М. Монтесорі
Мария МонтессориПровідні положення теорії М.Монтессорі.Дидактичний матеріал М.Монтессорі.Практика дитячих будинків М.Монтессорі.Підготовка вчителя до роботи у будинках М.Монтессорі.Застосування Марією Монтессорі методу “педагогічного лікування”.Будинки дитини М.Монтессорі.Методи, які застосовуються у будинках дитини: а/ уроки:стислість;простота;об”єктивність;б/ харчування;в/ гімнастика і мускульне виховання.Виховання відчуттів.9. Оцінка педагогічної системи Марії Монтессорі. Марія Монтессорі (1870 – 1952 г.г.) – видатний італійськийпедагог, яка створила нову педагогіку, яка в свою чергунабула поширення вбагатьох країнах світу, у тому числі і в Україні. Мету цієї педагогікиможна сформулювати таким чином: збудити в душі дитини людину, що дрімає вній. 45 років свого життя і діяльності присвятила Монтессорі організаціїбудинків дитини, пропаганді наукової постановки справи суспільноговиховання. Три провідні положення характеризують суть педагогічної теоріїМ.Монтессорі:1. Виховання повинне бути вільне.2. Виховання повинне бути індивідуальне.3. Виховання повинне спиратися на дані спостереження за дитиною. Забезпечення цих чинників – найголовніша задача виховання вбудинках дитини. Спираючись на дані фізіології, антропометричні характеристики дітейвід 3 до 7 років, вік, який М.Монтессорі визначає як «творчий», оскількисаме в цьому віці складаються і зміцнюються всі головні сили і функціїорганізму, педагог ставить задачу знайти засоби, щоб полегшити дитині їїскладну внутрішню роботу психічного пристосування, духовного зростання. Свій метод М.Монтессорі характеризує як «науковий… по своїй суті іпо своїй меті; це подальший ступінь прогресу, вихід з області фізіології,спроба застосувати те, що зроблене гігієною у області фізичного розвитку,до розвитку психічного». Техніка методу Марії Монтессорі витікає з природного фізіологічногоі психічного розвитку дитини і направлена на виховання м'язів, вихованнявідчуттів і розвиток мови. У книзі «Метод наукової педагогіки, яка була застосована до дитячоговиховання в Будинках дитини» Монтессорі підкреслює, що педагогічний методспостереження заснований на волі дитини, яка може бути обмежена лишеінтересами колективу. Звідси робиться висновок про те, що в дитині слідпригнічувати те, що може образити або нашкодити іншому, що носить характергрубих і неввічливих вчинків. Вся решта проявів, в якій би формі вони невиражалися, повинні дозволятися і завжди поважатися. Педагог в Будинках дитини Марії Монтессорі – спостерігач іекспериментатор. Він фіксує всі зміни, які відбуваються у фізіологічному іпсихічному розвитку дітей, поволі направляє його, помічаючи паростки новогов житті дітей, в потрібних випадках приходить на допомогу. Педагогічні ідеї М.Монтессорі своєю новизною і гуманістичноюспрямованістю захопили розум і душі педагогів різних країн. З її абсолютнонезвичайним досвідом знайомляться, вивчають праці, які видані в Римі, іншихмістах Італії, в багатьох країнах світу. В першу чергу широке поширеннянабула в перші два десятиліття нашого століття книга Монтессорі «Методнаукової педагогіки, вживаний до дитячого виховання в будинках дитини».Вона була перекладена на англійську, німецьку, французьку, російську,українську і інші мови народів миру. Широке розповсюдження і застосування знаходить дидактичнийматеріал М.Монтессорі, він стає учбовим матеріалом не тільки в роботі здітьми, але й в підготовці вихователів на численних курсах, так званих«монтессорієвок». Практика будинків дитини М.Монтессорі розповсюджується не тільки вЄвропі, але і в США, Канаді, Індії, Японії, набуває міжнародного значення. У Україні до 1917 року система М.