб  цивільної  оборони  виготовляється  на умовах державного замовлення.

     Спеціально  уповноважений центральний орган виконавчої влади, до  повноважень  якого  віднесено  питання  цивільної  оборони,  є державним замовником продукції,  послуг та робіт для  забезпечення потреб   цивільної  оборони  відповідно  до  Закону  України  "Про поставки  продукції  для державних потреб" ( 493/95-ВР ). ( Статтю 14   доповнено  частиною  третьою  згідно  із  Законом  N  555-XIV (  555-14 ) від 24.03.99, в редакції Закону N 2470-III ( 2470-14 ) від 29.05.2001 ) 

     Стаття 15. Війська цивільної оборони утримуються  за  рахунок державного бюджету.

     Військовослужбовці цивільної оборони у питаннях грошового  та інших видів забезпечення користуються всіма  правами  та  пільгами відповідно до Закону України "Про  соціальний  і  правовий  захист військовослужбовців  та  членів  їх  сімей"  (  2011-12 ) та інших нормативно-правових  актів.  ( Частина друга статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Органи   управління  Цивільної  оборони  України,  Автономної Республіки  Крим,  областей,  міст,  районів, міністерств та інших органів  виконавчої  влади утримуються відповідно до встановленого порядку за рахунок державного і місцевих бюджетів, а також коштів, передбачуваних на утримання міністерств. ( Частина третя статті 15 із  змінами,  внесеними згідно із Законом N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Оплата праці працівників органів управління цивільної оборони здійснюється відповідно до умов оплати праці  працівників  органів виконавчої  влади.  (  Частина  четверта  статті  15  із  змінами, внесеними згідно із Законом N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Кабінет   Міністрів   України,   Рада   міністрів  Автономної Республіки  Крим,  місцеві  органи  виконавчої  влади забезпечують органи   управління  у  справах  цивільної  оборони  транспортними засобами,  службовими,  господарськими  і підсобними приміщеннями, складськими  площами.  (  Частина  п'ята  статті  15  із  змінами, внесеними згідно із Законом N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Стаття 16. Посадові особи  і  громадяни,  винні  у  порушенні законодавства  України  з  питань  цивільної    оборони,    несуть відповідальність згідно з законодавством України. 

                          Р о з д і л  V

                МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ                     В ГАЛУЗІ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ

     Стаття  17.  Співробітництво  з  іншими  державами  в  галузі цивільної   оборони   здійснюють   Кабінет   Міністрів  України  і центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання  захисту  населення  і територій від надзвичайних ситуацій техногенного  та природного характеру, в межах прав і повноважень, передбачених законодавством. ( Частина перша статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 555-XIV ( 555-14 ) від 24.03.99 )

     Співробітництво  здійснюється  з  питань   обміну    досвідом цивільної оборони і ліквідації  наслідків  надзвичайних  ситуацій, створення і оснащення сил цивільної оборони, спільних дій  в  разі надзвичайних ситуацій.

     Кабінет Міністрів України приймає рішення про участь  України в  Міжнародній  організації  цивільної  оборони  та  в   операціях європейських держав з подання допомоги в разі стихійного лиха. 

 Президент України                                       Л.КРАВЧУК

 м. Київ, 3 лютого 1993 року      N 2974-XII

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

 

 

 

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

„ПРО ВИКОРИСТАННЯ ЯДЕРНОЇ ЕНЕРГІЇ ТА РАДІАЦІЙНУ БЕЗПЕКУ”

 

(ВИТЯГ)

 

 

 

 

 

 

З А К О Н         У К Р А Ї Н И

 

                         Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку

                                                            (ВИТЯГ)

 

 …Стаття 45. Встановлення особливого режиму території у місцях розташування ядерних установок та об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами

 

 У місцях розташування ядерної установки чи об'єкта, призначених для поводження з радіоактивними відходами, може бути встановлено особливий режим території.

 Порядок визначення особливого режиму території встановлюється Кабінетом Міністрів України. У місцях розташування ядерної установки чи об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, встановлюються санітарно-захисна зона і зона спостереження. Розміри і межі зазначених зон визначаються у проекті згідно з нормами, правилами і стандартами у сфері використання ядерної енергії, узгоджуються з органами державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки і затверджуються місцевими Радами народних депутатів. У санітарно-захисній зоні і зоні спостереження повинен здійснюватися контроль за радіаційним станом.

 У санітарно-захисній зоні забороняється розміщення жилих будинків та громадських споруд, дитячих та лікувально-оздоровчих установ, а також промислових підприємств, об'єктів громадського харчування, допоміжних та інших споруд, не пов'язаних з діяльністю ядерної установки або об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами.

 Використання для народногосподарських цілей земель і водоймищ, розташованих у санітарно-захисній зоні, можливе лише з дозволу органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки за погодженням з експлуатуючою організацією за умови обов'язкового проведення радіологічного контролю продукції, яка виробляється.

 Збитки і витрати, пов'язані з встановленням санітарно-захисної зони в районі розміщення ядерної установки або об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, відшкодовуються відповідно до законодавства України.

 …

 Президент України Л.КУЧМА

 

 м. Київ, 8 лютого 1995 року

 N 39/95-ВР

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

 

 

 

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

„ПРО ПРОФЕСІЙНІ СПІЛКИ, ЇХ ПРАВА ТА ГАРАНТІЇ ДІЯЛЬНОСТІ”

 

(ВИТЯГ)

 

 

 

 

 

ВИТЯГ ІЗ ЗАКОНУ УКРАЇНИ ПРО ПРОФЕСІЙНІ СПІЛКИ, ЇХ ПРАВА ТА ГАРАНТІЇ ДІЯЛЬНОСТІ         

 

 

        Стаття 2. Професійні спілки

Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

 Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності. Інформація щодо їх статутних і програмних документів є загальнодоступною.

Стаття 6. Право на об'єднання у профспілки

Громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати профспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок.

Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть створювати профспілки, але можуть вступати до профспілок, якщо це передбачено їх статутами.

Стаття 7. Членство у профспілках

Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в навчальному закладі.

Стаття 12. Незалежність профспілок

Професійні спілки, їх об'єднання у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій,політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Профспілки самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з'їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству.

Забороняється втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об'єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об'єднань. ( Частина третя статті 12 в редакції Закону N 2886-III ( 2886-14 ) від 13.12.2001 )

Стаття 19. Право профспілок, їх об'єднань представляти і захищати права та інтереси членів профспілок

Профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян.

Стаття 21. Повноваження профспілок, їх об'єднань щодо захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю

Профспілки, їх об'єднання захищають право громадян на працю, беруть участь у розробленні та здійсненні державної політики у галузі трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту.

Профспілки, їх об'єднання мають право вносити пропозиції суб'єктам права законодавчої ініціативи і відповідним органам державної влади про прийняття або внесення змін до законів і інших нормативно-правових актів, які стосуються соціально-трудової сфери.

Профспілки, їх об'єднання мають право брати участь у розгляді органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також роботодавцями, їх об'єднаннями, іншими об'єднаннями громадян своїх пропозицій.

Стаття 27. Право профспілок, їх об'єднань на організацію страйків та проведення інших масових заходів

Профспілки, їх об'єднання мають право на організацію та проведення страйків, зборів, мітингів, походів і демонстрацій на захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників відповідно до закону.

Стаття 29. Право профспілок, їх об'єднань на створення навчальних, культурно-освітніх закладів, дослідних та інших організацій

Для висвітлення своєї діяльності профспілки та їх об'єднання мають право бути засновниками засобів масової інформації та здійснювати видавничу діяльність відповідно до закону.

Стаття 30. Повноваження профспілок, їх об'єднань щодо питань охорони здоров'я громадян, фізичної культури, спорту, туризму та охорони довкілля

Профспілки, їх об'єднання організовують і здійснюють громадський контроль за реалізацією прав членів профспілки у сфері охорони здоров'я, медико-соціальної допомоги. Профспілки, їх об'єднання беруть участь у діяльності експертних, консультативних та наглядових рад при органах та закладах охорони здоров'я, а також можуть брати участь у розвитку масової фізичної культури, спорту, туризму, створенні та підтримці спортивних товариств і туристичних організацій.

Профспілки, їх об'єднання беруть участь в охороні довкілля, захисті населення від негативного екологічного впливу, сприяють діяльності громадських природоохоронних організацій, можуть проводити громадські екологічні експертизи, здійснювати іншу не заборонену законом діяльність у цій сфері.

Стаття 36. Обов'язки профспілок, їх об'єднань щодо захисту прав та інтересів своїх членів

 Профспілки, їх об'єднання, здійснюючи представництво та захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів, повинні додержуватися Конституції України ( 254к/96-ВР ), законів та інших нормативно-правових актів, а також виконувати колективні договори та угоди, які вони уклали, та взяті на себе зобов'язання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

 

 

 

 

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

„ПРО КОЛЕКТИВНІ ДОГОВОРИ ТА УГОДИ”

 

(ВИТЯГ)

 

 

 

 

 

 

 

Выдержка из Закона Украины «О коллективных договорах и соглашениях»

 

(№ 3356-XII от 01.07.1993, последняя редакция от 07.05.2008 на основании Закона Украины

№ 274-VI от 15.04.2008, действующий)

 

 

 

Статья 1. Коллективный договор и соглашение

 

Коллективный договор, соглашение заключаются на основе действующего законодательства, принятых сторонами обязательств с целью регулирования производственных, трудовых и социально-экономических отношений и согласования интересов трудящихся, собственников или уполномоченных ими органов.

 

 

 

Статья 2. Сфера заключения коллективных договоров, соглашений

 

Коллективный договор заключается на предприятиях, в учреждениях, организациях (далее - предприятия) независимо от форм собственности и хозяйствования, использующих наемный труд и имеют права юридического лица.

 

Коллективный договор может заключаться в структурных подразделениях предприятия в пределах компетенции этих подразделений.

 

Соглашение заключается на государственном, отраслевом, региональном уровнях на двусторонней основе.

 

 

 

Статья 7. Содержание коллективного договора

 

Содержание коллективного договора определяется сторонами в пределах их компетенции.

 

В коллективном договоре устанавливаются взаимные обязательства сторон по регулированию производственных, трудовых, социально-экономических отношений, в частности:

 

- Изменения в организации производства и труда;

 

- Обеспечение продуктивной занятости;

 

- Нормированию и оплате труда, установлению формы, системы, размеров заработной платы и других видов трудовых выплат (доплат, надбавок, премий и др..)

 

- Установление гарантий, компенсаций, льгот;

 

- Участия трудового коллектива в формировании, распределении и использовании прибыли предприятия (если это предусмотрено уставом);

 

- Режима работы, продолжительности рабочего времени и отдыха;

 

- Условий и охраны труда;

 

- Обеспечению жилищно-бытового, культурного, медицинского обслуживания, организации оздоровления и отдыха работников;

 

- Гарантий деятельности профсоюзной или других представительных организаций трудящихся;

 

- Условий регулирования фондов оплаты труда и установления межквалификационных (междолжностных) соотношений в оплате труда.

 

Коллективный договор может предусматривать дополнительные по сравнению с действующим законодательством и соглашениями гарантии, социально-бытовые льготы.

 

 

 

Статья 8. Содержание соглашений

 

Соглашением на государственном уровне регулируются основные принципы и нормы реализации социально-экономической политики и трудовых отношений, в частности:

 

- Гарантий труда и обеспечения продуктивной занятости;

 

- Минимальных социальных гарантий оплаты труда и доходов всех групп и слоев населения, которые обеспечивали бы достаточный уровень жизни;

 

- Размера прожиточного минимума, минимальных нормативов;

 

- Социального страхования;

 

- Трудовых отношений, режима работы и отдыха;

 

- Условий охраны труда и окружающей среды;

 

- Удовлетворение духовных потребностей населения;

 

- Условий роста фондов оплаты труда и установления межотраслевых соотношений в оплате труда.

 

Соглашением на отраслевом уровне регулируются отраслевые нормы, в частности:

 

- Нормирования и оплаты труда, установления для предприятий отрасли (подотрасли) минимальных гарантий заработной платы согласно квалификации на основе единой тарифной сетки по минимальной границе и минимальных размеров доплат и надбавок с учетом специфики, условий труда отдельных профессиональных групп и категорий работников отрасли (подотрасли) ;

 

- Установление минимальных социальных гарантий, компенсаций, льгот в сфере труда и занятости;

 

- Трудовых отношений;

 

- Условий и охраны труда;

 

- Жилищно-бытового, медицинского, культурного обслуживания, организации оздоровления и отдыха;

 

- Условиях роста фондов оплаты труда;

 

- Установление квалификационных (междолжностных) соотношений в оплате труда.

 

Отраслевое соглашение не может ухудшать положение трудящихся по сравнению с генеральным соглашением.

 

Соглашения на региональном уровне регулируют нормы социальной защиты наемных работников предприятий, включают высшие сравнительно с генеральным соглашением социальные гарантии, компенсации, льготы.