Монтессорі також одержалавизнання. Її досвід освітлювався в педагогічних журналах (Київськоготовариства народних дитячих садів), видавалися її книги, з практикоюбудинків дитини знайомилися видатні діячі дошкільного виховання того часу(Н.Д.Лубенец, С.Ф.Русова і ін.). Н.Д.Лубенец пропагувала метод Монтессорі в Україні через журнал«Дошкільне виховання», де вона виступила з аналізом положень її методу.С.Ф.Русова – в лекціях перед студентами Фребелівського жіночогопедагогічного інституту, який функціонував в Києві аж до революції і потімввійшов складовою частиною в Інститут Соціального виховання (ниніНаціональний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова). У своїй книзі«Дошкільне віховання», виданій в 1918 році, С.Ф.Русова аналізує методдошкільного виховання Монтессорі в розділі «Сучасні дитячі садіння”. У роки становлення радянської школи, суспільного дошкільноговиховання в Росії і Україні застосовувалася система Монтессорі, зокрема,поширена вироблена нею теорія вільного виховання, зберіглася практикапідготовки педагогів по її методу. З початку 30-их років ідеї Монтессорібули піддані забуттю, піддавалися критиці, як «буржуазні, реакційні»,несумісні з новою системою виховання. Належна оцінка і повернення знов досистеми Монтессорі відбувається в 60-ті роки завдяки праці А.П.Усової«Сенсорне виховання дошкільників» (Москва, 1963г.), в якому системаМонтессорі аналізується з позиції сучасної дошкільної педагогіки в аспектісенсорного виховання. Хотілося б детальніше зупинитися на тих основних поняттях, яківикористовувала Марія Монтессорі. «Наукова педагогіка, - писала Монтессорі, - це щось невизначене. Прощо лише говорять, але чого ще немає насправді. Можна сказати, що до самогоостаннього часу це була лише інтуїція, лише натяк на науку, яка необхідноповинна визначитися. Серед експериментальних і позитивних наук, науковапедагогіка повинна зайняти своє певне місце». Читаючи праці М.Монтессорі можна зробити висновок про те, топідготувати вчителя у дусі експериментальних наук – задача не з легких.Коли вчитель знайомиться навіть найдетальнішим чином з антропометрією іпсихометрією, створюється тільки штучний механізм, не більше. Тобто, якщопідготувати вчителя до експерименту таким шляхом, то все залишиться тількив межах теорії. А у вчителі потрібно виховати швидше дух, ніж механічнумайстерність ученого, тобто напрям підготовки повинен йти швидше у бікдуху, аніж у бік механізму. Але недостатньо підготувати вчителя, потрібно ще підготувати ішколу. Для того, щоб створити наукову педагогіку, необхідно, щоб школадавала простір вільним і природним проявам особи дитини, - в цьому іполягає істотна сторона реформи. Ніхто не стане стверджувати, що цей принцип вже зміцнився впедагогіці і в школі. Деякі педагоги висувають ідеї і невизначені вимогисвободи дитини, але істинне поняття свободи насправді ще не відомевчителям. Свободу вони часто уявляють собі так, як її розуміють маси всвоїх повстаннях проти тирана і рабства або в іншому, але все-такиобмеженому значенні: соціальна свобода завжди означає часткове звільнення:звільнення країни або думки. Поняття ж свободи, яка покликана надихатипедагогіку, універсально, включає багато компонентів. Отже, підготовка викладача повинна йти рука об руку з перетвореннямсамої школи: підготувавши вчителів до спостереження і познайомивши їх зекспериментальним методом, потрібно, щоб вони в школі могли спостерігати іпроводити досліди. Тому основним в науковій педагогіці повинна бути свободаучня, яка давала б можливість безпосереднім проявам його особи. МаріяМонтессорі сказала: «Якщо нова педагогіка повинна з'явиться в результатівивчення особи дитини, то це вивчення вироблятиметься тільки таки способом,при якому воно полягатиме в спостереженні над вільною дитиною». Взагалі, дуже важливо встановити метод, техніку і від їхзастосування чекати результату, який повинен цілком витікати з досліду.