 

 

 

 

 

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

 

 

 

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

„ПРО ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНОГО ВИПАДКУ НА ВИРОБНИЦТВІ ТА ПРОФЕСІЙНОГО  ЗАХВОРЮВАННЯ, ЯКІ СПРИЧИНИЛИ ВТРАТУ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ”

 

 

                 

 

 

 

 

                                                                                     З А К О Н  У К Р А Ї Н И

 

            Про загальнообов'язкове державне соціальне

         страхування від нещасного випадку на виробництві

           та професійного захворювання, які спричинили

                      втрату працездатності

 

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 46-47, ст.403 )

 

 { Із змінами, внесеними згідно із Законами

   N 2180-III ( 2180-14 ) від 21.12.2000, ВВР, 2001, N 4, ст.21 -

                                  набирає чинності з 01.01.2001

   N 2272-III ( 2272-14 ) від 22.02.2001, ВВР, 2001, N 17, ст.80

   N 2921-III ( 2921-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 16, ст.114

   N 2980-III ( 2980-14 ) від 17.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.124

   N  660-IV  (  660-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 26, ст.192 }

 

          { Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішенні

                                    Конституційного Суду

            N 1-рп/2004 ( v001p710-04 ) від 27.01.2004 }

 

 { Із змінами, внесеними згідно із Законами

   N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19,

                                                           ст.267

   N 2664-IV ( 2664-15 ) від 16.06.2005, ВВР, 2005, N 31, ст.420

   N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005, ВВР, 2006, N 9, N 10-11,

                                                           ст.96

   N 3421-IV ( 3421-15 ) від 09.02.2006, ВВР, 2006, N 22, ст.199

   N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006, ВВР, 2006, N 27, ст.234

   N  424-V  (  424-16 ) від 01.12.2006, ВВР, 2007, N  9, ст.67

   N  435-V  (  435-16 ) від 12.12.2006, ВВР, 2007, N  9, ст.71

   N  489-V  (  489-16 ) від 19.12.2006, ВВР, 2007, N 7-8, ст.66

   N  717-V  (  717-16 ) від 23.02.2007, ВВР, 2007, N 22, ст.292

   N  996-V  (  996-16 ) від 27.04.2007, ВВР, 2007, N 33, ст.439

   N 1000-V  ( 1000-16 ) від 03.05.2007, ВВР, 2007, N 33, ст.441

   N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007, ВВР, 2008, N 5-6, N 7-8, ст.78

                               - зміни діють по 31 грудня 2008 року }

 

          { Додатково див. Рішення Конституційного Суду

            N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 }

 

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами

  N  309-VI (  309-17 ) від 03.06.2008, ВВР, 2008, N 27-28, ст.253

  N 1760-VI ( 1760-17 ) від 15.12.2009, ВВР, 2010, N  8, ст.62

  N 1877-VI ( 1877-17 ) від 11.02.2010, ВВР, 2010, N 18, ст.140

  N 2289-VI ( 2289-17 ) від 01.06.2010, ВВР, 2010, N 33, ст.471

  N 2388-VI ( 2388-17 ) від 01.07.2010, ВВР, 2010, N 37, ст.496

  N 2464-VI ( 2464-17 ) від 08.07.2010, ВВР, 2011, N 2-3, ст.11

  N 4719-VI ( 4719-17 ) від 17.05.2012 }

 

 

    { Установити, що у 2006 році відповідно до цього Закону у разі

    встановлення комісією з розслідування нещасного  випадку,   що

    ушкодження здоров'я настало не лише з причини, що залежить від

    роботодавця,  а  і  внаслідок порушення потерпілим нормативних

    актів  про охорону праці, розмір одноразової допомоги підлягає

    зменшенню,   але  не   більш   як на 50  відсотків, у порядку,

    визначеному   Правлінням   Фонду,  згідно із Законом N 3235-IV

    ( 3235-15 ) від 20.12.2005 }

 

 

     Цей Закон відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) та

Основ   законодавства  України  про  загальнообов'язкове  державне

соціальне страхування  (  16/98-ВР  )  визначає  правову   основу,

економічний      механізм      та      організаційну     структуру

загальнообов'язкового державного соціального страхування  громадян

від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,

які призвели до втрати працездатності або  загибелі  застрахованих

на виробництві (далі - страхування від нещасного випадку).

 

     Страхування від   нещасного   випадку   є  самостійним  видом

загальнообов'язкового  державного  соціального   страхування,   за

допомогою  якого здійснюється соціальний захист,  охорона життя та

здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

 

 

                             РОЗДІЛ I

 

                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

     Стаття 1. Завдання страхування від нещасного випадку

 

     Завданнями страхування від нещасного випадку є:

 

     проведення профілактичних  заходів,  спрямованих  на усунення

шкідливих і небезпечних виробничих факторів,  запобігання нещасним

випадкам   на  виробництві,  професійним  захворюванням  та  іншим

випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

 

     відновлення здоров'я   та   працездатності   потерпілих    на

виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

 

     відшкодування шкоди,  пов'язаної  з  втратою  застрахованими

особами заробітної  плати  або  відповідної  її  частини  під  час

виконання  трудових  обов'язків,  надання  їм  соціальних послуг у

зв'язку  з  ушкодженням  здоров'я,  а  також  у  разі  їх   смерті

здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

{  Додатково  див.  Закони  N  489-V  (  489-16  ) від 19.12.2006,

N 3235-IV  ( 3235-15 ) від 20.12.2005 } { Абзац четвертий статті 1

в редакції Закону N 717-V ( 717-16 ) від 23.02.2007 }

 

     Стаття 2. Сфера дії Закону

 

     Дія цього Закону поширюється на осіб,  які працюють на умовах

трудового  договору  (контракту)  на  підприємствах,  в установах,

організаціях,  незалежно від їх форм власності  та  господарювання

(далі - підприємства),  у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують

себе роботою самостійно,  та громадян - суб'єктів  підприємницької

діяльності.

 

     Особи,  право  яких  на  отримання відшкодування шкоди раніше

було  встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством

України  про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок

травмування   на   виробництві   або   професійного  захворювання,

пов'язаних  з  виконанням ними трудових обов'язків, мають право на

забезпечення  по  страхуванню  від нещасного випадку відповідно до

цього  Закону.  (  Статтю  2  доповнено  частиною другою згідно із

Законом N 2272-III ( 2272-14 ) від 22.02.2001 )

 

     Стаття 3. Гарантії забезпечення прав застрахованим у

               страхуванні від нещасного випадку

 

     Держава гарантує усім застрахованим  громадянам  забезпечення

прав  у  страхуванні  від  нещасного  випадку  на  виробництві  та

професійного захворювання.

 

     Стаття 4. Законодавство про страхування від нещасного випадку

 

     Законодавство про   страхування   від    нещасного    випадку

складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове

державне соціальне страхування,  цього Закону, Кодексу законів про

працю України  (  322-08  ),  Закону  України  "Про охорону праці"

( 2694-12 ) та інших нормативно-правових актів.

 

     Якщо міжнародним договором України,  згода на  обов'язковість

якого надана Верховною Радою України,  встановлено інші норми, ніж

ті,  що передбачені законодавством про страхування  від  нещасного

випадку, то застосовуються норми міжнародного договору.

 

     Стаття 5. Основні принципи страхування від нещасного випадку

 

     Основними принципами страхування від нещасного випадку є:

 

     паритетність держави,  представників  застрахованих  осіб  та

роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

 

     своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

 

     обов'язковість страхування від нещасного  випадку  осіб,  які

працюють   на  умовах  трудового  договору  (контракту)  та  інших

підставах,  передбачених  законодавством  про   працю,   а   також

добровільність такого страхування для осіб,  які забезпечують себе

роботою  самостійно,  та  громадян  -  суб'єктів   підприємницької

діяльності;

 

     надання державних    гарантій    реалізації    застрахованими

громадянами своїх прав;

 

     обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;

 

     формування та  витрачання  страхових  коштів  на   солідарній

основі;

 

     диференціювання страхового  тарифу з урахуванням умов і стану

безпеки   праці,   виробничого    травматизму    та    професійної

захворюваності на кожному підприємстві;

 

     економічна заінтересованість    суб'єктів    страхування    в

поліпшенні умов і безпеки праці;

 

     цільове використання   коштів   страхування   від   нещасного

випадку.

 

     Стаття 6. Суб'єкти та об'єкти страхування від нещасного

               випадку

 

     Суб'єктами страхування від нещасного випадку  є  застраховані

громадяни,  а  в  окремих випадках - члени їх сімей та інші особи,

страхувальники та страховик.

 

     Застрахованою є фізична особа,  на користь якої  здійснюється

страхування (далі - працівник).

 

     Страхувальниками є   роботодавці,  а  в  окремих  випадках  -

застраховані особи.

 

     Страховик -  Фонд  соціального   страхування   від   нещасних

випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі -

Фонд соціального страхування від нещасних випадків).

 

     Об'єктом страхування   від   нещасного   випадку   є    життя

застрахованого, його здоров'я та працездатність.

 

     Стаття 7. Роботодавець

 

     Роботодавцем відповідно до цього Закону вважається:

 

     власник підприємства  або  уповноважений ним орган та фізична

особа, яка використовує найману працю;

 

     власник розташованого  в  Україні  іноземного   підприємства,

установи,  організації  (у  тому  числі  міжнародних),  філії  або

представництва,  який використовує найману  працю,  якщо  інше  не

передбачено  міжнародним договором,  згода на обов'язковість якого

надана Верховною Радою України.

 

     Стаття 8. Особи, які підлягають обов'язковому страхуванню

               від нещасного випадку

 

     Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

 

     1) особи,   які   працюють   на   умовах  трудового  договору

(контракту)  або  на  інших підставах, передбачених законодавством

про  працю;  {  Пункт  1  статті 8 із змінами, внесеними згідно із

Законом N 2464-VI ( 2464-17 ) від 08.07.2010 }

 

     2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори,

аспіранти,  докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед

або після занять;  під час занять, коли вони набувають професійних

навичок;  у  період  проходження виробничої практики (стажування),

виконання робіт на підприємствах;

 

     3) особи,  які утримуються у виправних,  лікувально-трудових,

виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на

виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними

договорами.

 

     Стаття 9. Страхування зародка та новонародженого

 

     Заподіяння шкоди зародку внаслідок травмування на виробництві

або професійного захворювання  жінки  під  час  її  вагітності,  у

зв'язку  з  чим  дитина  народилася  інвалідом,  прирівнюється  до

нещасного випадку,  який трапився із  застрахованим.  Така  дитина

відповідно  до  медичного висновку вважається застрахованою, та до

18 років або до закінчення навчання, але не більш як до досягнення

23  років  їй подається допомога Фонду соціального страхування від

нещасних випадків.

{  Стаття  9  із  змінами,  внесеними  згідно  із Законом N 1000-V

( 1000-16 ) від 03.05.2007 }

 

     Стаття 10. Процедура страхування працівників

{  Назва  статті  10  із  змінами,  внесеними  згідно  із Законами

N  3456-IV  (  3456-15 ) від 22.02.2006, N 2464-VI ( 2464-17 ) від

08.07.2010 }

 

     Для страхування  від  нещасного  випадку  на  виробництві  не

потрібно згоди або заяви працівника.  Страхування  здійснюється  в

безособовій формі.  Всі особи, перелічені у статті 8 цього Закону,

вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим  Законом

незалежно   від   фактичного   виконання   страхувальниками  своїх

зобов'язань щодо сплати страхових внесків.

 

     Усі застраховані є членами Фонду соціального страхування  від

нещасних випадків.

 

 

     {  Частину  третю  статті  10  виключено  на  підставі Закону

N 2464-VI ( 2464-17 ) від 08.07.2010 }

 

 

     {  Частину  четверту  статті  10 виключено на підставі Закону

N 2464-VI ( 2464-17 ) від 08.07.2010 }

 

 

     {  Частину  п'яту  статті  10  виключено  на  підставі Закону

N 2464-VI ( 2464-17 ) від 08.07.2010 }

 

 

     {  Частину  шосту  статті  10  виключено  на  підставі Закону

N 2464-VI ( 2464-17 ) від 08.07.2010 }

 

 

     {  Частину  сьому  статті  10  виключено  на  підставі Закону

N 2464-VI ( 2464-17 ) від 08.07.2010 }

 

 

     Стаття 11. Добровільне страхування від нещасного випадку

 

     Добровільно від нещасного випадку можуть застрахуватися:

 

     1) особи,   які   забезпечують   себе  роботою  самостійно  -

займаються   адвокатською,   нотаріальною,   творчою   та    іншою

діяльністю,  пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї

діяльності,   члени    фермерського    господарства,    особистого

селянського господарства, якщо вони не є найманими працівниками;

 

     2) громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності

{  Стаття  11  із  змінами,  внесеними  згідно  із Законом N 717-V

( 717-16 ) від 23.02.2007; в редакції Закону N 2464-VI ( 2464-17 )

від 08.07.2010 }

 

     Стаття 12. Свідоцтво про страхування від нещасного випадку

 

     Особам, які підлягають  страхуванню  від  нещасного  випадку,

видається  свідоцтво  про  загальнообов'язкове  державне соціальне

страхування,  яке  є  єдиним  для  всіх  видів  страхування  та  є

документом суворої звітності.

 

     Порядок видачі  та зразок свідоцтва про соціальне страхування

затверджуються Кабінетом Міністрів України.

 

     Стаття 13. Страховий ризик і страховий випадок

 

     Страховий ризик -  обставини,  внаслідок  яких  може  статися

страховий випадок.

 

     Страховим випадком  є  нещасний  випадок  на  виробництві або

професійне захворювання,  що спричинили застрахованому  професійно

зумовлену  фізичну  чи  психічну травму за обставин,  зазначених у

статті  14  цього  Закону,  з   настанням   яких   виникає   право

застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або

соціальних послуг.

 

     Професійне захворювання є страховим  випадком  також  у  разі

його  встановлення  чи  виявлення  в  період,  коли  потерпілий не

перебував у трудових відносинах  з  підприємством,  на  якому  він

захворів.

 

     Нещасний випадок  або  професійне  захворювання,  яке сталося

внаслідок  порушення   нормативних   актів   про   охорону   праці

застрахованим, також є страховим випадком.

 

     Порушення правил охорони праці застрахованим,  яке спричинило

нещасний  випадок  або  професійне   захворювання,   не   звільняє

страховика від виконання зобов'язань перед потерпілим.

 

     Факт нещасного   випадку   на  виробництві  або  професійного

захворювання  розслідується  в  порядку,  затвердженому  Кабінетом

Міністрів  України,  відповідно  до  Закону  України  "Про охорону

праці".

 

     Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну  допомогу,

проведення  медичної,  професійної  та соціальної реабілітації,  а

також страхових виплат є акт розслідування нещасного  випадку  або

акт   розслідування   професійного   захворювання   (отруєння)  за

встановленими формами.

 

     Стаття 14. Нещасний випадок на виробництві та професійне

                захворювання

 

     Нещасний випадок  -  це  обмежена  в  часі подія або раптовий

вплив  на   працівника   небезпечного   виробничого   фактора   чи

середовища,   що   сталися   у   процесі  виконання  ним  трудових

обов'язків,  внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю  або  настала

смерть.

 

     Перелік обставин,   за   яких   настає   страховий   випадок,

визначається Кабінетом Міністрів України  за  поданням  спеціально

уповноваженого центрального органу виконавчої влади.

 

     В окремих  випадках,  за наявності підстав,  Фонд соціального

страхування від нещасних випадків може визнати страховим  нещасний

випадок,   що  стався  за  обставин,  не  визначених  передбаченим

частиною другою цієї статті переліком.

 

     До професійного  захворювання   належить   захворювання,   що

виникло   внаслідок   професійної   діяльності  застрахованого  та

зумовлюється виключно або переважно впливом  шкідливих  речовин  і

певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.

 

     Перелік професійних   захворювань   за   поданням  спеціально

уповноваженого центрального органу виконавчої влади затверджується

Кабінетом Міністрів України.

 

     В окремих  випадках Фонд соціального страхування від нещасних

випадків може визнати страховим випадком захворювання,  не внесене

до переліку професійних захворювань, передбаченого частиною п'ятою

цієї статті,  якщо на момент прийняття рішення медична  наука  має

нові   відомості,  які  дають  підстави  вважати  це  захворювання

професійним.

 

 

                            РОЗДІЛ II

 

          УПРАВЛІННЯ СТРАХУВАННЯМ ВІД НЕЩАСНОГО ВИПАДКУ

 

     Стаття 15. Фонд соціального страхування від нещасних випадків

 

     Страхування від  нещасного  випадку здійснює Фонд соціального

страхування  від  нещасних  випадків  -  некомерційна   самоврядна

організація,  що  діє на підставі статуту,  який затверджується її

правлінням.

 

     Фонд соціального  страхування   від   нещасних   випадків   є

юридичною  особою,  має  печатку  із  зображенням Державного Герба

України   та   своїм   найменуванням,   а   також   емблему,   яка

затверджується його правлінням.

 

     Фонд соціального  страхування  від  нещасних випадків набуває

прав  юридичної  особи  з  дня  реєстрації  статуту  у  спеціально

уповноваженому центральному органі виконавчої влади.

 

     Фонд соціального    страхування    від    нещасних   випадків

знаходиться у місті Києві.

 

     Стаття 16. Управління Фондом соціального страхування від

                нещасних випадків

 

     Управління Фондом   соціального   страхування   від  нещасних

випадків   здійснюється    на    паритетній    основі    державою,

представниками застрахованих осіб і роботодавців.

 

     Безпосереднє управління  Фондом  соціального  страхування від

нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція.

 

     Стаття 17. Правління Фонду соціального страхування від

                нещасних випадків

 

     До складу   правління   Фонду   соціального  страхування  від

нещасних випадків включаються представники  трьох  представницьких

сторін:

 

     держави;

 

     застрахованих осіб;

 

     роботодавців.

 

     Представники   держави   призначаються   Кабінетом  Міністрів

України,   а   представники   застрахованих  осіб  і  роботодавців

обираються  (делегуються) репрезентативними на національному рівні

всеукраїнськими  об’єднаннями  профспілок  та репрезентативними на

національному   рівні   всеукраїнськими  об’єднаннями  організацій

роботодавців.  Порядок  обрання  (делегування) таких представників

визначається сторонами соціального діалогу самостійно.

{ Частина друга статті 17 в редакції Закону N 4719-VI ( 4719-17 )

від 17.05.2012 }

 

     Від кожної  із  трьох  представницьких  сторін,  зазначених у

частині   першій   цієї   статті,   призначається   і   обирається

(делегується) по 15 членів правління Фонду соціального страхування

від нещасних випадків з вирішальним голосом та по 5  їх  дублерів,

які  за тимчасової відсутності членів правління за рішенням голови

правління цього Фонду виконують їх обов'язки.

 

     Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків

створюється на шестирічний строк.

 

     Строк повноважень    членів   правління   Фонду   соціального

страхування від нещасних  випадків  закінчується  в  день  першого

засідання новоствореного його правління.

 

     За невиконання   своїх   обов'язків   члени  правління  Фонду

соціального страхування від  нещасних  випадків  за  рекомендацією

органів   державного   нагляду   можуть   бути   позбавлені  своїх

повноважень органом, який їх делегував у склад правління Фонду.

 

     Правління Фонду   соціального   страхування   від    нещасних

випадків:

 

     1) обирає   із  своїх  членів  строком  на  два  роки  голову

правління Фонду та двох його заступників. При цьому забезпечується

почергове   представництво   на   цих   посадах  кожної  із  трьох

представницьких сторін, зазначених у частині першій цієї статті;

 

     2) спрямовує і контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду

та її робочих органів;  щорічно, а також у разі потреби заслуховує

звіти директора виконавчої дирекції Фонду про її діяльність;

 

     3) створює  на  паритетних  засадах  для  вирішення  найбільш

важливих  завдань  Фонду  постійні  та  тимчасові комісії з питань

профілактики нещасних  випадків,  виконання  бюджету,  призначення

пенсій тощо;

 

     4) щорічно  готує та подає у встановленому порядку пропозиції

щодо  галузевих  тарифів  внесків  на  соціальне  страхування  від

нещасних випадків;

 

     5) визначає кадрову політику;

 

     6) призначає  директора виконавчої дирекції Фонду соціального

страхування від нещасних випадків та його заступників;

 

     7) затверджує:

 

     статут Фонду соціального страхування від  нещасних  випадків,

зміни до нього;

 

     регламент роботи  правління Фонду соціального страхування від

нещасних випадків;

 

     річні бюджети  Фонду  та  звіти  про  їх  виконання,  порядок

використання коштів бюджету та коштів резерву Фонду;

 

     Положення про    виконавчу    дирекцію    Фонду   соціального

страхування від нещасних випадків; ( Абзац п'ятий пункту 7 частини

сьомої статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2505-IV

( 2505-15 ) від 25.03.2005 )

 

     структуру  органів  Фонду,  граничну чисельність працівників,

схеми       їх       посадових       окладів,      видатки      на

адміністративно-господарські  витрати  Фонду  (за  погодженням  із

спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у

сфері  фінансів,  праці  та  соціальної  політики); ( Абзац шостий

пункту  7  частини  сьомої  статті  17 в редакції Закону N 2505-IV

( 2505-15 ) від 25.03.2005 )

 

     річні програми робіт та звіти про їх виконання;

 

     Положення про  службу  страхових  експертів  з охорони праці,

профілактики  нещасних  випадків  на  виробництві  і   професійних

захворювань( v0024583-01 );

 

     Положення     про     порядок       використання       коштів

лікувально-профілактичними,  навчальними та іншими закладами,  які

надають  Фонду  соціальні  послуги,  та  контроль  за  їх цільовим

використанням;

 

 

     {  Абзац  десятий пункту 7 частини сьомої статті 17 виключено

на  підставі  Закону  N  107-VI  ( 107-17 ) від 28.12.2007 - зміну

визнано  неконституційною  згідно  з Рішенням Конституційного Суду

N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 }

 

 

     Положення   про  навчально-інформаційні  центри;  {  Пункт  7

частини  сьомої  статті  17  доповнено  абзацом  згідно із Законом

N 717-V ( 717-16 ) від 23.02.2007 }

 

     Порядок  призначення,  перерахування  та проведення страхових

виплат;  {  Пункт  7  частини  сьомої  статті 17 доповнено абзацом

згідно із Законом N 717-V ( 717-16 ) від 23.02.2007 }

 

     нормативні  документи,  що регламентують внутрішню діяльність

Фонду;  {  Абзац  тринадцятий пункту 7 частини сьомої статті 17 із

змінами,  внесеними  згідно  із  Законом N 2464-VI ( 2464-17 ) від

08.07.2010 }

 

     8) розпоряджається майном, яке перебуває у власності Фонду;

 

     9) створює резерв коштів для забезпечення  виконання  завдань

страхування  від  нещасного випадку,  передбачених статтею 1 цього

Закону;

 

     10) виконує  інші   функції,   передбачені   статутом   Фонду

соціального страхування від нещасних випадків;

 

     11) готує подання щорічних звітів про діяльність Фонду.

 

     Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків

проводить свої засідання відповідно до  затвердженого  ним  плану,

але  не  рідше двох разів на рік.  Позапланові засідання правління

Фонду  можуть  проводитися  за  ініціативою  його  голови  або  за

пропозицією більшості членів однієї з трьох представницьких сторін

правління чи на вимогу однієї третини членів правління Фонду.

 

     Члени правління Фонду соціального  страхування  від  нещасних

випадків  та  їх  дублери  виконують  свої обов'язки,  передбачені

статутом Фонду,  на громадських засадах,  крім випадків, коли вони

беруть  участь  у  засіданнях  правління  Фонду або виконують інші

завдання правління Фонду.  У цьому разі  членам  правління  та  їх

дублерам Фонд відшкодовує витрати на проїзд і проживання,  а також

фактично  втрачений  у  зв'язку  із  виконанням   цих   обов'язків

заробіток  за  місцем  роботи  та  внески  з  нього  на  соціальне

страхування.

 

     Засідання правління  Фонду  є  правомочним,  якщо  на   ньому

присутні дві третини складу кожної представницької сторони.

 

     Рішення правління  Фонду вважається прийнятим,  якщо за нього

проголосувала більшість присутніх на засіданні членів правління. У

разі  рівного  розподілу  голосів  голос  голови правління Фонду є

вирішальним.

 

     Рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є

обов'язковим    для    виконання    всіма    страхувальниками   та

застрахованими.

 

     Рішення   правління   Фонду,   які  відповідно  до  закону  є

регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та

оприлюднюються з урахуванням  вимог  Закону  України  "Про  засади

державної регуляторної  політики у сфері господарської діяльності"

( 1160-15 ).

{  Статтю  17  доповнено  частиною  згідно  із  Законом  N 2388-VI

( 2388-17 ) від 01.07.2010 }

 

     Рішення  правління  Фонду,  які  мають нормативний характер і

стосуються  прав  та  обов'язків  страхувальників  і застрахованих

осіб,  підлягають  обов'язковій  державній  реєстрації  в порядку,

встановленому  для  реєстрації  нормативно-правових  актів органів

виконавчої влади. { Статтю 17 доповнено частиною згідно із Законом

N 717-V ( 717-16 ) від 23.02.2007 }

 

     Стаття 18. Виконавча дирекція Фонду соціального страхування

                від нещасних випадків

 

     Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних

випадків є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду.

 

     Виконавча дирекція є підзвітною  правлінню  Фонду,  проводить

свою  діяльність  від  імені  Фонду  у  межах  та  в  порядку,  що

визначаються його статутом і  Положенням  про  виконавчу  дирекцію

Фонду  соціального страхування від нещасних випадків,  організовує

та забезпечує виконання рішень правління Фонду.

 

     Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних

випадків   здійснює   матеріально-технічне   забезпечення   роботи

наглядової ради та правління Фонду. { Статтю 18 доповнено частиною

згідно із Законом N 717-V ( 717-16 ) від 23.02.2007 }

 

     Директор виконавчої дирекції  Фонду  соціального  страхування

від  нещасних  випадків входить до складу правління Фонду з правом

дорадчого голосу.

 

     Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в

Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі,

відділення  в  районах  і містах обласного значення. Робочі органи

виконавчої  дирекції  Фонду є юридичними особами, мають самостійні

кошториси,  печатку  із  зображенням  Державного  Герба України та

своїм  найменуванням.  { Частина п'ята статті 18 в редакції Закону

N 717-V ( 717-16 ) від 23.02.2007 }

 

     Керівників управлінь    і    відділень    Фонду   соціального

страхування від нещасних випадків  призначає  директор  виконавчої

дирекції Фонду за погодженням з правлінням Фонду.

 

     Стаття 19. Матеріально-технічне забезпечення Фонду

                соціального страхування від нещасних випадків

 

     Матеріально-технічне забезпечення      Фонду      соціального

страхування  від  нещасних  випадків,  включаючи  будівництво  або

придбання  службових  та  виробничих  приміщень,  здійснюється  за

рахунок коштів, що надходять до Фонду.

 

     Стаття 20. Майно Фонду соціального страхування від нещасних

                випадків

 

     Джерелами формування майна,  яке перебуває у власності  Фонду

соціального страхування від нещасних випадків,  є майно,  придбане

ним за рахунок коштів, що надходять до цього Фонду, а також майно,

передане йому у власність іншими власниками.

 

     Майно, що   передається  Фонду  соціального  страхування  від

нещасних   випадків   для   провадження   страхової    діяльності,

використовується   ним  у  порядку,  встановленому  законодавством

України.