Одна з особливостей дослідницької науки в тому, щоб приступити до дослідубез упереджених думок щодо випадкових результатів експерименту. Наприклад,якщо ми проводимо дослідження розвитку голови у школярів у зв'язку зрізними ступенями їх розумового розвитку, то однією з перших умов цьогодосліду було б незнання до початку експеремента, які з досліджуваних учнівнайбільш розвинені і які найвідсталіші. Це необхідно тому, що упередженадумка, ніби найрозвиненіші повинні володіти розвиненішим черепом, неминучевплинула б на результати дослідження. «Хто ставить експерименти, - писалаМонтессорі, - той повинен протягом них бути вільний від всяких упереджень ічастково навіть від забобонів науки. Якщо ми хочемо побудуватиекспериментальну педагогіку, необхідно відректися від колишніх вірувань і упошуках істини дотримуватися лише методу». Немає сумнівів, що потрібно виходити не з яких-небудьдогматичних переконань на психологію дитинства, а з методу, який дав бидитині можливість розвинути повну свободу. Лише тоді можна будеспостерігати безпосередні прояви його індивідуальної природи і будувати наних висновки істиної наукової психології дитини. Будучи асистенткою університетської психіатричної клініки в Римі,М.Монтессорі часто відвідувала психіатричні лікарні для дослідження хворихі підбору їх для клінічних демонстрацій перед студентами. Зацікавившисянедорозвиненими дітьми, Монтессорі познайомилася із спеціальним методомвиховання, винайденим Едуардом Сегеном. Вона проникала ідеєю (поширеною втой час в медичному середовищі) застосування «педагогічного лікування»(фактично, це було поєднання методів педагогіки і медицини) до різних формхвороб таких як глухота, параліч, ідіотизм, рахіт і т.д. На початку своєї роботи над недорозвиненими дітьми, з 1898 по 1900рік, М.Монтессорі почала застосовувати методи своєї теорії. Вона писала: «Явідчула, що методи, які я до них застосовувала, не містять в собі нічогоспецифічного. Я переконана, що в них полягають тільки раціональнішіпринципи, ніж що були в ходу раніше. Це відчуття зробилося моєю керівноюідеєю. Після того, як я залишила школу для дефективних дітей, мало-помалу ядійшла переконання, що ці методи, якби вони були застосовані до нормальнихдітей, дали б дивовижні результати для розвитку їх індивідуальності». Пізніше М.Монтессорі приступила до глибокого вивчення так званоївиправної педагогіки, потім записалася слухачкою в університет нафілософське відділення для того, щоб познайомитися з «нормальною»педагогікою і принципами на яких вона побудована. Все це дало можливість їйзрозуміти, чому відчували розчарування, і так часто відмовлялися від роботивихователі недоумкуватих дітей: пануючий забобон, ніби вихователь повиненстати на рівень свого вихованця, природно, веде до того, що вчительнедоумкуватих дітей впадає в стан повного смутку і апатії. Він пам'ятає, щовиховує дитину нижчого інтелекту, і тому не може досягти успіху; те ж буваєз вихователями маленьких дітей, коли вони вважають, що виховують немовлят,і прагнуть опуститися до їх рівня, пропонуючи їм іграшку, а нерідко і дурнірозмови. Натомість потрібно уміти «збудити в душі дитини людини, що дрімаєв ній». У тому ж дусі висловлювався із цього приводу і Сеген. Читаючиописи його терплячих спроб, М.Монтессорі зрозуміла, що на першому місційого дидактичного матеріалу (як він його застосовував) знаходиться духовнийелемент. В заключенні своєї книги Сеген писав, що все досягнуте у вихованніможе пропасти, якщо не буде для цього підготовлений вчитель. На його думку,необхідно перш за все, щоб вчитель був красивий, володів приємним голосом іщоб він найуважнішим чином піклувався про свою зовнішність і робив всеможливе, щоб викликати до себе симпатію у дітей. Окремі жести, відтінкиголосу вчителя, на думку Сегена, повинні бути розраховані з такою жтурботою, з якою це роблять великі драматичні артисти, тому що він повиненпідкорити крихкі душі і виховати в них любов до краси і життєрадісність. На підставі всього прочитаного М.Монтессорі створила власний методнавчання читанню і каліграфії. Їй вдалося навчити за допомогою ньогодекількох недорозвинутих дітей з притулків для божевільних читати ікаліграфічно правильно писати настільки добре, що їх потім відправили наіспит в народну школу разом з «нормальними» дітьми, причому вони цілкомуспішно витримали його. М.Монтессорі після цього сказала: «…в той час, яквсі захоплювалися успіхами недоумкуватих, я дошукувалася причин, щозатримали здорових і щасливих дітей школи на такому низькому рівні, що навипробуванні з ними могли змагатися нещасні вихованці». Виправдавши на досвіді свою віру в метод Сегена, Монтессорівідсторонилася від активної роботи над відсталими дітьми. Їй хотілосявипробувати методи для відсталих дітей над «нормальними» дітьми першогоелементарного класу. Інженер Едуард Таламо, головний директор римського «Суспільствадешевих квартир», запропонував М.Монтессорі зайнятися організацією дитячихбудинкових шкіл (дитячих садів). Його задум полягав в тому, щоб зібративсіх маленьких дітей ( у віці від 3 до 7 років) мешканців одного великогобудинку, і передати їх веденню однієї вчительки, яка б жила в цьому жбудинку. Незабаром при цих будинках, за задумом Таламо, повинно було бутизасновано близько 16 шкіл. Цей новий вид школи назвали «Будинком дитини».Під такою назвою 6 січня 1907 року в Римі на Via del Masi, 58 і булавідкрита перша школа Марії Монтессорі, яка знаходилася під особистоювідповідальністю і керівництвом М.Монтессорі. 7 квітня того ж 1907 року в кварталі S-Lorenzo був відкритий дитячийбудинок. 4 листопаду в Римі був відкритий ще один будинок дитини, але вжене в робочому кварталі, а в новому будинку буржуазного типу. Хотілося б привести, як приклад, Регламент «Будинку дитини»: « Римське суспільство дешевих квартир затверджує в своєму будинку«Будинок дитини»: у ньому можуть збиратися всі діти дошкільного віку сімеймешканців. Головне призначення будинку дитини – в наданні піклування дітям,якого батькіи не можуть їм дати, бо повинні іти на роботу. У будинку дитини звертається увага на виховання, гігієну, на фізичнийі етичний розвиток дітей шляхом вправ, які необхідні у їх віці. При будинку дитини повинні знаходитися: керівник, лікар і наглядач.Заняття у будинку дитини розподіляє керівник. У будинок дитини приймаються всі діти мешканців у віці від 3 до 7років. Батьки, які хочуть користуватися будинком дитини, не платять нічого,але вони зобов'язуються виконувати наступні вимоги: - Посилати в певну годину своїх дітей в будинок дитини чисто вимитими і в охайному одязі з фартухом; - Виявляти повагу і шанування до вчительки і всіх осіб, що перебувають при будинку дитини; допомагати вчительці уі виховані дітей. Не менше разу на тиждень матері можуть розмовляти з вчителькою, повідомляючи їй відомості про домашнє життя дитини, і одержувати від неї потрібні поради і вказівки. З будинку дитини виключатимуться: - діти, що з'явилися брудними і невмитими; - ті, які являться невиправними; - діти, батьки яких не виявляють належної поваги особам, що перебувають при будинку дитини, або які своєю поганою поведінкою підривають виховну роботу установи.» Будинки дитини вирішили багато суспільних і педагогічних проблем, щоздавалися раніше утопічними; вони внесли свою частку в справу перетвореннясучасного будинку: вони близько торкнулися важливої сторони соціальногопитання, яка стосується інтимного і сімейного життя народу. У будинках дитини М.