 

 

                            РОЗДІЛ III

 

         ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ФОНДУ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

                     ВІД НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ

{  Назва  розділу  III в редакції Закону N 2464-VI ( 2464-17 ) від

08.07.2010 }

 

     Стаття 21. Соціальні послуги та виплати, які здійснюються

                та відшкодовуються Фондом соціального страхування

                від нещасних випадків

{ Назва статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законами N 717-V

( 717-16 ) від 23.02.2007, N 2464-VI ( 2464-17 ) від 08.07.2010 }

 

     У разі   настання   страхового   випадку   Фонд   соціального

страхування  від  нещасних  випадків  зобов'язаний у встановленому

законодавством порядку:

 

     1) своєчасно  та  в  повному  обсязі  відшкодовувати   шкоду,

заподіяну  працівникові  внаслідок  ушкодження його здоров'я або в

разі його смерті,  виплачуючи йому або особам,  які перебували  на

його утриманні:

 

     а) допомогу   у  зв'язку  з  тимчасовою  непрацездатністю  до

відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

 

     б) одноразову допомогу  в  разі  стійкої  втрати  професійної

працездатності або смерті потерпілого;

 

     в) щомісяця  грошову  суму  в разі часткової чи повної втрати

працездатності,  що  компенсує   відповідну   частину   втраченого

заробітку потерпілого;

 

     г) пенсію  по  інвалідності  внаслідок  нещасного  випадку на

виробництві або професійного захворювання;

 

     д) пенсію  у  зв'язку  з  втратою  годувальника,  який  помер

внаслідок   нещасного  випадку  на  виробництві  або  професійного

захворювання;

 

 

     { Підпункт "е" пункту 1 частини першої статті 21 виключено на

підставі Закону N 717-V ( 717-16 ) від 23.02.2007 }

 

 

     є) допомогу дитині відповідно до статті 9 цього Закону;

 

     2) організувати  поховання  померлого,  відшкодувати вартість

пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов;

 

     3) сприяти   створенню   умов   для    своєчасного    надання

кваліфікованої  першої  невідкладної  допомоги  потерпілому в разі

настання нещасного випадку,  швидкої допомоги в разі потреби  його

госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

 

     4) організувати   цілеспрямоване   та   ефективне   лікування

потерпілого у  власних  спеціалізованих  лікувально-профілактичних

закладах      або     на     договірній     основі     в     інших

лікувально-профілактичних   закладах   з    метою    якнайшвидшого

відновлення здоров'я застрахованого;

 

     5) забезпечити  потерпілому  разом  із  відповідними службами

охорони здоров'я за призначенням  лікарів  повний  обсяг  постійно

доступної,   раціонально   організованої  медичної  допомоги,  яка

повинна включати:

 

     а) обслуговування  вузькопрофільними  лікарями  та   лікарями

загальної практики;

 

     б) догляд  медичних  сестер  удома,  в  лікарні  або в іншому

лікувально-профілактичному закладі;

 

     в) акушерський та інший догляд удома або в  лікарні  під  час

вагітності та пологів;

 

     г) утримання в лікарні,  реабілітаційному закладі,  санаторії

або в іншому лікувально-профілактичному закладі;

 

     д) забезпечення необхідними лікарськими засобами,  протезами,

ортопедичними,    коригуючими   виробами,   окулярами,   слуховими

апаратами, спеціальними засобами пересування, зубопротезування (за

винятком протезування з дорогоцінних металів).

 

     З метою найповнішого виконання функцій, передбачених пунктами

4 і 5 частини першої цієї статті, Фонд соціального страхування від

нещасних  випадків  створює  спеціалізовану  медичну та патронажну

службу соціального страхування;

 

     6) вжити всіх необхідних заходів для підтримання,  підвищення

та відновлення працездатності потерпілого;

 

     7) забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд за

потерпілим,  допомогу  у  веденні  домашнього  господарства   (або

компенсувати    йому    відповідні   витрати),   сприяти   наданню

потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла;

 

     8) відповідно до висновку  лікарсько-консультаційної  комісії

(далі  -  ЛКК)  або  медико-соціальної  експертної комісії (далі -

МСЕК) проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого у власних

навчальних  закладах  або  на  договірній  основі в інших закладах

перенавчання інвалідів,  якщо внаслідок  ушкодження  здоров'я  або

заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню

роботу; працевлаштовувати осіб із зниженою працездатністю;

 

     9) організовувати робочі місця для інвалідів  самостійно  або

разом   з   органами   виконавчої   влади  та  органами  місцевого

самоврядування   чи   з   іншими    заінтересованими    суб'єктами

підприємницької   діяльності;   компенсувати   при  цьому  витрати

виробництва,  які не покриваються  коштами  від  збуту  виробленої

продукції, за рахунок Фонду;

 

     10) у  разі  невідкладної  потреби  подавати інвалідам разову

грошову допомогу,  допомогу у вирішенні соціально-побутових питань

за  їх  рахунок  або  за  рішенням виконавчої дирекції Фонду та її

регіональних управлінь - за рахунок Фонду;

 

 

     {  Пункт  11  частини  першої статті 21 виключено на підставі

Закону N 2464-VI ( 2464-17 ) від 08.07.2010 }

 

 

     12) організовувати    залучення   інвалідів   до   участі   у

громадському житті.

 

     Усі види  соціальних  послуг  та  виплат,  передбачені   цією

статтею,  надаються  застрахованому та особам,  які перебувають на

його   утриманні,   незалежно   від   того,  перебуває  на  обліку

підприємство,  на  якому  стався  страховий  випадок,  як  платник

страхових внесків чи ні.

{ Частина друга статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законами

N  3456-IV  (  3456-15 ) від 22.02.2006, N 2464-VI ( 2464-17 ) від

08.07.2010 }

 

     Стаття 22. Профілактика нещасних випадків

 

     Фонд соціального страхування від нещасних  випадків  здійснює

заходи,  спрямовані  на  запобігання  нещасним випадкам,  усунення

загрози здоров'ю працівників,  викликаної умовами  праці,  у  тому

числі:

 

     1) надає  страхувальникам  необхідні  консультації,  сприяє у

створенні  ними  та  реалізації  ефективної   системи   управління

охороною праці;

 

     2) бере участь:

 

     у   розробленні   центральними   органами   виконавчої  влади

державних  цільових та галузевих програм поліпшення стану безпеки,

умов  праці  і  виробничого  середовища  та їх реалізації; { Абзац

другий  пункту 2 статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 3421-IV ( 3421-15 ) від 09.02.2006 }

 

     у навчанні, підвищенні рівня знань працівників, які вирішують

питання охорони праці;

 

     в організації    розроблення    та    виробництва     засобів

індивідуального захисту працівників;

 

     у здійсненні  наукових досліджень у сфері охорони та медицини

праці;

 

     3)  перевіряє  стан профілактичної роботи та охорони праці на

підприємствах,  бере  участь  у розслідуванні нещасних випадків на

виробництві,  а також професійних захворювань; { Пункт 3 статті 22

в редакції Закону N 717-V ( 717-16 ) від 23.02.2007 }

 

     4) веде  пропаганду  безпечних  та  нешкідливих  умов  праці,

організовує   створення   тематичних   кінофільмів,    радіо-    і

телепередач,  видає  та розповсюджує нормативні акти,  підручники,

журнали,  іншу спеціальну літературу,  плакати,  пам'ятки  тощо  з

питань  соціального  страхування  від нещасного випадку та охорони

праці.  З метою виконання цих функцій Фонд соціального страхування

від  нещасних  випадків  створює  своє  видавництво  з відповідною

поліграфічною базою;

 

     5) бере  участь   у   розробленні   законодавчих   та   інших

нормативних актів про охорону праці;

 

     6) вивчає та поширює позитивний досвід створення безпечних та

нешкідливих умов виробництва;

 

 

     {  Пункт  7  частини  першої  статті 22 виключено на підставі

Закону  N  107-VI  (  107-17  )  від  28.12.2007  -  зміну визнано

неконституційною    згідно   з   Рішенням   Конституційного   Суду

N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22.05.2008 }

 

 

     8) виконує інші профілактичні роботи.

 

     Стаття 23. Страхові експерти з охорони праці

 

     Виконання статутних  функцій  та обов'язків Фонду соціального

страхування  від  нещасних  випадків  щодо  запобігання   нещасним

випадкам покладається на страхових експертів з охорони праці.

 

     Страховими експертами  з  охорони  праці  можуть бути особи з

вищою спеціальною освітою за фахом спеціаліста з охорони праці або

особи  з  вищою  технічною  або  медичною освітою,  які мають стаж

практичної  роботи  на  підприємстві  не  менше  трьох  років   та

відповідне  посвідчення,  яке  видається  спеціально уповноваженим

центральним органом виконавчої влади.

 

     Страхові експерти з охорони праці мають право:

 

     1) безперешкодно та в будь-який час відвідувати  підприємства

для   перевірки   стану   умов   і  безпеки  праці  та  проведення

профілактичної роботи з цих питань;

 

     2) у складі відповідних комісій брати участь у  розслідуванні

нещасних  випадків  на  виробництві та професійних захворювань,  а

також у перевірці знань з охорони праці працівників підприємств;

 

     3) одержувати від роботодавців  пояснення  та  інформацію,  в

тому  числі  у  письмовій  формі,  про  стан охорони праці та види

здійснюваної  діяльності;  {  Пункт 3 частини третьої статті 23 із

змінами,  внесеними  згідно  із  Законом  N  717-V  ( 717-16 ) від

23.02.2007 }

 

     4) брати  участь  у  роботі  комісій  з  питань охорони праці

підприємств;

 

     5) вносити роботодавцям обов'язкові для виконання подання про

порушення  законодавства  про  охорону праці, а органам виконавчої

влади  з  нагляду  за  охороною  праці - подання щодо застосування

адміністративних  стягнень  або  притягнення  до  відповідальності

посадових  осіб,  які допустили ці порушення, а також про заборону

подальшої  експлуатації робочих місць, дільниць і цехів, робота на

яких  загрожує  здоров'ю  або життю працівників; { Пункт 5 частини

третьої  статті  23  в  редакції  Закону  N  717-V  ( 717-16 ) від

23.02.2007 }

 

     6) складати протоколи про  адміністративні  правопорушення  у

випадках, передбачених законом;

 

     7) брати  участь  як  незалежні  експерти  в роботі комісій з

випробувань  та  приймання  в  експлуатацію  виробничих  об'єктів,

засобів  виробництва  та  індивідуального  захисту,  апаратури  та

приладів контролю.

 

     Страхові експерти з охорони праці провадять  свою  діяльність

відповідно  до  Положення про службу страхових експертів з охорони

праці,  профілактики   нещасних   випадків   на   виробництві   та

професійних захворювань.

 

     Стаття 24. Обов'язки Фонду соціального страхування від

                нещасних випадків, пов'язані з координацією

                страхової діяльності

 

     Фонд соціального    страхування    від    нещасних   випадків

зобов'язаний:

 

 

     {  Пункт  1  статті 24 виключено на підставі Закону N 2464-VI

( 2464-17 ) від 08.07.2010 }

 

 

     2)  вести  облік показників для визначення класу професійного

ризику  виробництва;  {  Пункт  2  статті  24  в  редакції  Закону

N 2464-VI ( 2464-17 ) від 08.07.2010 }

 

     3) укладати  угоди  з лікувально-профілактичними закладами та

окремими лікарями на обслуговування потерпілих на виробництві;

 

     4) вивчати  та  використовувати  досвід  управління  охороною

праці та страхування від нещасного випадку в зарубіжних країнах;

 

     5) співпрацювати   з   фондами   з  інших  видів  соціального

страхування у  фінансуванні  заходів,  пов'язаних  з  матеріальним

забезпеченням  та  наданням  соціальних  послуг  застрахованим,  у

кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення  щодо  того,

хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

 

     Якщо після   призначення   застрахованій  особі  матеріальної

допомоги чи  надання  соціальних  послуг  між  Фондом  соціального

страхування  від  нещасних  випадків  і страховиками з інших видів

соціального страхування виникають  спори  щодо  понесених  витрат,

виплата    здійснюється    страховиком,    до    якого   звернувся

застрахований.   При   цьому   страховик,   до   якого   звернувся

застрахований,  має  право звернутися до відповідного страховика з

інших видів соціального страхування щодо  відшкодування  понесених

ним витрат;

 

     6) виконувати інші роботи, пов'язані з координацією страхової

діяльності.

 

     Стаття 24-1. Права Фонду соціального страхування від

                  нещасних випадків

 

     Фонд соціального страхування від нещасних випадків має право:

 

     1) користуватися   в   установленому   порядку    відомостями

Державного  реєстру  загальнообов'язкового  державного соціального

страхування,  необхідними для забезпечення виконання покладених на

нього функцій;

 

     2) відносити  страхувальника  до  класу  професійного  ризику

виробництва з урахуванням виду його економічної діяльності;

 

     3) проводити перевірки дотримання підприємствами,  установами

і  організаціями  незалежно від форми власності,  виду економічної

діяльності  та  господарювання  порядку   використання   страхових

коштів, перерахованих Фондом на фінансування заходів, передбачених

статтею 25 цього Закону;

 

     4) проводити перевірки достовірності поданих страхувальниками

відомостей про види економічної діяльності (у тому числі основний)

підприємств,  установ і організацій незалежно від форми власності,

виду діяльності та господарювання для віднесення страхувальника до

класу професійного ризику  виробництва  з  урахуванням  виду  його

економічної діяльності;

 

     5) отримувати  необхідні  пояснення (у тому числі в письмовій

формі) з питань, що виникають під час перевірки;

 

     6) застосовувати    фінансові    санкції     та     накладати

адміністративні штрафи відповідно до закону.

{  Закон  доповнено  статтею  24-1  згідно  із  Законом  N 2464-VI

( 2464-17 ) від 08.07.2010 }

 

     Стаття 25. Фінансування страхових виплат, соціальних послуг

                та профілактичних заходів

 

     Усі види  страхових  виплат і соціальних послуг застрахованим

та особам,  які перебувають на їх  утриманні,  а  також  усі  види

профілактичних  заходів,  передбачених  статтями  21  та  22 цього

Закону,  провадяться Фондом соціального страхування  від  нещасних

випадків за рахунок коштів цього Фонду.

 

     Фонд  соціального  страхування  від  нещасних  випадків  бере

участь  у фінансуванні заходів, передбачених державними цільовими,

галузевими,  регіональними  програмами  поліпшення  стану безпеки,

умов  праці та виробничого середовища, планами наукових досліджень

з  охорони,  безпеки  та  гігієни  праці,  навчання  і  підвищення

кваліфікації  відповідних  спеціалістів  з  питань  охорони праці,

організації  розроблення  і виробництва засобів індивідуального та

колективного    захисту    працівників,    розроблення,   видання,

розповсюдження    нормативних    актів,    журналів,   спеціальної

літератури,  а  також  інших  профілактичних заходів відповідно до

завдань  страхування від нещасних випадків. { Частина друга статті

25  із змінами, внесеними згідно із Законами N 3421-IV ( 3421-15 )

від 09.02.2006, N 717-V ( 717-16 ) від 23.02.2007 }

 

 

                            РОЗДІЛ IV

 

         НАГЛЯД У СФЕРІ СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНОГО ВИПАДКУ

 

     Стаття 26. Нагляд за діяльністю Фонду соціального страхування

                від нещасних випадків

 

     Нагляд за   діяльністю   Фонду  соціального  страхування  від

нещасних випадків здійснює наглядова рада.

 

     Метою нагляду є  забезпечення  виконання  Фондом  соціального

страхування   від  нещасних  випадків  його  статутних  завдань  і

цільового використання коштів цього Фонду.

 

     Члени наглядової ради працюють на громадських  засадах  і  не

можуть   бути   одночасно   членами  правління  Фонду  соціального

страхування  від  нещасних  випадків  та  працівниками  виконавчої

дирекції зазначеного Фонду або її робочих органів.

 

     До наглядової  ради,  яка  складається  з 15 осіб,  входять у

рівній  кількості  представники  держави,  застрахованих  осіб   і

роботодавців.

 

     Від держави  участь  у  наглядовій  раді  беруть представники

відповідних   спеціально   уповноважених    центральних    органів

виконавчої влади.

 

     Представники застрахованих осіб до наглядової ради обираються

(делегуються)    репрезентативними    на    національному    рівні

всеукраїнськими    об’єднаннями    профспілок,    а   представники

роботодавців    -   репрезентативними   на   національному   рівні

всеукраїнськими  об’єднаннями  організацій  роботодавців.  Порядок

обрання  (делегування)  таких представників визначається сторонами

соціального діалогу самостійно.

{  Частина шоста статті 26 в редакції Закону N 4719-VI ( 4719-17 )

від 17.05.2012 }

 

 

 

                                           

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

 

 

 

 

 

 

 

КОДЕКС ЗАКОНІВ УКРАЇНИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПОРУШЕННЯ

 

(ВИТЯГ)

 

 

 

 

 

 

Кодекс України про адміністративні правопорушення

 (витяг)

 

...

 

Стаття 2123. Порушення права на інформацію

 

Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України "Про інформацію", "Про звернення громадян" та "Про доступ до судових рішень", -

 

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

Повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

 

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

Примітка. Посадові особи, на яких поширюється дія Закону України "Про боротьбу з корупцією", притягаються до відповідальності за такі діяння відповідно до Закону України "Про боротьбу з корупцією".

 

(Доповнено статтею 2123 згідно із

 Законом України від 03.04.2003 р. N 676-IV,

 із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 22.12.2005 р. N 3262-IV)

 

 

...

 

Стаття 2125. Порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави

 

Порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, яке призвело до розголошення такої інформації, -

 

тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

 

тягне за собою накладення штрафу на громадян від двох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від восьми до тринадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

(Доповнено статтею 2125 згідно із

 Законом України від 11.05.2004 р. N 1703-IV)

 

Стаття 2126. Здійснення незаконного доступу до інформації в інформаційних (автоматизованих) системах, незаконне виготовлення чи розповсюдження копій баз даних інформаційних (автоматизованих) систем

 

Здійснення незаконного доступу до інформації, яка зберігається, обробляється чи передається в інформаційних (автоматизованих) системах, -

 

тягне за собою накладення штрафу від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією засобів, що використовувалися для незаконного доступу, або без такої.

 

Та сама дія, вчинена особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за порушення, передбачене в частині першій цієї статті, -

 

тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією засобів, що використовувалися для незаконного доступу.

 

Дія, передбачена частиною першою цієї статті, вчинена стосовно інформаційних (автоматизованих) систем, призначених для зберігання та обробки інформації з обмеженим доступом, -

 

тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією програмних або технічних засобів, що використовувалися для незаконного доступу.

 

Незаконне копіювання інформації, яка зберігається в інформаційних (автоматизованих) системах, у паперовій чи електронній формі -

 

тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовлених копій баз даних.

 

Безоплатне незаконне розповсюдження інформації, яка зберігається в інформаційних (автоматизованих) системах, у паперовій чи електронній формі -

 

тягне за собою накладення штрафу від п'яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно розповсюджених чи призначених для розповсюдження копій баз даних.

 

Незаконний збут інформації, яка зберігається в інформаційних (автоматизованих) системах, у паперовій чи електронній формі -

 

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно збутих чи призначених для збуту копій баз даних, а також грошей, отриманих від їх продажу.

 

(Доповнено статтею 2126 згідно із

 Законом України від 11.05.2004 р. N 1703-IV;

 із змінами і доповненнями, внесеними згідно із

 Законом України від 22.02.2007 р. N 698-V)

 

Глава 15-А

 АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ЗДІЙСНЕННЯ НАРОДНОГО ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ ТА ВСТАНОВЛЕНИЙ ПОРЯДОК ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

 

(Доповнено главою 15-А згідно із

 Законом України від 23.02.2006 р. N 3504-IV)

 

Стаття 2127. Порушення порядку ведення Державного реєстру виборців, порядку подання відомостей про виборців до органів Державного реєстру виборців, виборчих комісій, порядку складання та подання списків виборців, списків громадян України, які мають право брати участь у референдумі, та використання таких списків

 

Порушення встановлених законом порядку ведення Державного реєстру виборців, порядку та строків подання відомостей про виборців до органу Державного реєстру виборців, виборчої комісії, порушення порядку складання та подання списку виборців, списку громадян України, які мають право брати участь у референдумі, посадовою особою, на яку законом покладено такий обов'язок, -

 

тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

Порушення встановлених законом порядку та строків надання списку виборців, списку громадян, які мають право брати участь у референдумі, відповідним виборчим комісіям, комісіям з референдуму, надання недостовірного списку виборців, списку громадян, які мають право брати участь у референдумі, посадовою особою, на яку законом покладено такий обов'язок, -

 

тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

Порушення вимог закону про виготовлення нового примірника списку виборців для повторного голосування з урахуванням уточнень, внесених до списку виборців у день голосування, -

 

тягне за собою накладення штрафу на членів виборчої комісії від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 22.02.2007 р. N 698-V)

 

Стаття 2128. Порушення права громадянина на ознайомлення з відомостями Державного реєстру виборців, зі списком виборців, списком громадян, які мають право брати участь у референдумі

 

Порушення права громадянина на ознайомлення в установленому законом порядку з відомостями Державного реєстру виборців, зі списком виборців, списком громадян, які мають право брати участь у референдумі, а так само відмова у видачі громадянину копії мотивованого рішення про відхилення його скарги (звернення) про внесення змін до відомостей Державного реєстру виборців або запиту щодо відомостей Державного реєстру виборців, про внесення змін до списку виборців, списку громадян, які мають право брати участь у референдумі, або порушення строків видачі копії такого рішення -

 

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

(Із змінами, внесеними згідно із

 Законом України від 22.02.2007 р. N 698-V)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КАЛЬНЯНСЬКА ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

 

ДОКУМЕНТИ

з охорони праці та безпеки

життєдіяльності

 

  1. Посадові інструкції.
  2. Інструкції з охорони праці на робочих місцях.
  3. Матеріали проведення атестації посадових осіб та педагогічного колективу школи з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності.
  4. Акти розслідування нещасних випадків на виробництві за формою Н-1, Н-5.
  5. Акти розслідування нещасних випадків під час навчально-виховного процесу з учнями та вихователями за формою Н-Н
  6. Матеріали розслідування травматизму, нещасних випадків невиробничого характеру.

 

 

 

 

 

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

 

 

 

 

                         

 

 

ТИПОВЕ ПОЛОЖЕННЯ

ПРО СЛУЖБУ ОХОРОНИ ПРАЦІ

 

(ВИТЯГ)

 

 

 

Затверджено наказом

Державного комітету України

 по нагляду за охороною праці

 від 3 серпня 1993 р. № 73.

Зареєстровано

 в Міністерстві юстиції України

30 вересня 1993 р. За № 140

 

 

 

 

 

 

 

 

КАЛЬНЯНСЬКА ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

 

 

 

 

 

 

 

Витяги з наказів

 з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КАЛЬНЯНСЬКА ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

 

 

 

Акт

готовності школи до нового навчального року

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 КАЛЬНЯНСЬКА ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

 

 

Акт

  перевірки   спортивного гімнастичного майданчика  , та спортивного інвентар

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КАЛЬНЯНСЬКА ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

 

 

Акти-дозволи

на проведення занять у приміщеннях навчального закладу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБОВ’ЯЗКИ

 ТА ЗМІСТ РОБОТИ ДИРЕКТОРА

 

КАЛЬНЯНСЬКОЇ ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Посадові інструкції

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Матеріали

 розслідування травматизму, нещасних випадків невиробничого характеру.

 

 

 

 


 

Міністерство освіти і науки України

КАЛЬНЯНСЬКА ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

 

 

 

Журнал

 Обліку будівель і споруд

 

 

 

 

                                                                            Розпочато „____” серпня 200  р.

 

                                                                           Закінчено „    „  __________200   р.

 

 

 

 

Міністерство освіти і науки України

 

КАЛЬНЯНСЬКА ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

 

 

 

Журнал

обліку та видачі інструкцій

 з охорони праці

 

 

 

 

                                                                            Розпочато „    ”__________ 200   р.

 

                                                                           Закінчено „     ”  __________200   р.

 

 

 

 

Міністерство освіти і науки України

КАЛЬНЯНСЬКА ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

 

 

 

 

Журнал

реєстрації інструктажів по пожежній безпеці

для   працівників

 

 

 

 

                                                                                        Розпочато „     ”_________ 20   р.

 

                                                                                        Закінчено „     ”  _________20   р.

 

 

 

Міністерство освіти і науки України

КАЛЬНЯНСЬКА ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

 

 

 

Журнал

реєстрації інструктажів

 з охорони праці з учнями та вихованцями

під час проведення позаурочних

заходів

 

 

 

 

                                                                                        Розпочато „    ”_________  20   р.

 

                                                                                        Закінчено „     ”  _________20  р.

 

 

 

 

Міністерство освіти і науки України

 

КАЛЬНЯНСЬКА ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

 

 

Журнал

реєстрації вступного інструктажу

з охорони праці з працівниками

 

 

 

 

                                                                                        Розпочато „     ” _________  20  р.

 

                                                                                        Закінчено „     ”  _________ 20   р.

 

 

 

Міністерство освіти і науки України

КАЛЬНЯНСЬКА ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

 

 

 

Журнал

реєстрації інструктажів

з охорони праці з учнями та вихованцями

в спортивній кімнаті

 та спортивному майданчику

 

 

 

                                                                                        Розпочато „   ”   ________   200  р.

 

                                                                                        Закінчено „     ”  _________200   р.



 

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

КОМІТЕТ ПО НАГЛЯДУ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ

 

 

Положення про розробку інструкцій з охорони праці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       № 9                                        від 29.01.1998 р.

 

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

               КОМІТЕТ ПО НАГЛЯДУ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ

 

                            Н А К А З

 

 N 9 від 29.01.98                     Зареєстровано в Міністерстві

     м.Київ                           юстиції України

                                      7 квітня 1998 р.

 vd980129 vn9                         за N 226/2666

 

 

        Про затвердження Положення про розробку інструкцій

                         з охорони праці

 

 

     На виконання  Закону України "Про охорону праці" ( 2694-12 ),

згідно  з  пунктом   3.1   ДНАОП   0.00-4.14-94   "Положення   про

опрацювання,   прийняття,   перегляд   та   скасування   державних

міжгалузевих  і  галузевих  нормативних актів про  охорону  праці"

( z0094-94 )   і   з  метою   забезпечення  єдиного  системного  і

комплексного підходу до розробки,  затвердження  і  розповсюдження

інструкцій   з   охорони   праці  та  підвищення  ефективності  їх

застосування на підприємствах,  в установах і організаціях (далі -

підприємства) Н А К А З У Ю:

 

     1. Затвердити Положення про  розробку  інструкцій  з  охорони

праці (додається).

     2. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади,

Раді міністрів Автономної Республіки Крим,  обласним, Київській та

Севастопольській  міським  державним  адміністраціям,  виробничим,

науково-виробничим   та   іншим   об'єднанням   підприємств,   які

здійснюють   функції   управління   майном,   що    перебуває    у

загальнодержавній власності:

     2.1. Вжити необхідних підготовчих заходів  щодо  забезпечення

до  31  грудня  1998 року виконання вимог цього Положення базовими

організаціями з питань нормотворчої  діяльності  в  сфері  охорони

праці,       науково-дослідними,       проектно-конструкторськими,

проектно-технологічними   та   іншими   організаціями-розробниками

нормативних   актів  про  охорону  праці,  а  також  удосконалення

організації розробки,  введення в дію та застосування інструкцій з

охорони праці на підпорядкованих підприємствах;

     2.2. Опрацювати,  при необхідності, і подати до Національного

НДІ  охорони  праці  пропозиції  щодо внесення змін і доповнень до

зведеного плану розроблення (перегляду) державних  міжгалузевих  і

галузевих  нормативних  актів  про  охорону  праці  на  1998 рік і

наступні  роки  стосовно  інструкцій  з  охорони  праці,  подальше

застосування  яких  виявиться  недоцільним у зв'язку з введенням в

дію цього Положення.

     2.3. Організувати  перевірку  до  1 червня 1998 року базовими

організаціями  типових  інструкцій   з   охорони   праці   на   їх

відповідність  чинному  законодавству України про працю та охорону

праці,  цьому Положенню,  іншим нормативним актам, сучасному рівню

організації  праці  і  технології виробництва,  а також проведення

аналізу ефективності їх дії.  За результатами проведеної перевірки

та  аналізу  включити  до  розділу  "Відомчі  документи" галузевих

планів розроблення (перегляду) нормативних актів про охорону праці

на  1998  і  наступні  роки  відповідні  роботи  стосовно  типових

інструкцій  з  охорони  праці,  подальше  застосування  яких   без

перегляду і змін виявиться недоцільним.