Монтессорі застосовувала до «нормальних» дітейметоди виховання недорозвинених. Вона писала: «Якщо можлива паралель міжнедорозвиненою і нормальною дитиною, то саме в періоді раннього дитинства,коли дитина, позбавлена передумов розвитку, і дитина, яка ще нерозвинулася, можуть бути до деякої міри зіставлені між собою». Дійсно, зовсім маленька дитина ще не має упевненої координаціїмускульних рухів, звідки – невпевнені рухи ніг, невміння виконуватинайпростіші рухи повсякденного життя (застібати плаття, надягати колготки іт.д.). Органи чуття ще недосить розвинені, мова примітивна і міститьдефекти характерні для цього віку. Трудність зосередження уваги, загальнанестійкість і т.п. – все це риси, що ріднять нормальну дитину з дитиноюнедорозвиненою. Отже, - робила висновки М.Монтессорі, - прийоми, що зробилиможливим розвиток духовної особи недорозвиненої дитини, можуть сприятирозвитку дитини взагалі. Багато дефектів у дітей, наприклад, дефект мови,виникають тільки через те, що дитину надають самій собі в період, який єнайважливішим для її розвитку - від 3 до 6 років, коли складається ізміцнюється весь організм. Марія Монтессорі, слідуючи своїм методам, рекомендувала лікарю,який знаходився при будинку дитини, робити кожній дитині раз на ріквимірювання голови ( двох головних діаметрів голови) об”єма грудей; ваги ізроста. Також вона радила керівнику школи збирати відомості з бесід зматерями про батьків і їх звички, про розміри заробітку і витрат і т.п. Напідставі всього цього складати історію кожної сім'ї. Але повернімося до методів, які застосовувала М.Монтессорі вбудинках дитини. Метод спостереження М.Монтессорі включає методичніспостереження морфологічного розвитку дітей. Основа цього методу – свободаучнів в їх мимовільних, безпосередніх прояви. Маючи це на увазі,М.Монтессорі звернула увагу на навколишнє середовище, на обстановку імеблювання класу. Головним нововведенням в меблюванні школи М.Монтессорі сталоскасування парт. Замість них були замовлені широкі столи на восьмиграннихніжках, по їх довгій стороні поміщалося по двоє-троє учнів. Були такожзамовлені дерев'яні, легкі витончені стільці, дерев'яні крісла з широкимиручками. Ще одне з приладдя школи – умивальники, настільки низькі, що нимимогли користуватися навіть трирічні малюки. Чорні дошки були підвішені такнизько, щоб їх було видно навіть найменшим дітям; при кожній дошці -скринька з крейдою і ганчірочкою. Столики, стільці і крісла в школіМ.Монтессорі були дуже легкі і легко пересувалися, цим самим, надаючидитині право вибирати найзручніше для нього положення. Дитина могларозташовуватися, як їй зручно і як їй хочеться – що саме по собі єзовнішньою ознакою свободи і хорошим виховним засобом. Дисципліна в свободі – ось інший важливий принцип будинків дитиниМ.Монтессорі. Поняття «дисципліна» в цьому випадку відрізняється відзвичайно прийнятого. Раз дисципліна заснована на волі, значить, вонаповинна бути активною. У будинку дитини М.Монтессорі учня називалидисциплінованим, коли він умів володіти собою і вільно розпоряджатисясобою, слідуючи тому або іншому життєвому принципу. Там дитина вчиласярухатися, а не сидіти нерухомо, таким чином, вона готувалася не до школи, адо самого життя. Тобто з дитини вироблялася людина самостійна і така, щолегко справляється з повсякденним життям. М.