 

     3. Директору Національного НДІ охорони праці Ткачуку К.Н.:

     3.1. Забезпечити координацію  роботи  базових  організацій  з

питань    нормотворчої   діяльності   в   сфері   охорони   праці,

науково-дослідних,                      проектно-конструкторських,

проектно-технологічних та інших організацій-розробників інструкцій

з охорони праці,  подання їм  відповідної  методичної  допомоги  і

реєстрацію  затверджених  інструкцій в порядку,  встановленому цим

Положенням;

     3.2. Провести  до  1  червня 1998 року перевірку інструкцій з

охорони праці,  що належать до державних міжгалузевих  нормативних

актів про охорону праці, на їх відповідність чинному законодавству

України  про  працю  та  охорону  праці,  цьому  Положенню,  іншим

нормативним актам,  сучасному рівню організації праці і технології

виробництва,  а  також  провести  аналіз  ефективності   дії   цих

інструкцій   з   метою   визначення   доцільності   подальшого  їх

застосування без перегляду і змін;

     3.3. Забезпечити   узагальнення   зазначених  у  п.2.2  цього

наказу   пропозицій   та   результатів    перевірки    інструкцій,

передбачених   п.3.2,  опрацювання на їх основі відповідних змін і

доповнень  до  зведеного  плану  розроблення  (перегляду)   ДНАОП,

узгодити  їх  з  галузевими  управліннями  (відділами)  Комітету і

подати на затвердження в установленому порядку;

     3.4. У   тижневий  термін  після  реєстрації  в  Міністерстві

юстиції України цього Положення  забезпечити  його  тиражування  і

розсилку   міністерствам,  іншим  центральним  органам  виконавчої

влади,  Раді  міністрів  Автономної  Республіки  Крим,   обласним,

Київській  та  Севастопольській  міським державним адміністраціям,

об'єднанням підприємств, які здійснюють функції управління майном,

що   перебуває   у   загальнодержавній  власності,  управлінням  і

відділам,  територіальним   управлінням,   експертно-технічним   і

навчальним центрам Комітету.

 

     4. Роботодавцям вжити необхідних заходів щодо забезпечення до

31 грудня 1998  року  виконання  вимог  цього  Положення  стосовно

інструкцій з охорони праці, що діють на підприємстві.

 

     5. Установити,   що  на  період  виконання  передбачених  цим

наказом підготовчих заходів щодо впровадження даного Положення:

     5.1. Інструкції   з   охорони  праці,  прийняті  до  набрання

чинності цим Положенням, які не відповідають його вимогам, діють у

частині,  що не суперечить цьому Положенню, і підлягають перегляду

та затвердженню  у  терміни,  передбачені  відповідними  зведеним,

галузевими планами і наказами роботодавців;

     5.2. Інструкції  з  охорони  праці,  прийняті   до   набрання

чинності  цим Положенням,  що не містять положень,  які суперечать

його  вимогам,  зберігають  чинність  і  підлягають  перегляду   в

установлені ним терміни;

     5.3. Інструкції з охорони праці, що подаються на затвердження

після  набрання  чинності цим Положенням,  опрацьовуються згідно з

його вимогами.

 

     6. Начальникам управлінь і відділів Комітету,  територіальних

управлінь      та      інспекцій,      державним       інспекторам

Держнаглядохоронпраці   забезпечити   систематичний   контроль  за

виконанням цього наказу і дотриманням вимог цього Положення.

 

     7. Головному редактору журналу "Охорона праці" Яковенку М.Г.:

     7.1. Опублікувати Положення про розробку інструкцій з охорони

праці  після  його  реєстрації  в  Міністерстві  юстиції України в

черговому номері журналу;

     7.2. Вжити  протягом  першого  півріччя  1998 року необхідних

заходів щодо забезпечення видання та розповсюдження  інструкцій  з

охорони  праці  та систематичного висвітлення в журналі відомостей

про їх затвердження і введення в дію в порядку,  встановленому цим

Положенням.

 

     8. З  введенням  у  дію  цього  Положення  вважати таким,  що

втратив  чинність  на   території   України   ДНАОП   0.00-4.15-85

"Положення про розробку інструкцій з охорони праці",  затверджений

5  грудня  1985  року  заступником  голови  Держкомпраці  СРСР   і

секретарем ВЦРПС.

     9. Контроль за виконанням цього наказу  покласти  на  Головне

управління охорони праці (Лесенко Г.Г.).

 

 Голова Комітету                                        С.П.Ткачук

 

                                               Затверджено

                                       Наказ Держнаглядохоронпраці

                                       29.01.98 N 9

                                      Зареєстровано в Міністерстві

                                      юстиції України

                                      7 квітня 1998 р.

                                      за N 226/2666

 

                            Положення

             про розробку інструкцій з охорони праці

 

                      1. Загальні положення

 

     1.1. Положення  встановлює  вимоги  до  змісту,  побудови   і

викладу  інструкцій з охорони праці (далі - інструкції),  визначає

порядок  опрацювання  та  введення  в  дію  нових,  перегляду   та

скасування чинних інструкцій.

     Вимоги цього Положення є обов'язковими для всіх  міністерств,

інших органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій

(далі - підприємства) незалежно від форм  власності  та  видів  їх

діяльності.

     1.2. Інструкція є нормативним актом,  що містить  обов'язкові

для  дотримання  працівниками вимоги з охорони праці при виконанні

ними робіт певного виду або за певною професією на робочих місцях,

у виробничих приміщеннях,  на території підприємства і будівельних

майданчиках або в інших  місцях,  де  за  дорученням  власника  чи

уповноваженого  ним  органу  (далі  - роботодавець) виконуються ці

роботи, трудові чи службові обов'язки.

     Інструкції поділяються на:

     інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних

актів про охорону праці;

     примірні інструкції;

     інструкції, що діють на підприємстві.

     1.3. Інструкції,  що  належать  до   державних   міжгалузевих

нормативних актів про охорону праці,  розробляються для персоналу,

який провадить вибухові роботи, обслуговує електричні установки та

пристрої,  вантажопідіймальні машини та ліфти, котельні установки,

посудини,  що перебувають під тиском,  і  для  інших  працівників,

правила  безпеки праці яких установлені міжгалузевими нормативними

актами  про  охорону  праці,  затвердженими  органами   державного

нагляду за охороною праці.

     Ці інструкції затверджуються відповідними органами державного

нагляду  за  охороною  праці  за  узгодженням з міністерствами або

іншими органами,  до компетенції яких належить дана інструкція або

окремі  її вимоги,  і їх дотримання є обов'язковим для працівників

відповідних професій або при виконанні відповідних видів робіт  на

всіх  підприємствах  незалежно  від  їх  підпорядкованості,  форми

власності та виду діяльності.

     1.4. Примірні  інструкції  затверджуються  міністерствами або

іншими органами виконавчої влади, виробничими, науково-виробничими

та   іншими   об'єднаннями   підприємств,   які  мають  відповідну

компетенцію,  за узгодженням  з  органами  державного  нагляду  за

охороною  праці,  до компетенції яких належить дана інструкція або

окремі її вимоги,  і Національним НДІ охорони праці. Ці інструкції

можуть  використовуватись  як  основа для розробки інструкцій,  що

діють на підприємстві.

     1.5. Інструкції,   що  діють  на  підприємстві,  належать  до

нормативних актів про охорону праці,  чинних у  межах  конкретного

підприємства.  Такі  інструкції  розробляються  на  основі  чинних

державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів  про  охорону

праці,   примірних   інструкцій   та   технологічної  документації

підприємства з урахуванням конкретних умов  виробництва  та  вимог

безпеки,  викладених  в  експлуатаційній та ремонтній документації

підприємств-виготовлювачів  обладнання,  що   використовується  на

даному   підприємстві.   Вони   затверджуються  роботодавцем  і  є

обов'язковими для дотримання працівниками відповідних професій або

при виконанні відповідних робіт на цьому підприємстві.

     1.6. Інструкції  повинні  відповідати  чинному  законодавству

України,  вимогам  державних  міжгалузевих і галузевих нормативних

актів  про  охорону  праці:  правил,   норм,   стандартів,   інших

нормативних  і  організаційно-методичних  документів  про  охорону

праці, на основі яких вони розробляються.

     1.7. Інструкції повинні містити тільки ті вимоги щодо охорони

праці,  дотримання яких обов'язкове самими працівниками. Порушення

працівником  цих  вимог повинно розглядатися як порушення трудової

дисципліни, за яке до нього може бути застосовано стягнення згідно

з чинним законодавством.

     1.8. Організація     вивчення     інструкцій     працівниками

забезпечується  роботодавцем  згідно  з ДНАОП 0.00-4.12-94 "Типове

положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з

питань охорони праці" ( z0095-94 ).

     1.9. Постійний контроль  за  додержанням  працівниками  вимог

інструкцій покладається на роботодавця.

     1.10. Громадський контроль за додержанням всіма  працівниками

вимог  інструкцій  здійснюють трудові колективи через обраних ними

уповноважених і професійні спілки в особі своїх виборних органів і

представників.

 

                  2. Зміст і побудова інструкцій

 

     2.1. Кожній   інструкції   присвоюється   назва  і  скорочене

позначення (код, порядковий номер).

     Інструкціям, що    належать    до    державних   міжгалузевих

нормативних  актів,  при  їх  включенні  до   Державного   реєстру

міжгалузевих  і  галузевих  нормативних  актів  про  охорону праці

присвоюються скорочені позначення, прийняті Держнаглядохоронпраці.

     Примірним інструкціям,  що  затверджуються  міністерствами чи

іншими органами  виконавчої  влади  та  об'єднаннями  підприємств,

присвоюються   скорочені  позначення,  прийняті  Національним  НДІ

охорони праці.

     Інструкціям, що    розробляються    і    затверджуються    на

підприємствах,  присвоюються  порядкові  номери  службами  охорони

праці цих підприємств.

     У назві інструкції стисло вказується, для якої  професії  або

виду робіт вона призначена, наприклад: "Інструкція з охорони праці

для електрозварника",  "Примірна інструкція з  охорони  праці  при

роботі з ручним електроінструментом".

     2.2. Включенню до інструкцій  підлягають  загальні  положення

щодо охорони праці та організаційні і технічні вимоги безпеки,  що

визначаються на основі:

     чинного законодавства  України  про  працю  та охорону праці,

стандартів,    правил,    норм    та    інших    нормативних     і

організаційно-методичних документів про охорону праці;

     аналізу документів  з  охорони  праці  стосовно  відповідного

виробництва, професії (виду робіт);

     характеристики робіт,  що  підлягають  виконанню  працівником

конкретної   професії   у   відповідності   з  її  кваліфікаційною

характеристикою;

     вимог безпеки    до   технологічного   процесу,   виробничого

обладнання,  інструментів  і  пристроїв,  що  застосовуються   при

виконанні відповідних робіт, а також вимог безпеки, що містяться в

експлуатаційній  та  ремонтній  документації  і  в  технологічному

регламенті;

     виявлення небезпечних  і   шкідливих   виробничих   факторів,

характерних  для  даної  професії  (виду робіт) як при нормальному

протіканні процесу, так і при відхиленнях від оптимального режиму,

визначення   заходів   та   засобів   захисту  від  них,  вивчення

конструктивних  та  експлуатаційних  особливостей  і  ефективності

використання цих засобів;

     аналізу обставин  та  причин  найбільш  імовірних   аварійних

ситуацій,    нещасних   випадків   та   професійних   захворювань,

характерних для даної професії (виду робіт);

     вивчення передового  досвіду  безпечної  організації праці та

виконання відповідних робіт,  визначення найбезпечніших методів та

прийомів їх виконання.

     2.3. Вимоги    інструкцій    викладаються    відповідно    до

послідовності технологічного процесу і з урахуванням умов,  у яких

виконується даний вид робіт.

     2.4. Інструкції повинні містити такі розділи:

     загальні положення;

     вимоги безпеки перед початком роботи;

     вимоги безпеки під час виконання роботи;

     вимоги безпеки після закінчення роботи;

     вимоги безпеки в аварійних ситуаціях.

     За необхідності  в  інструкції можна включити й інші розділи.

Наприклад,  у примірних інструкціях може бути передбачений  розділ

"Вступ", у якому відображаються відповідні положення законодавства

України про працю та охорону праці, вказівки щодо порядку внесення

змін і доповнень до цих інструкцій тощо.

     Для розміщення матеріалів,  які  доповнюють  основну  частину

інструкцій,  ілюструють  чи  конкретизують її окремі вимоги,  може

бути включений розділ "Додатки".  У  цьому  ж  розділі  може  бути

наведений  перелік нормативних актів,  на підставі яких розроблена

інструкція.

     2.5. Розділ "Загальні положення" повинен містити:

     відомості про сферу застосування інструкції;

     загальні відомості  про об'єкт розробки:  визначення робочого

місця працівника даної професії  (виду  робіт)  в  залежності  від

тривалості  його  перебування  на  ньому  протягом  робочої  зміни

(постійне чи непостійне);  коротка  характеристика  технологічного

процесу та обладнання,  що застосовується на цьому робочому місці,

виробничій дільниці, в цеху;

     умови і  порядок допуску працівників до самостійної роботи за

професією або до виконання відповідного виду  робіт  (вимоги  щодо

віку, стажу роботи, статі, стану здоров'я, проходження медоглядів,

професійної освіти  та  спеціального  навчання  з  питань  охорони

праці, інструктажів, перевірки знань тощо);

     вимоги правил   внутрішнього   трудового    розпорядку,    що

стосуються   питань  охорони  праці  для  даного  виду  робіт  або

професії, а також відомості про специфічні особливості організації

праці  і  технологічних  процесів  та про коло трудових обов'язків

працівників даної професії (що виконують даний вид робіт);

     характеристику основних  небезпечних  та шкідливих виробничих

факторів для даної професії (виду робіт), особливості їх впливу на

працівника;

     перелік видів  спецодягу,   спецвзуття   та   інших   засобів

індивідуального  захисту,  що належать до видачі працівникам даної

професії (виду робіт) згідно з  чинними  нормами,  із  зазначенням

стандартів або технічних умов на них;

     вимоги санітарних  норм  і  правил  особистої  гігієни,  яких

повинен дотримуватись працівник під час виконання роботи.

     2.6. Розділ "Вимоги безпеки перед  початком  роботи"  повинен

містити:

     порядок приймання зміни у випадку безперервної роботи, в тому

числі  при  порушенні  режиму  роботи  виробничого  обладнання або

технологічного процесу;

     порядок підготовки  робочого  місця,  засобів індивідуального

захисту;

     порядок перевірки    справності    обладнання,   інструменту,

захисних пристроїв небезпечних зон машин і  механізмів,  пускових,

запобіжних,  гальмових  і очисних пристроїв,  систем блокування та

сигналізації,  вентиляції та освітлення, знаків безпеки, первинних

засобів  пожежогасіння,  виявлення  видимих  пошкоджень  захисного

заземлення (занулення) тощо;

     порядок перевірки  наявності  та  стану  вихідних  матеріалів

(сировини, заготовок, напівфабрикатів);

     порядок повідомлення  роботодавця  про  виявлені несправності

обладнання,  пристроїв, пристосувань, інструменту, засобів захисту

тощо.

     2.7. Розділ "Вимоги безпеки під час роботи" повинен містити:

     відомості щодо  безпечної  організації праці,  про прийоми та

методи   безпечного   виконання   робіт,   правила    використання

технологічного  обладнання,  пристроїв  та  інструментів,  а також

застереження про можливі небезпечні, неправильні методи та прийоми

праці, які заборонено застосовувати;

     правила безпечного   поводження   з   вихідними   матеріалами

(сировиною,  заготовками, напівфабрикатами), з готовою продукцією,

допоміжними  матеріалами  та  відходами  виробництва,  що  являють

небезпеку для працівників;

     правила безпечної експлуатації внутрішньоцехових транспортних

і вантажопідіймальних засобів і механізмів,  тари;  вимоги безпеки

при вантажно-розвантажувальних роботах та транспортуванні вантажу;

     вказівки щодо  порядку  утримання робочого місця в безпечному

стані;

     можливі види  небезпечних  відхилень  від  нормального режиму

роботи  обладнання  та  технологічного  регламенту  і  способи  їх

усунення;

     вимоги щодо   використання   засобів    індивідуального    та

колективного   захисту  від  шкідливих  і  небезпечних  виробничих

факторів;

     умови, за  яких  робота  повинна  бути  припинена  (технічні,

метеорологічні, санітарно-гігієнічні тощо);

     вимоги щодо забезпечення пожежо- та вибухобезпеки;

     порядок повідомлення  роботодавця  про  нещасні  випадки   чи

раптові  захворювання,  факти  порушення  технологічного  процесу,

виявлені   несправності   обладнання,   устаткування,   пристроїв,

інструменту,  засобів  захисту  та про інші небезпечні та шкідливі

виробничі фактори, що загрожують життю і здоров'ю працівників.

     2.8. Розділ  "Вимоги безпеки після закінчення роботи" повинен

містити:

     порядок безпечного вимикання, зупинення, розбирання, очищення

і змащення обладнання,  пристроїв, машин, механізмів та апаратури,

а при безперервному процесі - порядок передачі їх черговій зміні;

     порядок здавання робочого місця;

     порядок прибирання відходів виробництва;

     вимоги санітарних  норм  і  правил  особистої  гігієни,  яких

повинен дотримуватись працівник після закінчення роботи;

     порядок повідомлення  роботодавця  про   всі   недоліки,   що

виявились у процесі роботи.

     2.9. Розділ "Вимоги безпеки в  аварійних  ситуаціях"  повинен

містити:

     відомості про ознаки можливих аварійних ситуацій,  характерні

причини аварій (вибухів, пожеж тощо);

     відомості про  засоби  та  дії,  спрямовані  на   запобігання

можливим аваріям;

     порядок дій,  особисті   обов'язки   та   правила   поведінки

працівника при виникненні аварії згідно з планом її ліквідації,  в

тому числі у випадку  її  виникнення  під  час  передачі-приймання

зміни при безперервній роботі;

     порядок повідомлення роботодавця про аварії та  ситуації,  що

можуть до них призвести;

     відомості про порядок  застосування  засобів  протиаварійного

захисту та сигналізації;

     порядок дій щодо подання першої медичної допомоги  потерпілим

під час аварії.

 

                 3. Викладення тексту інструкцій

 

     При викладенні   тексту  інструкції  слід  керуватися  такими

правилами:

     текст інструкції   повинен  бути  стислим,  зрозумілим  і  не

допускати різних тлумачень;

     інструкція не  повинна  містити  посилань на нормативні акти,

вимоги яких враховуються  при  її  розробці.  За  необхідності  ці

вимоги відтворюються дослівно;

     слід вживати терміни і визначення,  прийняті в Законі України

"Про охорону праці" ( 2694-12 ), ДСТУ 2293-93 ССБП "Охорона праці.

Терміни та визначення", ДК 003-95 "Державний класифікатор України.

Класифікатор професій" ( v0257217-95, va257217-95, vb257217-95) та

в інших нормативних актах;

     у тексті інструкцій не допускається застосування не властивих

для   нормативних   актів   зворотів   розмовної  мови,  довільних

словосполучень,  скорочення слів,  використання для одного поняття

різних  термінів,  а також іноземних слів чи термінів за наявності

рівнозначних слів чи термінів  в  українській  мові;  допускається

застосування  лише  загальноприйнятих  скорочень  і абревіатур,  а

також  заміна  застосованих  у  даній  інструкції   словосполучень

скороченням  або  абревіатурою  за умови повного відтворення цього

словосполучення при першому згадуванні в тексті із  зазначенням  у

дужках відповідного скорочення чи абревіатури;

     у тексті  інструкції  слід  уникати  викладу  вимог  у  формі

заборони,  а при необхідності слід давати пояснення, чим викликана

заборона;  не   повинні   застосовуватися   слова   "категорично",

"особливо",  "обов'язково",  "суворо" та ін.,  оскільки всі вимоги

інструкції є однаково обов'язковими;

     для наочності    окремі   вимоги   інструкцій   можуть   бути

ілюстровані малюнками, схемами, кресленнями тощо;

     якщо безпека  роботи  обумовлена  певними  нормами  (величини

відстаней,  напруги та ін.),  то  вони  повинні  бути  наведені  в

інструкції.

 

     4. Порядок розробки, затвердження та введення інструкцій

                              в дію

 

     4.1. Інструкції,  що  належать  до   державних   міжгалузевих

нормативних актів про охорону праці

     4.1.1. Розробка,  затвердження та введення в дію  інструкцій,

що  належать  до  державних  міжгалузевих  нормативних  актів  про

охорону праці,  здійснюються згідно з Положенням про  опрацювання,

прийняття,   перегляд   та  скасування  державних  міжгалузевих  і

галузевих нормативних  актів  про  охорону  праці ( z0094-94 ) і з

урахуванням вимог цього Положення.

     4.1.2. У разі  неповного  відображення  в  інструкції,  що  є

державним міжгалузевим нормативним актом про охорону праці,  вимог

щодо охорони праці працівників,  безпечного виконання робіт,  умов

безпечної експлуатації машин,  механізмів, обладнання, установок і

пристроїв,  властивих для даного підприємства (дільниці,  робочого

місця), або за наявності в ній поряд з вимогами, обов'язковими для

дотримання працівниками даного підприємства,  вимог  безпеки  щодо

робіт,   не   властивих   для   нього,   роботодавець  у  порядку,

встановленому пунктом 4.3.1 цього Положення,  організовує розробку

на   основі   цієї   інструкції,  з  урахуванням  конкретних  умов

підприємства,  відповідної інструкції,  що діє на підприємстві,  і

затверджує    її    за    узгодженням    з    місцевими   органами

Держнаглядохоронпраці.

 

     4.2. Примірні інструкції

     4.2.1. Примірні   інструкції  для  працівників,  зайнятих  на

роботах,  що є провідними для певної галузі виробництва,  регіону,

виробничого,    наукового-виробничого   чи    іншого    об'єднання

підприємств, за  винятком  персоналу та працівників,  зазначених у

п.1.3 цього  Положення,  розробляються  базовими  організаціями  з

питань    нормотворчої   діяльності   в   сфері   охорони   праці,

науково-дослідними,          проектно-конструкторськими          і

проектно-технологічними        організаціями,        регіональними

навчально-методичними центрами (кабінетами) охорони праці, а також

окремими    підприємствами    чи    групами   фахівців   (далі   -

організація-розробник) під координацією і за методичною  допомогою

Національного науково-дослідного інституту охорони праці.

     Призначення такої     організації-розробника     здійснюється

міністерством  чи  іншим  органом  виконавчої  влади,  відповідним

об'єднанням підприємств.

     Примірні інструкції для працівників,  які  залучатимуться  до

виконання  робіт  за  новими  технологіями  і  впровадження  нових

технічних засобів виробництва,  матеріалів, видів енергії і т.ін.,

опрацьовуються організаціями-розробниками цих технологій,  засобів

виробництва, матеріалів і підприємствами-виготовлювачами одночасно

з розробкою відповідної технологічної,  проектно-конструкторської,

експлуатаційної  та  ремонтної  документації   і   є   невід'ємною

складовою частиною цієї документації.

     4.2.2. Розробка примірних інструкцій  здійснюється  згідно  з

планами  робіт  з  охорони праці,  затвердженими міністерствами чи

іншими  органами  виконавчої  влади,   відповідними   об'єднаннями

підприємств,   а  також  на  підставі  наказів  (розпоряджень)  їх

керівників.

     4.2.3. Розробка  примірних  інструкцій здійснюється за такими

основними стадіями:

     розробка першої   редакції  проекту  примірної  інструкції  і

направлення його на відзив;

     розробка остаточної редакції проекту примірної інструкції;

     узгодження і подання остаточної  редакції  проекту  примірної

інструкції на затвердження і реєстрацію;

     видання (тиражування) затвердженої примірної інструкції і  її

розповсюдження.

     4.2.4. Проект  примірної  інструкції,  розроблений  в  першій

редакції    і    підписаний   керівником   організації-розробника,

направляється на відзив підприємствам, для яких дана професія (вид

роботи) є провідною,  згідно з переліком,  затвердженим керівником

служби охорони праці  міністерства  чи  іншого  органу  виконавчої

влади, об'єднання підприємств.

     Зазначені підприємства  складають  і  надсилають  відповідний

відзив  на  адресу  організації-розробника у місячний термін з дня

отримання проекту інструкції.  Якщо відзив у зазначений термін  не

надіслано,   вважається,   що   зацікавлене  підприємство  не  має

зауважень і пропозицій до проекту.

     4.2.5. Організація-розробник   узагальнює  отримані  відзиви,

складає їх зведення і на підставі пропозицій та  зауважень,  що  в

них містяться, доопрацьовує проект примірної інструкції.

     4.2.6. Доопрацьований з урахуванням відзивів проект примірної

інструкції  разом  із  зведенням  відзивів подається на розгляд до

відповідного  міністерства  чи  іншого  органу  виконавчої  влади,

об'єднання підприємств.

     За наявності суттєвих  розбіжностей  щодо  проекту  примірної

інструкції  організація-розробник  розглядає їх та усуває згідно з

поданими  пропозиціями   служби   охорони   праці   цього   органу

(об'єднання).

     4.2.7. У  необхідних  випадках   орган   (об'єднання),   який

затверджує проект примірної інструкції,  може прийняти рішення про

повернення його на доопрацювання чи проведення експертизи  проекту

відповідною   компетентною  організацією  або  власною  експертною

комісією.

     У випадках,   коли   це  доцільно,  експерти  від  незалежних

компетентних організацій можуть бути включені до складу експертної

комісії, створеної цим органом (об'єднанням).

     4.2.8. Розглянутий  та  завізований  службою  охорони   праці

зазначеного   в   п.4.2.6  органу  (об'єднання)  проект  примірної

інструкції    разом    із     зведенням     відзивів     подається

організацією-розробником  на  узгодження  до  відповідних  органів

державного нагляду,  до компетенції яких належить дана  інструкція

або  окремі  її  вимоги,  і  до  Національного  НДІ охорони праці.

Узгоджувальні органи розглядають  проект  примірної  інструкції  і

надсилають  організації-розробнику  свої висновки в термін,  що не

перевищує одного місяця від дня одержання проекту.

     У разі  виникнення  суттєвих зауважень щодо проекту примірної

інструкції під час її узгодження організація-розробник  забезпечує

їх розгляд та врахування до подання інструкції на затвердження.

     4.2.9. Узгоджена   остаточна   редакція   проекту   примірної

інструкції   (у   чотирьох   примірниках),   підписана  керівником

організації-розробника,  із  зведенням  відзивів  та   оригіналами

документів,   що   підтверджують   її   узгодження,  подається  на

затвердження до органу (об'єднання),  на підставі плану роботи  чи

наказу (розпорядження) якого вона розроблена.

     4.2.10. Розгляд  узгодженої   остаточної   редакції   проекту

примірної  інструкції  та  її  затвердження міністерством чи іншим

органом виконавчої влади або об'єднанням підприємств  здійснюється

в  установленому  ними  порядку  у термін,  що не перевищує одного

місяця від дня одержання проекту.

     4.2.11. Примірна     інструкція     затверджується    наказом

міністерства чи іншого  органу  виконавчої  влади  або  об'єднання

підприємств.

     Титульний і   заголовний    аркуші    примірної    інструкції

оформлюються згідно з додатками 1 і 2.

     4.2.12. Міністерства  та  інші  органи  виконавчої  влади   і

об'єднання  підприємств  ведуть  облік затверджених ними примірних

інструкцій в установленому ними порядку.

     Крім того,   затверджені   примірні   інструкції   підлягають

реєстрації з присвоєнням їм скорочених позначень  у  Національному

науково-дослідному    інституті    охорони   праці   за   поданням

організацій-розробників у встановленому ним порядку, узгодженому з

Держнаглядохоронпраці.

     Контрольний примірник  зареєстрованої  примірної   інструкції

залишається у Національному НДІ охорони праці,  один з примірників

надсилається ним до редакції журналу "Охорона  праці"  для  друку,

інші  примірники  повертаються  організації-розробнику  та органу,

який затвердив дану інструкцію.

     4.2.13. Відомості  про затвердження та видання зареєстрованих

примірних інструкцій щоквартально публікуються в журналі  "Охорона

праці"  та в інших виданнях органів державного нагляду за охороною

праці за поданням Національного НДІ охорони праці.