Монтессорі писала: «Ми повинні пригнічувати в дитині все, що можеобразити або нашкодити іншій людині або що носить характер грубого іневвічливого вчинку. Все інше – не тільки дозволяється, але й повиннозавжди поважатися». Перші прояви особи необхідно оберігати і шанувати свято іблагоговійно. А для цього необхідно не затримувати мимовільних рухів дитиниі не нав'язувати їй чужої волі. При цьому, не маються на увазі даремні абошкідливі вчинки, які необхідно пригнічувати і знищувати. Мета будинків дитини – дисциплінувати для діяльності, для праці ідобра, а не для нерухомості, пасивності і слухняності. М.Монтессоріговорила: «Не можна бути вільним, не будучи самостійним». Тому першіактивні прояви індивідуальної свободи з дитячих років повинні направлятисятаким чином, щоб у дитини поступово вироблялася самостійність. У віці 3-х років дитина могла б багато в чому проявляти своюсамостійність і свободу. Всяка педагогічна міра, придатна для вихованнямаленьких дітей, повинна полегшувати дітям шлях до самостійності. Потрібноучити ходити дітей без сторонньої допомоги, бігати підійматися і опускатисяпо сходах, підбирати упущені речі, самостійно одягатися, митися, вимовлятивиразно слова і точно висловлювати свої бажання. Потрібно розвивати в дітяхуміння домагатися своїх цілей і прагнень. Все це необхідно для виробленнясамостійності і незалежності в дітях. Але якщо дитина чого-небудь неробить, то вона, очевидно, не знає, як це робити. Обов”язок вчителя повідношенню до дитини, згідно теорії М.Монтессорі, полягає в тому, щобдопомогти їй оволодіти всіма корисними для цього засобами. Що стосується нагород і покарань в будинках дитини, то М.Монтессоріписала наступне: «Людина, дисциплінована свободою, починає усвідомлювати туістинну і єдину свою нагороду, яку ніхто не може відняти у нього, -зростання його людських сил і внутрішню свободу душі». Як покарання застосовувалася ізоляція дитини від решти дітей, алетак, щоб вона могла бачити цих дітей. Ізольованій дитині давалися всііграшки і предмети, які вона хотіла, його оточували турботою. Такаізоляція, за відомостями М.Монтессорі, майже завжди заспокійливо діяла надитину: «Не знаю, що відбувалося в душі цих ізольованих дітей, алеметаморфози з ними завжди відбувалися повні і міцні. А згодом вонигордилися тим, що навчилися працювати, поводитися як слід і більше іншихпроявляти ніжність і прихильність до мене і до вчительки». Отже, встановивши, що при дотриманні режиму свободи діти можутьпроявляти свої природні схильності, керівнику неохідно перейти відспостереження до експерименту. Чим краще, в цьому випадку, вчителькапідготовлена по експериментальної психології, тим легше їй буде вести урок. Першою і головною властивістю уроку повинна бути стислість. Другахарактерна особливість уроків в школі М.Монтессорі – це простота, в уроціне повинне бути нічого, окрім абсолютної істини. Третя якість уроку – цеоб'єктивність, на уроці особа вчителя повинна відступати на другий план,даючи місце тільки предмету, до якого потрібно привернути увагу дитини.Основним керівництвом для ведення такого уроку повинен служити методспостереження, що включає і свободу дитини. Керівник повинен дотримуватидвох умов, по-перше, не можна сильно тиснути на дитину, повторюючи урок, і,по-друге, не можна давати відчути дитині, що вона помилилася або незрозуміла, тому що цим порушиться її природний стан, який необхіднийвчителю для психологічних спостережень. Що стосується харчування дитини, то згідно Монтессорі. щоб успішнокерувати розвитком дитини, було б корисно надати школі право піклуватисяпро дитяче харчування. Харчування маленьких дітей повинно бути багате жирами і цукром:перші служать запасними речовинами, другий сприяє утворенню тканин, будучидопоміжним засобом при їх навчанні. Що стосується способу приготування їжі,то треба подавати продукти в подрібненому вигляді, оскільки дитина не маєще можливості цілком добре прожовувати їжу, а шлунок її ще не в змозіподрібнювати її сам. Після 3,5 років дозволяється давати м'ясо. Також заправило в будинках дитину було встановлено, що діти повинні їсти тільки увстановлений час 2 рази на день: близько дванадцяти – поживний обід і легказакуска – в 4 години. Вдома дитина повинна харчуватися 2 рази: вранці іввечері, причому вечірня їжа або вечеря повинна бути дуже легка, щоб дитинуможна було незабаром покласти спати. Під гімнастикою і мускульним вихованням в будинках дитиниМ.Монтессорі малися на увазі вправи, мета яких полягала в тому, щобприходити на допомогу нормальному розвитку фізіологічних рухів, таких як:ходьба, дихання, розмова, особливо при вихованні відсталих або тих, якімають які-небудь вади дітей. При цьому дітей привчали вільно виконуватирухи, необхідні для різних життєвих ситуацій: роздягання: одягання,застібання гудзиків, зав'язування шнурків, перенесення речей і т.п. Якщоколи-небудь, - писала М.Монтессорі, - спеціальна гімнастика є необхіднимдопоміжним засобом для дитини, то у віці від 3 до 6 років –найсприятливіший для її застосування період. Пристосування, які існували в будинках дитини – це круглі сходи (зне прямими, а зігнутими по спіралі сходинками); сходинки і майданчик,мотузяна драбинка для стрибків в довжину, вгору і вниз і ін. Також існувалиігри: маятник (розвиває кінцівки, хребет, а також окомір у дитини), нитка (визначає правильність ходьби дитини) і ін. Під вільною гімнастикою малася на увазі гімнастика без спеціальнихінструментів. Вона підрозділялася на два типи: обов'язкову гімнастику(маршировка із співом) і вільні ігри (у які діти звичайно між собоюграють). Під виховною гімнастикою малися на увазі вправи, які складаютьчастину інших шкільних занять: обробка землі, догляд за рослинами ітваринами. Іншу частину виховної гімнастики складають координовані рухи длярозвитку спритності в пальцях. Гімнастика дихання служила в будинках дитини для регулюваннядихальних вправ, тобто була направлена на постановку правильного дихання удітей. Гімнастика губ, зубів і язика ставила собі за мету навчити правильнимрухам губи і язик під час вимовляння деяких основних приголоснихзвукосполучень; вона сприяла зміцненню і гнучкості мускул, від яких ці рухизнаходяться в залежності. Іншими словами, ця гімнастика готувала органи доправильної мови. Ручна праця, в будинках дитини М.Монтессорі, відрізняється відручної гімнастики тим, що мета останньої вправляти руку, а першої –виконувати певну роботу, що являється суспільно корисним заняттям. Однаслужить для вдосконалення індивіда, інша – для збагачення навколишньогожиття, але обидві тісно зв'язані, оскільки той, хто удосконалив руку, можевиконувати корисну роботу. У області експериментальної педагогіки одне з найголовніших місцьналежить вихованню відчуттів. Вправи по вихованню відчуттів, для того, щобдосягти своєї мети повинні не стомлювати, а займати дитину; у цьому і єголовна трудність у виборі дидактичного матеріалу, оскільки відомо, щопсихометричні інструменти сильно виснажують енергію, викликаючи тим самим удитини нудьгу і стомлюваність. Тому необхідно бути дуже уважним при підборіматеріалу для виховання відчуттів у дитини. М.Монтессорі пропонувала різнідидактичні матеріали, які не дратували і не викликали напруги у дітей. Мета виховання відчуттів – загострити сприйняття предметів шляхомповторення вправ. Але як не бажано в основу понять покласти виховання відчуттів, всеж таки спочатку слід вчити дитину асоціювати мову із сприйняттям. Для цьогоМарія Монтессорі проходила з дітьми три періоди:1. Асоціація сенсорного сприйняття з назвою. Наприклад, ми показуємо дитині два кольори: червоний і синій. Показуючи червоний колір, говорили тільки: це червоний, а показуючи синій, - це синій. Потім кольорові круги клали на стіл так, щоб дитина весь час їх бачила.2. Розпізнавання предмету по назві. Дитині говорять : дай мені синє, дай червоне.3. Запам'ятовування назви предмету. Показуючи предмет, питали дитину, якого він кольори, і дитина повинна відповісти: червоний, синій. М.