     4.2.14. Видання  та  розповсюдження  примірних  інструкцій  у

вигляді  окремих  брошур,  односторонніх   аркушів   чи   плакатів

здійснюється   редакцією   журналу   "Охорона   праці"  та  іншими

видавництвами  в   установленому   порядку   за   рахунок   коштів

підприємств-замовників (користувачів) цих інструкцій.

 

     4.3. Розробка,  затвердження  та введення в дію інструкцій на

підприємстві

     4.3.1.Розробка, узгодження   і  затвердження  інструкцій,  що

діють на підприємстві,  здійснюються згідно з  ДНАОП  0.00-8.03-93

"Порядок опрацювання і затвердження  власником нормативних  актів,

що діють на підприємстві" і з урахуванням вимог цього Положення.

     4.3.2. Інструкції,  що  діють на підприємстві,  розробляються

відповідно  до  переліку  інструкцій,  який  складається   службою

охорони праці підприємства за участю керівників підрозділів, служб

головних спеціалістів (головного  технолога,  головного  механіка,

головного    енергетика,   головного   металурга   тощо),   служби

організації праці та заробітної плати.

     Перелік необхідних   інструкцій   розробляється  на  підставі

затвердженого на підприємстві штатного розпису у  відповідності  з

ДК 003-95 "Державний класифікатор України. Класифікатор професій".

     Цей перелік,  а також зміни чи доповнення  до  нього  в  разі

зміни  назви професії,  впровадження нових видів робіт чи професій

затверджуються  роботодавцем  і  розсилаються  в  усі   структурні

підрозділи (служби) підприємства.

     4.3.3. Загальне керівництво розробкою (переглядом) інструкцій

на підприємстві покладається на роботодавця.

     Роботодавець несе відповідальність за організацію  своєчасної

розробки  (перегляду) та забезпечення всіх працівників необхідними

інструкціями.

     4.3.4. Розробка (перегляд) необхідних інструкцій, що діють на

підприємстві,  здійснюється   безпосередніми   керівниками   робіт

(начальник виробництва,  цеху,  дільниці,  відділу, лабораторії та

інших  відповідних  їм  підрозділів  підприємства),   які   несуть

відповідальність за своєчасне виконання цієї роботи.

     4.3.5. Здійснення  систематичного  контролю   за   своєчасною

розробкою нових та відповідністю діючих на підприємстві інструкцій

вимогам  чинного  законодавства,  їх  періодичним  переглядом   та

своєчасним  внесенням  змін  і  доповнень до них,  а також подання

відповідної  методичної   допомоги   розробникам   і   організація

придбання  для них примірних інструкцій,  стандартів ССБП та інших

нормативно-технічних  і  організаційно-методичних  документів  про

охорону  праці  покладається  роботодавцем на службу охорони праці

підприємства.

     4.3.6. У разі використання примірної інструкції як основи для

розробки  інструкції,  що  діє  на  підприємстві,  вона   підлягає

оформленню,  узгодженню  і  затвердженню в порядку,  встановленому

п.п.4.3.1 і 4.3.9 цього Положення.

     За необхідності   до   цієї   інструкції  вносяться  зміни  і

доповнення стосовно конкретних умов даного підприємства (дільниці,

робочого  місця)  і  з  урахуванням  вимог нормативних актів,  які

набули   чинності   після   затвердження   відповідної   примірної

інструкції.

     4.3.7. Для нових  виробництв,  що  вводяться  в  дію  вперше,

допускається   розробка   тимчасових   інструкцій,   що  діють  на

підприємстві.  Тимчасові інструкції  повинні  відповідати  вимогам

цього  Положення,  а їх вимоги - забезпечувати безпечне здійснення

технологічних процесів (робіт) і безпечну експлуатацію обладнання.

Такі  інструкції  можуть  розроблятися як за професіями,  так і за

видами робіт і вводяться в дію на термін до  прийняття  зазначених

виробництв в експлуатацію державною приймальною комісією.

     4.3.8. Інструкція, що діє на підприємстві, набуває чинності з

дня її затвердження, якщо інше не передбачене наказом роботодавця.

     Інструкція повинна бути введена в дію до впровадження  нового

технологічного процесу (початку виконання робіт), обладнання чи до

початку роботи  нового  виробництва  після  відповідного  навчання

працівників.

     4.3.9. Титульний аркуш, перша та остання сторінки інструкції,

що діє на підприємстві, оформлюються згідно з додатками 3, 4, 5.

 

    5. Реєстрація, облік і видання інструкцій на підприємстві

 

     5.1. Інструкції,  які вводяться в дію на даному підприємстві,

реєструються службою охорони праці в журналі  реєстрації  (додаток

6) в порядку, встановленому роботодавцем.

     5.2. Введені в дію  інструкції  видаються  (тиражуються)  або

придбаються  у вигляді брошур (для видачі працівникам на руки) або

односторонніх аркушів чи  плакатів  (для  вивішування  на  робочих

місцях або виробничих дільницях).

     5.3. Видача  інструкцій  керівникам  структурних  підрозділів

(служб)   підприємства   провадиться   службою   охорони  праці  з

реєстрацією в журналі обліку видачі інструкцій (додаток 7).

     5.4. Інструкції  видаються працівникам на руки безпосередніми

керівниками робіт під розпис у журналі реєстрації  інструктажів  з

питань охорони праці під час проведення первинного інструктажу або

вивішуються на його робочому місці.

     5.5. У  кожного  керівника  структурного  підрозділу (служби)

підприємства повинен  постійно  зберігатись  комплект  інструкцій,

необхідних  у  даному  підрозділі  (службі)  для  працівників усіх

професій і видів робіт даного підрозділу (служби), а також перелік

цих інструкцій, затверджений роботодавцем.

     На підприємствах, де структурні підрозділи відсутні, комплект

інструкцій зберігається у роботодавця.

     Крім того,  повний комплект інструкцій зберігається у певному

доступному   для   працівників   місці,   визначеному   керівником

структурного  підрозділу  (служби)  підприємства   з   урахуванням

забезпечення   простоти   та   зручності   ознайомлення   з   ними

працівників.

     5.6. Роботодавець    безкоштовно    забезпечує   інструкціями

працівників та керівників структурних підрозділів (служб).

 

          6. Перегляд, припинення чинності та скасування

                            інструкцій

 

     6.1. Перегляд    інструкцій,   що   належать   до   державних

міжгалузевих нормативних актів  про  охорону  праці  та  примірних

інструкцій,  проводиться в міру потреби,  але не рідше одного разу

на 10 років;  перегляд інструкцій,  що діють на підприємстві,  - в

терміни,  передбачені  державними  нормативними актами про охорону

праці, на підставі яких вони опрацьовані, але не рідше одного разу

на 5 років, а для професій або видів робіт з підвищеною небезпекою

- не рідше одного разу на 3 роки.

     6.2. Інструкції   переглядаються   до   закінчення  термінів,

зазначених у пункті 6.1 цього Положення:

     у разі  зміни  законодавства  України  про  працю  та охорону

праці;

     у разі  набуття  чинності новими або переглянутими державними

нормативними актами про охорону праці;

     за вказівкою  директивних  органів,  вищестоящих організацій,

органів державного управління і нагляду за охороною праці;

     у випадку   аварійної  ситуації  або  нещасного  випадку,  що

викликали необхідність перегляду (зміни) інструкції;

     при впровадженні   нових   технологій,  зміні  технологічного

процесу або умов праці,  а  також  при  впровадженні  нових  видів

обладнання, машин, механізмів, матеріалів, апаратури, пристроїв та

інструментів, видів енергії тощо.

     В останньому   випадку  перегляд  інструкції  проводиться  до

зазначених впроваджень чи змін.

     6.3. Перегляд,  тимчасове  припинення  чинності та скасування

інструкцій,  що є державними міжгалузевими нормативними актами, та

примірних  інструкцій  здійснюються  у порядку,  визначеному ДНАОП

0.00-4.14-94 "Положення про опрацювання,  прийняття,  перегляд  та

скасування  державних  міжгалузевих  і галузевих нормативних актів

про охорону праці"  (  z0094-94  ),  а  інструкцій,  що  діють  на

підприємстві, - у порядку, визначеному ДНАОП 0.00-8.03-93 "Порядок

опрацювання і  затвердження власником нормативних актів,  що діють

на підприємстві".

     6.4. Опрацювання, узгодження і затвердження змін до примірних

інструкцій   або   прийняття   нових   примірних   інструкцій   за

результатами   перегляду   чинних    здійснюються    в    порядку,

встановленому для примірних інструкцій,  які розробляються вперше,

згідно з п.4.2 цього Положення.

 

                                                Додаток 1

                                        до пункту 4.2.11 Положення

                                        про  розробку інструкцій з

                                        охорони праці

 

                                        Форма   титульного  аркуша

                                        примірної   інструкції   з

                                        охорони праці

 

__________________________________________________________________

  (найменування міністерства чи іншого органу виконавчої влади,

__________________________________________________________________

                     об'єднання підприємств)

 

               Примірна інструкція з охорони праці

 

               ___________________________________

                             (назва)

 

 

                    __________________________

                         (місце видання)

 

                                                Додаток 2

                                        до пункту 4.2.11 Положення

                                        про розробку  інструкцій з

                                        охорони праці

 

                                        Форма  заголовного  аркуша

                                        примірної   інструкції   з

                                        охорони праці

 

        Узгоджено                              Затверджено

__________________________           Наказ _______________________

(найменування органу, який                 (найменування органу,

__________________________                 _______________________

узгоджує)                                  який затверджує)

__________________________           _____________________________

__________________________           ____________________ N ______

  (число, місяць, рік)               (число, місяць, рік)

 

              _____________________________________

                      (скорочене позначення)

 

               Примірна інструкція з охорони праці

 

               ___________________________________

                             (назва)

 

 

                    __________________________

                         (місце видання)

 

                                                Додаток 3

                                         до пункту 4.3.9 Положення

                                         про розробку інструкцій з

                                         охорони праці

 

                                         Форма  титульного  аркуша

                                         інструкції    з   охорони

                                         праці,   що     діє    на

                                         підприємстві

 

__________________________________________________________________

(повне найменування підприємства із зазначенням підпорядкованості)

 

               Інструкція з охорони праці N ______

 

               ___________________________________

                             (назва)

 

 

                    __________________________

                         (місце видання)

 

                                                Додаток 4

                                         до пункту 4.3.9 Положення

                                         про розробку інструкцій з

                                         охорони праці

 

                                         Форма   першої   сторінки

                                         інструкції    з   охорони

                                         праці,     що    діє   на

                                         підприємстві

 

__________________________________________________________________

(повне найменування підприємства із зазначенням підпорядкованості)

 

                                           Затверджено

                                     Наказ _______________________

                                           (посада роботодавця і

                                     _____________________________

                                      (найменування підприємства)

                                     ____________________ N ______

                                     (число, місяць, рік)

 

               Інструкція з охорони праці N ______

 

               ___________________________________

                             (назва)

 

 

                        (Текст інструкції)

 

                                                Додаток 5

                                         до пункту 4.3.9 Положення

                                         про розробку інструкцій з

                                         охорони праці

 

                                         Форма останньої  сторінки

                                         інструкції   з    охорони

                                         праці,    що    діє    на

                                         підприємстві

 

                        (Текст інструкції)

 

____________________________   __________     ____________________

(посада керівника підрозділу   (особистий     (прізвище, ініціали)

(організації) - розробника)    підпис)

 

Узгоджено:

 

Керівник (спеціаліст) служби

охорони праці підприємства     __________   ______________________

                               (особистий    (прізвище, ініціали)

                               підпис)

 

Юрисконсульт                   __________   ______________________

                               (особистий    (прізвище, ініціали)

                               підпис)

 

Головний технолог*             __________   ______________________

                               (особистий    (прізвище, ініціали)

                               підпис)

 

_______________

     * У разі потреби  проект  інструкції  узгоджується  з  іншими

зацікавленими   службами,   підрозділами   і   посадовими  особами

підприємства, перелік яких визначає служба охорони праці.

 

                                                  Додаток 6

                                           до пункту 5.1 Положення

                                           про розробку інструкцій

                                           з охорони праці

 

                              Журнал

      реєстрації інструкцій з охорони праці на підприємстві

——————————————————————————————————————————————————————————————————

 N |Дата  |Наймену-|Дата  |Код або|Плановий|Посада, пріз-|Підпис

п/п|реєст-|вання   |зат-  |номер  |термін  |вище, ініціа-|особи,

   |рації |інструк-|верд- |інстру-|перегля-|ли особи, яка|яка про-

   |      |ції     |ження |кції   |ду інст-|проводила    |водила

   |      |        |інст- |       |рукції  |реєстрацію   |реєст-

   |      |        |рукції|       |        |             |рацію

   |      |        |і вве-|       |        |             |

   |      |        |дення |       |        |             |

   |      |        |її в  |       |        |             |

   |      |        |дію   |       |        |             |

———+——————+————————+——————+———————+————————+—————————————+————————

 1 |   2  |    3   |   4  |   5   |   6    |      7      |    8

———+——————+————————+——————+———————+————————+—————————————+————————

   |      |        |      |       |        |             |

——————————————————————————————————————————————————————————————————

 

                                             Формат А4 (210 Х 297)

 

                                                  Додаток 7

                                           до пункту 5.3 Положення

                                           про розробку інструкцій

                                           з охорони праці

 

                              Журнал

     обліку видачі інструкцій з охорони праці на підприємстві

——————————————————————————————————————————————————————————————————

 N |Дата  |Код або |Найме- |Підрозділ|Кількість|Посада,  |Підпис

п/п|видачі|номер   |нування|(служба),|виданих  |прізвище,|одержу-

   |      |інструк-|інстру-|якому ви-|примірни-|ініціали |вача

   |      |ції     |кції   |дана ін- |ків      |одержува-|інструк-

   |      |        |       |струкція |         |ча інст- |ції

   |      |        |       |         |         |рукції   |

———+——————+————————+———————+—————————+—————————+—————————+————————

 1 |  2   |    3   |   4   |    5    |    6    |    7    |   8

———+——————+————————+———————+—————————+—————————+—————————+————————

   |      |        |       |         |         |         |