Монтессорі писала: «Відмінність в реакціях відсталих і нормальнихдітей на дидактичний матеріал визначається тим, що один і той жедидактичний матеріал в застосуванні до відсталих дітей робить можливимвиховання, нормальним же дітям дає поштовх до самовиховання». Особливості техніки виховання Марії Монтессорі полягають врозподілі стимулів: починати треба з небагатьох, сильно контрастуючихстимулів і переходити до декількох стимулів одночасно в поступовій градаціїїх до все більш тонких і непомітних. По міру розповсюдження методу М.Монтессорі в різних країнах, утому числі і в Україні, виникають різні педагогічні оцінки суті її методикироботи з дітьми, використання дидактичного матеріалу, можливостізастосування її методу в практиці організації дитячих садів і шкіл початкуХХ сторіччя. Багато педагогів ( Н.Д.Лубенец, С.Ф.Русова і ін.) вивчали їїпраці, давали їм оцінки, показували, що її методи можливо застосовувати впрактиці українських дитячих садів. Н.Д.Лубенец проаналізувала систему Монтессорі в зіставленні зметодикою Ф.Фребеля, чий педагогічний досвід і методика виховання маленькихдітей привертають увагу педагогів і в даний час. С.Ф.Русова аналізує практику будинків дитини в книзі «Дошкільневиховання”. Багато педагогів дають оцінку педагогічного методу Монтессорі,але оцінка ця неоднозначна. Наприклад, Н.Д.Лубенец приймала системуМонтессорі без критичного відношення, як досконалу, прийнятну для всіх.С.Ф.Русова разом з високою оцінкою загального методу Монтессорі виказувалаі ряд критичних міркувань, піддаючи сумніву можливість перенесення їїсистеми на грунт дитячих садів для дітей інших національностей. Кожний з педагогів вніс свій внесок в розробку методики іпрактики суспільного дошкільного виховання, тому кожний з них, як мивважаємо, мав право на свою позицію. Н.Д.Лубенец була ініціатором і керівником створеного наУкраїні Київського товариства народних дитячих будинків, редактором журналу«Дошкільне виховання”, який видавався з 1913 по 1918 рік. Одночасно вонавела викладацьку роботу в Київському Фребелівськом жіночому педагогічномуінституті. С.Ф.Русова (1856-1940) ще в другій половині ХІХ століттяпрагнула створити український національний дитячий садок, потім вона велавикладацьку роботу у Фребелівськом жіночому педагогічному інституті,написала ряд книг по дошкільному вихованню, а в період 18-20 років минулогостоліття була в українському уряді представником по освіті. Таким чином, педагогічний досвід цих педагогів, їх власний поглядна питання виховання дітей роблять корисною на сучасному етапі їх оцінкусистеми Монтессорі. В заключенні хочеться сказати про те, що у наш час, колиформуються нові державні і суспільні структури, направлені надемократизацію і гуманізацію виховання і освіти, йде пошук нових шляхіворганізації педагогічного процесу в дитячому садку і школі, оновленняметодів роботи з дітьми. Цим значною мірою пояснюється збільшений інтерес до педагогічноїсистеми Монтессорі і методів її роботи. Зрозуміло, що сучасний етапрозвитку педагогіки і психології, зміни в житті суспільства початку ХХІстоліття вимагають переосмислення деяких положень методу Монтессорі,адаптації їх до нових умов роботи дошкільних установ і шкіл. Використана література: 1. «Метод научной педагогики Марии Монтессори» під редакцією Борісова З.Н., Семернікова Р.А., Київ «Ділова Україна”, 1993 рік.“История педагогики” Н.А.Константинов, Є.Н.Мединський М.Ф.Шабаєва, Москва“Просвєщеніє”, 1982р.“Історія педагогіки” Гриценко, Київ, 1974р.
